Рішення № 78559070, 14.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4957/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Хмослеве ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 17.08.2018 року №264-18, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Хмослеве ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року №264-18, яким Хмослеве ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання Хмослеве ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в 2014 році позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 07.09.2015 року №595-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дане рішення було оскаржено в судовому порядку. Судом першої та другої інстанції було задоволено вимоги позивача. Але 24.09.2018 року позивач повторно отримав повідомлення Управління у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції №647 від 03.09.2018 року. Рішенням Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року №264-18 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення ДМСУ, на думку позивача, є неправомірним та необґрунтованим адже позивач є громадянином ОСОБА_2, а оцінюючи інформацію по країні походження, а також причини з яких позивач звернувся за захистом в Україні, вважається очевидним, що позивач є особою, яка потребує міжнародного захисту. Позивач є громадянином ОСОБА_2, народився та проживав в м.Аль-Хасака. На даний час не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року і позивач не може повернутися до ОСОБА_2 з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань, а також внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв’язку за належністю до етнічної меншини - курдів. Позивач, посилаючись на Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та враховуючи інформацію по країні походження, вважає рішення ДМС України про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.31-58, том 1) згідно з яким останній зазначив, що ГУДМС України в Одеській області вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У своїй відповіді на відзив позивач зазначив, що викладений відповідачем відзив є необґрунтованим, адже відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, висновки суду викладені у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 року та в ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №815/6227/15 та «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту осіб, що залишають ОСОБА_2».

Ухвалою суду від 24.10.2018 року відкрито провадження у даній справі.

Від представника позивача 04.12.2018 року надійшло клопотання про проведення судового засідання без присутності представника позивача.

Враховуючи відсутність необхідності заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Хмослеве ОСОБА_1, народився 27.08.1988 року у м.Амуда провінції Хасаке (ОСОБА_2), є громадянином ОСОБА_2, за національністю - курд, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

Позивач прибув до України літаком 27.09.2011 року авіарейсом ОСОБА_3 (ОСОБА_2) – Одеса (Україна), легально, на підставі національного паспорту серії 006080902 та оформленої одноразової візи до України типу «Д» №Y05278788.

Із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до міграційної служби 11.08.2014 року, проте ГУ ДМС України в Одеській області позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вказане рішення міграційної служби оскаржив та постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/6227/15 від 09.02.2016 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 року адміністративний позов задоволено частково та зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_2 Хмослеве ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, встановлених рішенням суду.

Наказом заступника начальника Головного управління-начальника управління ОСОБА_3 №9 від 29.01.2018 року зобов’язано повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_2 на установчі дані Хмослеве ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, особова справа №2014ОD0194 (а.с.155, том 2).

За результатами розгляду особової справи громадянина ОСОБА_2 Хмослеве ОСОБА_1, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду у справі від 09.02.2016 року, з урахуванням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 року по справі №815/6227/15, на підставі всебічного аналізу обставин, що стали підставою для прийняття судом вищезазначеного рішення, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 14.07.2018 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_2 Хмослеве ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (а.с.51, том 2).

Рішенням Державної міграційної служби України від 17.07.2018 року №264-18 з посиланням на ст.10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.12, том 2).

Позивач, 24.09.2018 року отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №647 від 03.09.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від від 17.07.2018 року №264-18 (а.с.21, том 1).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі – Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до ОСОБА_4 Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту”, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;

встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є центральним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця.

Критерій "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона являє собою особисті побоювання особи, які виникли на підставі психологічної оцінки такою особою ситуації, в якій вона опинилась. Саме через такі переживання особа змушена була покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна ж сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Реальність та обґрунтованість таких побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України.

Підстави виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування можуть скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

З огляду на вказівки, викладені в ОСОБА_4 Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року №8043/04 та рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2017 року №52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію у країні походження.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у ОСОБА_2 з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до ОСОБА_2 до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Той факт, що в ОСОБА_2 триває збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об’єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим. Збройні зіткнення між військами офіційної влади ОСОБА_2 та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в ОСОБА_2 інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у ОСОБА_2 збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у ОСОБА_2. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Останні Рекомендації УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 03 листопада 2017 року залишаються незмінними щодо надання захисту таким шукачам притулку.

Також інформація з Центру новин ООН свідчить про активізацію бойових дій по всій ОСОБА_2, січень 2018 року. Згідно офіційних інформаційних джерел станом на серпень 2018 року бойові дії пішли на спад, але розгортається гуманітарна катастрофа.

Таким чином, аналіз вище перелічених офіційних документів та інформації щодо країни походження, зокрема стану війни на час виникнення спірних правовідносин свідчать про наявність обґрунтованого побоювання позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до ОСОБА_2.

Позивач прибув в Україну на початку спалаху збройного конфлікту у ОСОБА_2 з метою навчання, будь яких інших причин прибуття в Україну ним не зазначено. Однак ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як біженець або особа, яка потребує додаткового захисту.

Вказана позиція висловлена в рішенні Верховного суду від 24.10.2018 року по справі №826/26196/15.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участі, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може бути розцінено як переслідування.

Суд зазначає, що під час співбесіди з позивачем 25.04.2018 року позивач зазначив, що два-три рази відстрочував військовий обов’язок, проте вже майже 5 років він не продовжує строк відстрочення проходження строкової військової служби, що ще раз підтверджує побоювання позивача стосовно переслідування у випадку повернення до ОСОБА_2.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в ОСОБА_2 й не спростував існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність встановлених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо вимоги позивача щодо зобов’язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання Хмослеве ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, надавши оцінку наявним доказам та поясненням в їх сукупності та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, та відповідно до приписів абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України, зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Хмослеве ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає такий спосіб захисту прав позивача достатнім оскільки на відповідача покладається конкретний обов'язок щодо надання позивачу захисту в Україні, а тому вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволенню не підлягає, як така, що покладає на відповідача обов'язок діяти в один з двох запропонованих позивачем способів.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Хмослеве ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 291, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Хмослеве ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 17.08.2018 року №264-18, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року №264-18, яким Хмослеве ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Хмослеве ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Хмослеве ОСОБА_1 (65005, АДРЕСА_1);

Відповідач: Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ 37508470, 01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9).

Суддя П.П.Марин

.