Рішення № 78558803, 13.12.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2018 р. № 1440/1983/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54028

до відповідача 1: до відповідача 2:Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 Господарського суду Миколаївського області, вул. Адіральська, 22, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України та Господарського суду Миколаївського області в якому просив визнати протиправною бездіяльність держави в особі Державної судової адміністрації України та Господарського суду Миколаївської області щодо не здійснення в період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року нарахування ОСОБА_1 як судді Господарського суду Миколаївської області суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні "про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "про державний бюджет на 2018 рік", та невиплати винагороди у гарантованих законодавством розмірах; зобов'язати Господарський суд Миколаївської області здійснити перерахунок червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року нарахування ОСОБА_1 , в тому числі, розміру оплати відпусток, лікарняних, відряджень, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно, Законом України "Про державний бюджет на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет на 2018 рік", та виплатити різниці між нарахованою у вказаному порядку та виплаченою у період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року суддівської винагородою, з внесенням відповідних змін у бухгалтерський облік за період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року щодо розміру його суддівської винагороди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що працюючи на посаді судді Господарського суду Миколаївської області безстроково з 24.02.2005 року з окладом згідно штатного розпису. Із листа Господарського суду Миколаївської області від 13.8.2018 № 08-33/6986/18, вбачається, що позивачу виплачена суддівська винагорода із застосуванням мінімальної заробітної плати в розмірі 1600 грн., а за період з січня - липень 2018 року із застосуванням мінімальної заробітної плати в розмірі, 1762,00 грн. позивач вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють зазначені правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування та виплати.

Відповідач 2 заперечував проти позову та зазначив, що відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року, який набув чинності 01.01.2017 року, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.01.2005 року № 2346-IV "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду місцевого господарського суду Миколаївської області безстроково.

З матеріалів справи вбачається, що в період з червня по грудень 2017 року посадовий оклад позивача становив 16000,00 грн. а з січня 2018 року 17620,00 грн. Будучи не згідним з розміром суддівської винагороди, позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що на час розгляду даної адміністративної справи позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді. Отже, спірні правовідносини виникли у сфері оплати праці і стосуються визначення розміру посадового окладу судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов нарахування та виплати заробітної плати працівникам апарату місцевих судів регулюються правовими нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року N1402-VIII (далі - Закон N 1402-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012).

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402 (далі Закон №1402).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з приписами п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ (далі Закон № 1774-VІІІ) передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З 01.01.2017 року набрав чинності Закон №1774-VІІІ, положеннями якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

На час розгляду справи п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

При цьому, Закон №1774-VІІІ не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні цього Закону до Законів України № 1402-VIII та № 2453-VI.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року в справі №805/2364/17 та від 25.04.2018 року в справі №820/2640/17.

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу посадового окладу відповідають вимогам закону.

Водночас, при вирішенні даного спору суд враховує, що згідно із вимогами ст.148 Закону N1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

За приписами ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За приписами ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, відповідач 2 по справі може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2008 в справі №1-7/2018(4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат". Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Однак дане рішення Конституційного Суду України не стосувалось питання неконституційності норм п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ (далі Закон № 1774-VІІІ), якими передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведені обставини та виходячи із аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки дії відповідачів відповідали діючому на момент виникнення спірних правовідносин законодавству України, норми якого не визнані не конституційними.

Судові витрати по справ відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54028 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 ) та Господарського суду Миколаївської області (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 ) про визнання протиправною бездіяльності держави в особі Державної судової адміністрації України та Господарського суду Миколаївської області щодо не здійснення в період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року нарахування ОСОБА_1 як судді Господарського суду Миколаївської області суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно Законом Україні "про державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України "про державний бюджет на 2018 рік", та невиплати винагороди у гарантованих законодавством розмірах та зобов'язання Господарського суду Миколаївської області здійснити перерахунок за червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року нарахування, в тому числі, розміру оплати відпусток, лікарняних, відряджень, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної відповідно, Законом України "Про державний бюджет на 2017 рік" та Законом України "Про державний бюджет на 2018 рік", та виплатити різниці між нарахованою у вказаному порядку та виплаченою у період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року суддівської винагородою, з внесенням відповідних змін у бухгалтерський облік за період червень-грудень 2017 року та січень-липень 2018 року щодо розміру суддівської винагороди-відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Мельник