Рішення № 78558099, 05.12.2018, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/383/13-ц

провадження №2/176/143/18

РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2018 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

у складі: головуючої – судді Павловської І.А.,

за участі секретаря Ніколенко М.В,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Жовті Води цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Жовтоводського міського Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року задоволено позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

07 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувсь до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яку обґрунтував тим, що він не отримував судових повісток про призначення справи а тому у суду відсутні відомості про його повторну неявку у судове засідання без поважних причин. Також просив суд звернути увагу на те, що заочним рішенням Петрівського районну суду Кіровоградської області від 21 травня 2013 року з ОСОБА_3 вже стягнуто заборгованість за договором №212/2 від 15 лютого 2007 року в розмірі 241362 гривень, а отже позивач звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовними вимогами стосовно яких вже ухвалено рішення суду, яке набрало чинності.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та призначено справу до розгляду у судове засідання.

14 лютого 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулось до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, де просить стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №212/2 від 15 лютого 2007 року у розмірі 241362 грн. 00 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15 лютого 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №212/2 та надано кредит у сумі 210 000 грн. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 21 % річних з остаточним терміном погашення до 14 лютого 2010 року. Також в забезпечення виконання зобов’язань за договором було укладено наступні договори:

20.02.2007 року укладено іпотечний договір №212/2-01 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3;

15.02.2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договір поруки №212/2-02. Відповідно до якого поручитель ОСОБА_3 зобов’язується перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язання за Кредитним договором №212/2 від 15 лютого 2007 року.

Відповідачі свої зобов’язання щодо виконання договору не виконують, що призвело до утворення заборгованості, яку позивач просить стягнути на свою користь.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі пославшись на доводи викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив.При цьому зазначила, що заочним рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21.05.213 року у цивільній справі №400/277/13-ц задоволено позов АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.Відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного рішення, але на даний час відповідне рішення не виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, отже вимог Кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.Таким чином зобовязання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишається дійсним і підлягає судовому захисту. Щодо строку позовної давності, який просять застосувати відповідачі вказала, що оскільки кредитним договором встановлений термін виконання зобовязання, то строк позовної давності слід відраховувати саме з цієї дати, тобто з 14 лютого 2010 року, до суду банк звернувся 14 лютого 2013 року, тобто в межах строку позовної давності в три роки. Окрім того, 05.01.2011 року ОСОБА_2 звернувся до банку з письмовою заявою в якій вказує про тимчасові труднощі, просить не приймати до нього судові санкції та зобовязується заборгованість за кредитним договором погашати щомісячно в сумі 2000,00 грн. та здійснити погашення кредиту в лютому 2012 року. Після чого боржником здійснювалися платежі, направлені на погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 належним чином повідомлені про день та час розгляду справи у судове заісдання не зявилися про причини неявки суд не повідомили. При цьому, в матеріалах справи маються письмові заперечення, заперечення у відповідь на відзив кожного з них.Так у письмову запереченні у відповідь на відзив ОСОБА_3 зазначає, що рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21.05.2013 року у справі №400/277/13ц задоволено позовм ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 та звернуто стягнення на предмет іпотеки. Вказаним рішенням з неї стягнуто 241 362,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №212/2-01 від 20.02.2007 року , а саме на приміщення , загальною площею 888,8 кв.м., які знаходяться за адресою вулиця Леніна , 58 с.Петрівське Петрівського району Кіровоградської області, а також приміщення, загальною площею 574,1 кв.м., які знаходяться за адресою вулиця Леніна ,60 с.Петрівське Петрівського району Кіровградської області з метою погашення заборгованості за договором кредитної лінії №212/2 від 15.02.2007 року. Відповідно до умов договору відновлювальної кредитної лінії №212/2 від 15.02.2007 року судом задоволено вимоги банку вказаним заочним рішенням , яке відповідає передбаченому сторонами у договоір порядку звернення стягнення на заставне майно.Виконавчий документ на виконання зазначеного рішення перебуває на примусовому виконанні у відділі ДВС Петрівського районного управління юстиції Кіровоградської області. На майно, що передане в забезпечення виконання зобовязань, державним виконавцем накладено арешт, проводиться його оцінка та реалізація.Таким чином позивачем одночасно обрано обидва способи звернення стягнення шляхом одночасного подання до різних судів двох позовів про стягнення однієї суми.Окрім того зазначає, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом пропущено встановлений чиним законодавством строк позовної давності, оскільки остаточним терміном повернення кредиту є 14 лютого 2010 року , а з позовом позивач звернувся до суду 20 лютого 2013 року. У зв’язку з зазначеним у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.Аналогічні доводи викладені в запереченні у відповідь на відзив ОСОБА_2

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 у письмовому клопотанні просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Заслухавши представника позивча, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 лютого 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №212/2 та надано кредит у сумі 210 000 грн. зі сплатою відсотків за користування Кредитом у розмірі 21% річних. Остаточний термін погашення до 14 лютого 2010 року (І том а.с.3).

В забезпечення виконання зобов’язань за Договором відновлювальної кредитної лінії №212/2, 15 лютого 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 та поручителем – ОСОБА_3 укладено Договір Поруки №212/2-02( І том а.с.6-7).

Відповідно до п.2.1. п.3.1 договору Поруки у разі порушення боржником зобов’язання Кредитор має право вимагати від Поручителя виконання зобов’язання боржника перед Кредитором згідно з умовами кредитного договору в порядку передбаченого цим договором. Поручитель відповідає по зобов’язаннях за вищевказаним кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі що і боржник.

Відповідно до п.п.1.1. 3.2 Договору поруки поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов’язання за кредитним договором №212/2 від 15 лютого 2007 року, а також додатковими угодами до нього , що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними перед кредитором до тих пір поки всі зобов’язання за кредитним договором не будуть виконанні повністю.

Пунктом 4.1.1 договором відновлювальної кредитної лінії передбачено за порушення взятих на себе зобов’язань по своєчасному поверненню основної суми Кредиту або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0.06% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, а також розмір процентів встановлений договором.

Відповідно ст. 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

У зв’язку з невиконанням зобов’язання за договором у відповідачів виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 241 362,00 грн. з яких:

-заборгованість за кредитом -198 000,00 грн.,

-пеня по кредиту – 43362,00 грн.

В зв'язку з виникненням у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором ПАТ «Державний ощадний банк України» направило на адресу боржника та поручителя вимогу про усунення порушення умов за договором відновлювальної кредитної лінії №212/2 від 15 лютого 2007 року.Однак, на час звернення до суду із даною позовною заявою вимога не виконана. (а.с.10,11).

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2013 року, що набрало законної сили 06 вересня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за довоговором іпотеки №212/2-01 від 20.02.2007 року з метою погашення заборгованості за договором кредитної лінії №212/2 від 15 лютого 2007 року в сумі 241 362 грн. та судовий збір у розмірі 114,70 грн.( І том а.с.63-66).

Як вбачається з листа Петрівського районного відділу державної виконавчої служби від 12.09.2017 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеного рішення, однак рішення не виконано, а предмет іпотеки не реалізовано. Погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося ( І том а.с.52).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість не погашена.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Встановлено і сторони це не оспорювали, що рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

Отже, зобов'язання відповідачів за кредитним договором та договором поруки не припинилися, право вимоги Банку про повернення кредиту залишалося дійсним і підлягало судовому захисту.

За змістом ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Отже, кредитний договір не припинив свою дію і повинен виконуватись відповідно до умов, погоджених сторонами. Враховуючи викладені обставини суд приходить до висновку, що відповідачі не виконали зобов’язання за вказаними договорами належним чином, чим порушили зазначені норми закону та умови договору, а тому суму, що включає заборгованість за кредитом, та пеню по кредиту слід стягнути з відповідачів у солідарному порядку за рішенням суду. Вказане зазначене у висновках Верховного Суду України, викладених у прийнятих ним рішеннях від 9 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14 та від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15.

Щодо застосування строків позовної давності про що заявлено відповідачами, то слід зазначити наступне.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина 5 статті 261 ЦК України).

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказане визначено у правових позиціях, які містяться в постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, які відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати відсотків (частина 2 статті 1050 ЦК України).

За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, які відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов’язання, яким є строк виконання зобов’язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пунктом 6.5. кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов’язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, спати процентів за його користування , комісійних, винагород, штрафі, пені), що передбачені умовами цього договору.

Оскільки згідно договору кредиту датою остаточного повернення кредиту було визначено 14 лютого 2010 р., до суду із позовом банк звернувся 14 лютого 2013 року (про що свідчить штамп Укрпошти з відміткою дати на конверті), тобто в межах трирічного строку позовної давності, а тому суд вважає, що відповідно до вимог ст. 257 ЦК України позивачем не був пропущений строк позовної давності та вимоги банку підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних частках понесені судові витрати на загальну суму 2413,62 грн. (а.с.І том а.с.38), тобто з кожного по 1206,81 грн., оскільки солідарне стягнення судових витрат не передбачено діючим законодавством.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12,13,247, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Будьонного) АДРЕСА_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Будьонного) АДРЕСА_1, на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі в ТВБВ №10003/0490 філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №212/2 від 15 лютого 2007 року у сумі 241 362 (двісті сорок одна тисяча триста шістдесят дві) гривні, що складається із: заборгованість за кредитом – 198 000,00 грн., пені по кредиту – 43362,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі в ТВБВ №10003/0490 філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» сплачений судовий збір у розмірі 1206 (одна тисяча двісті шість) гривен 81 копійка із кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5 Розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України (в редакції 2017 року), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області.

Суддя Жовтоводського міського суду І.А.Павловська Дніпропетровської області