Рішення № 78558879, 12.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/601/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації, Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації про визнання протиправними та дискримінаційними дій, зобов'язання скасувати рішення та поновити виплату пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації, з такими вимогами:

- скасувати рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 03.08.2017 № 69 про відмову у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1;

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити заборгованість пенсії за віком з дня зупинення пенсії за попереднім місцем перебування на обліку по день прийняття рішення про поновлення виплат з урахуванням компенсації втрати частини пенсії ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області. Після звернення зі скаргою до відповідача 1 з вимогою поновити виплату пенсії, вона дізналась про те, що тільки 04.08.2017 від відповідача 2 отримано рішення комісії від 03.08.2017 № 69, яким відмовлено у поновленні виплати пенсії. З 01.03.2016 відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1 Будь-яких рішень щодо припинення виплати пенсії позивач не отримувала. З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою суду від 19.03.2018 по справі відкрито провадження, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 19.03.2018 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.13).

Ухвалою суду від 16.10.2018 поновлено провадження у справі (а.с.78).

Ухвалою суду від 15.11.2018 залучено до участі у справі як другого відповідача Комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації, ухвалено призначити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.79-80).

Відповідач - Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації позовні вимоги не визнав, про що надав відзив (а.с.28-30) в обґрунтування якого зазначив, що 09.03.2017 від Управління Пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області було отримано список №1422/02-18 року для здійснення контролю для розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Згідно п.9 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого Постановою КМУ №365 від 08 червня 2016 року Управлінням було здійснено перевірку гр.ОСОБА_1, вона була відсутня за адресою фактичного проживання, Управлінням було зроблено запис в акті обстеження матеріально - побутових умов сім'ї та залишено письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акту обстеження з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. В зазначений строк ОСОБА_1 до Управління не прибула. Комісія, яка утворена Станично-Луганською районною військово-цивільною адміністрацією, на підставі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї прийняла рішення відмовити у призначенні соціальних виплат у вигляді пенсії. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області позовні вимоги не визнав, про що надав відзив (а.с.39-40) в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в УПФУ в Старобільському районі Луганської області та їй було виплачено пенсію за період з 01.07.2014 по 29.02.2016. До УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області ОСОБА_1 звернулась лише 06.03.2017. Рішенням Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 03.04.2018 року № 332 скасовано дію довідки позивача № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у зв'язку з чим, управління не має можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії. Просив відмовити позивачу в задоволенні позову, вважає позов необгрунтованим та безпідставним.

Відповідач - Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації залишив вирішення справи на розсуд суду (а.с.92).

На підставі ч.9 ст. 205 КАС України судом ухвалено розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (а.с.7), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.7 зв.), довідки від 27.02.2017 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.6), посвідчення (а.с. 8).

27.02.2017 позивач стала на облік як внутрішньо переміщена особа в Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації та зазначила фактичне місце проживання/перебування: 93621, АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці ВПО від 27.02.2017 № НОМЕР_1 (а.с.6).

Відповідно до матеріалів пенсійної справи позивача виплату пенсії ОСОБА_1 . призупинено УПФУ в Старобільському районі Луганської області за попереднім місцем обліку. Згідно з атестатом УПФУ в Старобільському районі Луганської області останню виплату пенсії позивачу здійснено в лютому 2016 року (арк. спр. 58).

06.03.2017 ОСОБА_1 звернулась з заявою до УПФУ в Ст-Луганському районі про запит пенсійної справи та прийняття її на облік (а.с.63).

Розпорядженням УПФУ в Ст-Луганському районі від 02.12.2017 № 5383 ОСОБА_1 взято на облік та призначено пенсію за віком з 01.03.2016 (а.с.60).

З протоколу № 69 від 03.08.2017 вбачається, що засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити у призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_1 на підставі акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї, яким не підтверджено фактичне проживання внутрішньо переміщеної особи за вказаною адресою (а.с.33-36).

Рішенням начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 03.04.2018 № 332 скасовано дію довідки ОСОБА_1 від 27.02.2017 № НОМЕР_1 на підставі ст.12 Закону 1706-VII (а.с.41).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 17.10.2017 позивачу з 01.09.2017 заблоковано особовий рахунок на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати № 69 від 03.08.2017 (а.с.64).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як установлено судом, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено УПФУ в Старобільському районі Луганської області за попереднім місцем обліку.

З наявних в матеріалах справи доказів судом установлено, що УПФУ в Старобільському районі Луганської області рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.03.2016 не приймалося.

При цьому в матеріалах справи наявне розпорядження УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області від 17.10.2017 року згідно з якого з 01.09.2017 заблоковано особовий рахунок ОСОБА_1 на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати № 69 від 03.08.2017 (а.с.64).

Як вже зазначалось раніше на підставі подання про призначення (відновлення) соціальних виплат засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) соціальних виплат на підставі акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї, яким не підтверджено фактичне проживання внутрішньо переміщеної особи за вказаною по заяві адресою (а.с.36).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як не підтвердження місця проживання.

У своєму відзиві на позов відповідач обґрунтував свою позицію посиланням на Постанови КМУ від 08.06.2016 № 365, від 05.11.2014 №637, протокол комісії від 03.08.2017 № 69 та рішення № 332 від 03.04.2018 УСЗН Станично - Луганської райдержадміністрації Луганської області, яким скасовано дію довідки № НОМЕР_1 від 27.02.2017.

Разом з тим, УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області не надано суду жодних доказів, які б свідчили про припинення виплати пенсії з підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058.

Аргументи УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області, що відповідач зобов'язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України ).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За таких обставин Постанова КМУ № 365 не може обмежувати Конституційне право та встановлювати додаткові підстави для припинення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.

З огляду на викладене скасування позивачу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не впливає на його право отримання пенсії, та не приймається судом до уваги.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй "Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни" (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який набрав чинності 22 листопада 2014 року (далі - Закону № 1706-VII).

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тому продовжуючи ненарахування та невиплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п.33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що продовження ненарахування та невиплати позивачеві пенсії з березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

За наведених обставин та виходячи з пріоритетності норм суд застосовує вимоги статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та не приймає до уваги доводи відповідачів щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів.

До того ж суд зауважує, що станом на час розгляду справи набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, якою визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 та абз. 10 п.1 постанови Кабінету міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 № 637.

З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач, починаючи з березня 2016 року, не отримує пенсію з вини Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області, тому суми пенсії, невиплачені позивачу з вини Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку щодо протиправності рішення (протоколу) засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації №69 від 03.08.2017 щодо відмови у призначенні (відновленні) соціальних виплат внтурішньо переміщеним особам, а також, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із прийняттям Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області рішення про припинення виплати пенсії позивачу, оформленого розпорядженням від 17.10.2017, а не з діями (бездіяльністю), вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування протоколу (рішення) засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації № 69 від 03.08.2017 в частині відмови ОСОБА_1 у відновленні виплат пенсії, визнання протиправним та скасування розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 17.10.2017 б/н про призупинення виплати пенсії позивачу, а також зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з березня 2016 року.

Самі по собі дії (бездіяльність) Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача.

Що стосується вимоги позивача сплатити виниклу заборгованість по день прийняття рішення про поновлення виплат, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивач не отримував від відповідачів жодного рішення про припинення виплати пенсії з 01.03.2016, з якого б було можливим встановити підстави такого припинення, суд не має правових підстав для відмови в судовому захисті соціальних прав позивача та вважає за необхідне визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 19.03.2018 за клопотанням позивача відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у сумі 704,80 грн до Державного бюджету України пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації, Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації про визнання протиправними та дискримінаційними дій, зобов'язання скасувати рішення та поновити виплату пенсії - задовольнити.

Скасувати протокол (рішення) засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Станично-Луганської районної державної адміністрації № 69 від 03 серпня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у відновленні виплат пенсії.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі від 17 жовтня 2017 року б/н про заблокування особового рахунку ОСОБА_1, з 01 вересня 2017 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул.1 Травня, 20, код ЄДРПОУ 21792637) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: 91003, АДРЕСА_2), призначеної їй пенсії за віком, починаючи з 01 березня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації (93600, Луганська обл., смт.Станиця Луганська, вул. Центральна, 52, код ЄДРПОУ 03197049) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві тисячі 40 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул.1 Травня, 20, код ЄДРПОУ 21792637) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві тисячі 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Шембелян