Рішення № 78558534, 05.12.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/926/17-ц

2/212/124/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Деменко А.С., справа № 2/212/124/18; 212/926/17-ц, позивач ОСОБА_1, відповідач КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», представник відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_3 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій протиправними та скасування діагнозу, -

встановив:

14 лютого 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі – КЗ «КПНД»ДОР», Відповідач) про визнання дій протиправними та скасування діагнозу.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що один раз 17.01.2008 року вона звернулася до лікаря психоневрологічного диспансеру за консультацією через проблеми у сім’ї, які виникли з підстав аморальної поведінки її сестри. Належну на її думку консультацію вона не отримала, та більше за консультаціями до Відповідача не зверталася. Після народження дитини, приходила патронажна медсестра, яка повідомила, що їй необхідно звернутися до КПНД на прийом. 04.12.2009 вона звернулася до КПНД на прийом разом з дитиною. Згодом 13.11.2015 каретою швидкої допомоги вона була примусово госпіталізована у 3 відділення психоневрологічного диспансеру. Після цього неодноразово зверталася зі скаргами до відділу поліції, головного лікаря КЗ КПНД на дії працівників швидкої допомоги. Після ознайомлення із записами у стаціонарній картці №4856 їй стало зрозуміло, що всі підписи від її імені підроблені. В період перебування на стаціонарному лікуванні (46 днів) вона спілкувалася з лікарем лише 3 рази. 17.06.2016 її повторно було госпіталізовано з КЦСПРД, де знаходиться її син та куди вона викликала поліцію з приводу знущання над ним. 21.06.2016 висновком ЛКК №822 їй надано довідку про те, що вона не може за станом здоров’я працювати у дитячих закладах. 22.09.2016 її було госпіталізовано з приміщенні КЗОШ №51 за викликом заступника директора школи. Вважає, що діагноз, який їй було встановлено, хибний, а тому змушена звернутися з даним позовом до суду.

06 березня 2017 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

06 травня 2017 року справу прийнято у провадження судді Борис О.Н., та призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 20 листопада 2017 року призначено судово-психіатричну експертизу та провадження у справі зупинено.

03 січня 2018 року ухвалою суду поновлено провадження у справі для надання на експертизу додаткових документів за клопотанням експерта.

08 лютого 2018 року провадження у справі зупинено для проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 20.11.2017.

Ухвалою суду від 05 листопада 2018 року провадження у справі поновлено та призначено до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог в повному обсязі, вважає позов необґрунтованим. В подальшому 05.12.2018 у судове засідання представник відповідача не з’явився, у наданій заяві просили справу розглянути у відсутність представника, проти позовних вимог ОСОБА_4 заперечували.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона працює лікарем-психіатром у КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР». ОСОБА_4 перебуває під наглядом з 2008 року. Вперше ОСОБА_4 звернулася на прийом до лікаря-психіатра ОСОБА_6 самостійно із письмовою заявою. Після огляду ОСОБА_4 та ознайомленням із наданою нею заявою, лікар-психіатр встановила діагноз: гострий поліморфний психічний розлад з галюцінаторно-пароноїдальною симптоматикою, від госпіталізації відмовилась. Через те, що ОСОБА_1 було встановлено даний діагноз, вона була взята під нагляд, який здійснювала вона (ОСОБА_5С.) та патронажна сестра. ОСОБА_4 не проявляла агресії, вела нормальний спосіб життя, ніяких скарг на неї не надходило, примусово її не лікували. Однак, у 2015 році до них надійшла скарга із Саксаганського виконкому з приводу неналежного виконання ОСОБА_4 батьківських обов’язків щодо її сина, остання не випускала дитину з будинку, дитина не відвідувала школу. У жовтні 2015 року на адресу мешкання ОСОБА_4 був здійснений вихід лікаря КПНД. ОСОБА_4 була агресивна, неадекватна, у руках тримала ніж, не реагувала на лікаря, за наслідками такої її поведінки лікарем була викликана швидка допомога, яка доставила ОСОБА_4 до них у лікарню, де остання надала письмову згоду на госпіталізацію. ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні, та після виписки з лікарні, ОСОБА_4 не вживала лікарські препарати, які були рекомендовані їй лікарем, наслідком чого на ОСОБА_4 неодноразово з центру, де перебувала її дитина, надходили скарги на агресивну поведінку ОСОБА_4, через що співробітниками даного центру здійснювалися виклики поліції, яка в подальшому викликала швидку допомогу, після чого ОСОБА_4 була госпіталізована до їх лікарні. Останній раз у 2017 році за рішенням суду ОСОБА_4 була примусово госпіталізована до КПНД. Зазначила, що якби ОСОБА_4 періодично з часу взяття на облік відвідувала лікаря-психіатра та стан її здоров’я не погіршувався протягом п’яти років, то лікарем-психіатром ставилось би питання перед ЛКК про зняття останньої з обліку. Оскільки у 2015 році у ОСОБА_4 погіршився стан здоров’я та їй був встановлений діагноз, з обліку у ПНД вона не була знята. У своїй діяльності свідок керується Законом України «Про психіатричну допомогу». З 2015 року у ОСОБА_4 встановлений діагноз шизофренія, параноїдної форми. На теперішній час у ОСОБА_4 діагноз не змінився.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона працює лікарем – психіатром у третьому відділенні КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР». Вперше ОСОБА_4 була госпіталізована у 2015 році, підставою госпіталізації була скарга соціальної служби з приводу того, що остання наносить шкоду своїй малолітній дитині. Ініціатором госпіталізації був лікар-психіатр, яким був здійснений вихід на адресу мешкання ОСОБА_4 через вказане повідомлення, та під час огляду на дому лікарем були виявлені у ОСОБА_4 ознаки тяжкого психічного розладу. Бригадою швидкої допомоги ОСОБА_4 була госпіталізована до стаціонару, згоду на госпіталізацію ОСОБА_4В надала самостійно. Під час стаціонарного лікування ОСОБА_4 пройшла необхідне обстеження, у тому числі була проведена співбесіда з психологом. Після всіх обстежень ОСОБА_4 була оглянута лікарською комісією, був встановлений діагноз «Шизофренія» та призначено відповідне лікування. Під час перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_4 вживала лікарські препарати, коли її стан покращився була виписана. Після виписки зі стаціонару ОСОБА_4 не вживала лікарські препарати, вона була неодноразово госпіталізована до стаціонару за її згодою. Останній раз ОСОБА_4 була госпіталізована у 2017 році за рішенням суду у примусовому порядку. Крім того, зазначила, що ОСОБА_4 наглядала у стаціонарі у 2015 році та діагноз був встановлений комісією лікарів, у складі якої також була вона (свідок). Скасування встановленого діагнозу можливо після проведення судово-психіатричної експертизи. Під час лікування експертиза не проводиться, діагноз встановлює лікарсько-консультативна комісія. До компетенції лікаря-психіатра не входить призначення психіатричної експертизи.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що працює патронажною медсестрею диспансерного відділення №1 КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР». ОСОБА_2 як патронажна медсестра бачить ОСОБА_4 другий раз. Перший раз її бачила під час виходу на адресу мешкання останньої, з підстав скарги щодо виховання дитини. ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_4 про необхідність з’явитися на прийом до лікаря – психіатра, на що остання відмовилась. Після чого вона жодного разу під час неодноразового виходу на адресу мешкання ОСОБА_4, останню не бачила.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що працює патронажною медсестрею КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР». У 2008 році нею був здійснений вихід за адресою реєстрації ОСОБА_4 для її виклику до лікаря-психіатра, однак сусіди повідомили, що ОСОБА_4 мешкає з дитиною за адресою матері. Після чого нею був здійснений вихід за адресою фактичного мешкання ІНФОРМАЦІЯ_1, під час якого повідомила ОСОБА_4 про необхідність з’явитися на прийом до диспансеру. Більше ОСОБА_4 вона не бачила.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що 17.01.2008 року ОСОБА_4 вперше звернулася до лікаря-психіатра КЗ «КПНД»ДОР». Після огляду та бесіди з лікарем-психіатром ОСОБА_4 був встановлений діагноз «гострий поліморфний психічний розлад з галюцінаторно-пароноїдальною симптоматикою».

В період з 13.11.2015 по 28.12.2015 ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у 3 відділенні КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР», оглянута ЛКК, за результатами огляду складений висновок №3112 від 19.11.2015 та встановлений клінічний діагноз «Шизофренія, параноїдальної форми». Під час госпіталізації ОСОБА_4 надала інформовану згоду на лікування в стаціонарі диспансеру.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.03.2017 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 госпіталізовано до психіатричного стаціонару без її згоди. У період з 24.03.2017 по 03.05.2017 перебувала на стаціонарному лікуванні у першому відділенні КЗ «КПНД»ДОР».

Згідно довідки КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР» ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні у першому відділенні КЗ «КПНД»ДОР» з 11.09.2017 по 20.10.2017.

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога – це комплекс заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Законодавство України виділяє декілька видів психіатричної допомоги, кожний з яких характеризується організаційно-правовими особливостями і відмінностями у порядку надання і розрізняються такі види психіатричної допомоги: психіатричний огляд, амбулаторна психіатрична допомога і стаціонарна психіатрична допомога.

Відносно вищезазначених вимог та як вбачається з копії витягу з медичної картки амбулаторного хворого та показів свідків, позивач ОСОБА_4 17.01.2008 року вперше самостійно звернулася в диспансерне відділення КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР», та встановлено діагноз: гострий поліморфний психічний розлад з галюцінаторно-пароноїдальною симптоматикою, від запропонованої госпіталізації ОСОБА_4 відмовилась. В подальшому ОСОБА_4 неодноразово за особистою згодою знаходилась на стаціонарному лікуванні у КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» ДОР», а також за рішенням суду ОСОБА_4 було примусово госпіталізовано до психіатричного стаціонару без її згоди.

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно з п.п.4.1, 4.3, 4.8, 5.6 наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» №20 від 22.01.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.04.2007 року за №314/13581, диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв'язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Питання про необхідність установлення диспансерного нагляду вирішується після психіатричного огляду лікарем-психіатром

(комісією лікарів-психіатрів) особи, яка страждає на психічний розлад, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону.

Припинення диспансерного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з переведенням її медичної документації до групи консультативного нагляду або до архіву відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі: видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров'я, що не потребує систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу); зміни місця постійної реєстрації особи чи її смерті; прийняття судом рішення про відмову в продовженні надання особі (у тому числі неповнолітній особі віком до 15 років) амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, якщо вона сама чи її законний представник не згодні з продовженням диспансерного нагляду; відмови особи чи її законного представника від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про психіатричну допомогу» діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я для застосування в Україні.

Ухвалою суду від 20 листопада 2017 року за клопотанням позивача була призначена у справі судово-психіатрична експертиза для встановлення психічного стану та при наявності захворювання діагнозу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Як вбачається з клопотання КЗ «Дніпропетровської клінічної психіатричної лікарні» Дніпропетровської обласної ради» від 23.02.2018 №832 ОСОБА_4 запропоновано з’явитися до відділення судово-психіатричних експертиз КЗ «ДКПЛ»ДОР» в один із вівторків в першій половині дня з паспортом та довідкою МСЕК. Вказане клопотання ОСОБА_4 отримала особисто в приміщенні суду 13.03.2018.

19.04.2018 на адресу суду повторно надійшло клопотання КЗ «Дніпропетровської клінічної психіатричної лікарні» Дніпропетровської обласної ради» аналогічного змісту. Про необхідність з’явитися до експертної установи в один із вівторків у першій половині дня ОСОБА_4 неодноразово повідомлялася судом телефонограмами та останній було запропоновано звернутися до суду для отримання вказаного клопотання експертної установи. Телефонограми ОСОБА_4 приймала особисто, а саме 26.04.2018 о 15-15 годині, 07.05.2018 о 15-27 годині, 21.05.2018 о 14-32 годині, 24.05.2018 о 16-34 годині, та 11 липня 2018 року в приміщенні суду ОСОБА_4 отримала вищевказане клопотання експертної установи особисто.

Проте, 01 листопада 2018 року на адресу суду повернуті матеріали цивільної справи без виконання ухвал суду про проведення судово-психіатричної експертизи стосовно ОСОБА_4, з підстав того, що остання на експертизу не з’явилася.

Зазначені обставини суд розцінює як ухилення позивача від проведення щодо неї судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У відповідності до змісту статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п. п. 2, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішеннями, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до п.п. ї),й) ч.1 ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» кожен громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я. Можливість проведення незалежної медичної експертизи відповідного типу у разі незгоди громадянина з висновком державної медичної експертизи, застосування до нього запобіжного заходу як до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру, примусового лікування, примусової госпіталізації та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я порушуються права громадянина України на охорону здоров’я.

Частиною 1 ст.32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, здійсненні їх соціального захисту, наданні їм соціальних послуг або проходженні ними спеціального навчання, можуть бути оскаржені, за вибором таких громадян, до власника закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноваженого ними органу, або у порядку підлеглості до вищого органу чи посадової особи, або безпосередньо до суду.

З’ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, ухилення позивача від проходження судово-психіатричної експертизи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню у зв’язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 11,15,16 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 7, 27, 32 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 109, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про визнання дій протиправними та скасування діагнозу - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін. Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії АМ 1931751, проживає за адресою: 50000, м. Кривий Ріг, вул. Шоріна, 18.

Відповідач: КЗ «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», місце знаходження юридичної особи: 50000, м. Кривий Ріг, вул. Дишинського, 27, код ЄРДПОУ 01986256.

Повне рішення суду складено та підписано 14.12.2018 року.

Суддя: О. Н. Борис