Рішення № 78556747, 10.12.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року ЛуцькСправа № 140/2048/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 року №0119210/1303-0308, №0119209/1303-0308, №0119208/1303-0308.

Позивач вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства, прийнятими з порушенням відповідної процедури та встановлення податкового періоду. Зокрема, позивач вказує на те, що відповідач 23 березня 2018 року прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення та направив їх 16 липня 2018 року не за її податковою адресою. Крім того, контролюючий орган не додав розрахунку податкових зобов’язань, що є порушенням пункту 9 Розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 (далі – Порядок № 1204). Також звертає увагу на те, що орган місцевого самоврядування до 15 липня 2016 року офіційно не оприлюднив рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є порушенням підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

У відзиві на позов, поданого до суду 29.10.2018 за вх. № 14091/18 (а.с.32-33), відповідач позовних вимог не визнав та просить відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що позивач є власником житлової нерухомості на території Липинської сільської ради, а тому позивачу правомірно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказує на те, що позивач зобов’язаний сплачувати вказаний податок за 2017 рік на підставі рішення Липинської сільської ради від 15.07.2016 року № 8/39 “Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”. Розрахунок податку здійснювався в залежності від питомої ваги об’єкта житлової нерухомості. Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році” рішення про встановлення місцевих податків та зборів відповідним органом місцевого самоврядування може бути оприлюднено не тільки у строк до 15 липня відповідного року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін, а й протягом року перед початком бюджетного періоду. До того ж відповідач додатково зазначає, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік встановлено на рівні 2016 року.

На підставі наведеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснили, що житловий будинок, площею 380,3 кв. м., що знаходиться в с. Липини по вул. Сагайдачного, 6а не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки станом на 28.11.2018 року є непридатним для проживання. А тому відповідно до пп. д) п.3.2 Розділу 3 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням № 34/7 від 26.05.2015 року сесії Липинської сільської ради, та абз. Ґ пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України зазначений об’єкт нерухомості не підлягає оподаткуванню, у зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення від 23.03.2018 №0119208/1303-0308 є протиправним та підлягає скасуванню. Також зазначили, що позивач 26.11.2018 року зверталася до відповідача із заявою про проведення звірки сум нарахованого податку у зв’язку з розбіжностями між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку, а саме щодо об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, розміру загальної та житлової площі об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку та нарахованої суми вказаного податку. Зокрема, вважають розбіжностями щодо загальної площі вищенаведеного житлового будинку, до якого входять три гаражі, загальною площею 95,3 кв.м., при цьому, на їх думку, така площа не є об’єктом оподаткування, оскільки відповідно до додатку №2 згаданого Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки гаражі оподатковуються за ставкою 0. Наголосили на тому, що станом на 10.12.2018 року відповідач не повідомив позивача про жодне рішення про результати розгляду зазначеної заяви та не провів відповідну звірку. На підставі наведеного просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмовому відзиві проти позову, просив у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які прибули у судове засідання, з’ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать наступні об’єкти нерухомості: житловий будинок, загальною площею 283,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Сагайдачного, будинок 6; житловий будинок, загальною площею 380,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Сагайдачного, будинок 6а; квартира, загальною площею 93,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; квартира, загальною площею 120,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 25.09.2018 № 138954189 (а.с.15-19).

23 березня 2018 року ГУ ДФС у Волинській області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0119210/1303-0308, №0119209/1303-0308, №0119208/1303-0308, якими визначені позивачу суми податкових зобов’язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості за 2017 рік (а.с.8-10).

Так, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 23.03.2018 року визначені позивачу наступні суми податкових зобов’язань: №0119210/1303-0308 на суму 2388,71 грн.; №0119209/1303-0308 на суму 7209,38 грн.; №0119208/1303-0308 на суму 9674,41 грн.

Крім того, відповідач також прийняв податкове повідомлення-рішення від 23.03.2018 року № 0119211/1303-0308, яким визначив позивачу суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості за 2017 рік у сумі 1530,15 грн., що не оскаржується позивачем (а.с.54).

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом на підставі рішення Липинської сільської ради від 15 липня 2016 року № 8/39 “Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” (а.с.14, 35). Як зазначено у пункті 1 цього Рішення, Липинська сільська рада вирішила встановити стави податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік (на рівні 2016 року) для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб за один квадратний метр нерухомості, в таких розмірах: а) будівлі віднесені до житлового фонду: житловий будинок – 1 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; квартира – 1 % мінімальної заробітної плати; б) будівлі віднесені до нежитлового фонду – 0,5 % мінімальної заробітної плати; г) господарські (присадибні) будівлі-допоміжні (нежитлові приміщення: гаражі, літні кухні, майстерні, котельні, бойлерні) – 0 %; д) будівлі релігійних організацій України – 0 %.

Станом на 01.01.2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3200 гривень, тобто ставка податку становить 32,00 гривень (1 %) за 1 кв. метр бази оподаткування.

На підставі цього ГУ ДФС у Волинській області обраховано сума податку на нерухоме майно позивача, про що зазначено відповідачем в розрахунку податку від питомої ваги об’єкта нерухомості (а.с.52). З наведеного розрахунку слідує, що площа всіх об’єктів оподаткування позивача становить 877,9 м. кв., при цьому із застосуванням пільги в розмірі 180 м. кв. (120 м. кв. (для будинків) + 60 м. кв. (для квартир) = 180 м.кв.), площа оподаткування становить 697,9 м. кв. Так, сума податку по питомій вазі кожного об’єкта нерухомості складає: житловий будинок, площею 380,3 м. кв. – 9674,40 грн.; житловий будинок, площею 283,4 м. кв. – 7209,38 грн.; квартира, площею 93,9 м. кв. – 2388,71 грн.; квартира, площею 120,3 м. кв. – 1530,14 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд враховує наступне.

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України - введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до вказаної вище норми, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування визначено об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 263 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 за № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, одним з принципів на яких ґрунтується Податкове законодавство України є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Тобто, податкові зобов'язання по місцевому податку можуть визначатися контролюючим органом лише у разі, якщо орган місцевого самоврядування своїм рішенням встановлено цей податок.

При цьому, визначення податкових зобов'язань з місцевого податку розпочинається не раніше, ніж настання наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку або прийняте рішення про зміни до елементів вже встановленого місцевого податку.

Судом встановлено, що податок на майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений рішенням Липинської сільської ради VI скликання від 26.01.2015 року, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у додатку 2 якого визначені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.37-39). Так, ставки податку визначено у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м., зокрема: для будівель, що віднесені до житлового фонду (житловий будинок, квартира) – 1 % мінімальної заробітної плати.

Вказаний розрахунок ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки також залишився незмінним в 2016-2017 роках, що підтверджується рішеннями Липинської сільської ради від 15 липня 2016 року № 8/39 “Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та від 02 лютого 2016 року № 4/33 “Про внесення змін у Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” (а.с.35-39). З наведеного слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів Липинською сільською радою на 2017 рік не вносилися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Наведене узгоджується з принципом стабільності податкового законодавства, закріпленого у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Водночас, суд звертає увагу, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.12.2016 №1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Таким чином, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Отже, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд не погоджується з твердженнями позивача стосовно того, що згадане рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може застосовуватися у 2017 році, оскільки в даному податковому періоді зупинена дія підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об’єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; за наявності у власності платника податку об’єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем строків надіслання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та надіслання їх не за податковою адресою позивача, суд зазначає, що оскаржувані рішення були винесені контролюючим органом 23.03.2018, тобто в межах визначеного законодавцем строку, але направлені позивачу - 16.07.2018 (а.с.11), тобто з порушенням строку, визначеного законодавцем у пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач вказує на недотримання відповідачем пункту 9 Розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, оскільки контролюючий орган не додав до податкових повідомлень-рішень розрахунків податкових зобов’язань.

Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Пунктом 9 Розділу ІІ Порядку № 1204 передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Як вказує позивач у позовній заяві, конверт з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями вручений 14.08.2018 року їй мамі за адресою: м. Луцьк, пр-т. Молоді, 23/93, що не є податковою адресою позивача та місцем її реєстрації. В той же час, суд відмічає, що надіслання контролюючим органом 16.07.2018 податкових повідомлень-рішень, винесених 23.03.2018, з урахуванням наведеного вище нормативного регулювання, та отримання їх позивачем через особу, яка перебуває з нею у родинних відносинах, не може слугувати підставою для визнання оскаржуваних рішень протиправними та їх скасування, оскільки обов'язок особи сплатити податкові зобов'язання настає з моменту вручення податкового повідомлення-рішення відповідно до п.п.266.10.1 п.260.10 ст.266 ПК України. Також не є самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень недодання до них розрахунків податкових зобов’язань, оскільки такі розрахунки платник податків мав можливість отримати самостійно в податкового органу.

Також позивач не згідний з розрахунком податкових зобов’язань, здійсненим відповідачем, оскільки вважає, що загальна площа об’єкта оподаткування, а саме житлового будинку, загальною площею 380,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Сагайдачного, будинок 6а, обчислена невірно, оскільки до складу такої площі входять гаражі, загальною площею 95,3 кв. м., яка не підлягає оподаткуванню. У зв’язку з цим позивач 26 листопада 2018 року подала контролюючому органу письмову заяву, в якій просить провести звірку даних щодо об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, розміру загальної та житлової площі об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку та нарахованої суми вказаного податку (а.с.51).

Відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Враховуючи те, що зазначену заяву про звірку даних позивач подала 26 листопада 2018 року, тобто на стадії судового оскарження, тому суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність рішення контролюючого органу з цього питання як підставу для скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки суд під час судового розгляду справи перевіряє в тому числі і розраховані в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях суми податкових зобов’язань.

Судом досліджено та перевірено складений відповідачем розрахунок податкових зобов’язань позивача зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.52). З таким розрахунком податкових зобов’язань позивача та обчисленими в ньому сумами суд погоджується та вважає його складеним з дотриманням чинного законодавства.

В противагу цьому, суд не погоджується з твердженнями позивача про невірний розрахунок загальної площі об’єктів оподаткування, оскільки така площа обрахована відповідачем з дотриманням підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України та на підставі даних, зазначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зокрема, відповідно до наданої позивачем ОСОБА_4 довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, у власності позивача знаходиться житловий будинок, загальною площею 380,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Сагайдачного, будинок 6а (а.с.16). Саме із загальної площі такого житлового будинку нараховується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, при цьому в Державному реєстрі міститься опис даного об’єкта нерухомості, який складається з: А-2 житловий будинок, а-ганок, в той же час відсутні відомості про гаражі, на які посилається позивач. За таких умов у суду відсутні підстави для встановлення неправильності розрахованих відповідачем сум податкових зобов’язань за цей об’єкт оподаткування.

Також позивач посилається на те, що відповідно до звіту про проведення технічного обстеження від 25 квітня 2016 року (а.с.64-67) згаданий будинок є непридатним для проживання (експлуатації), в тому числі і наданий час, а тому згідно з підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.

Як передбачено абз. Ґ підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об’єктом оподаткування житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Разом з тим, позивач визнає факт відсутності такого рішення ради місцевого самоврядування. Позивач вказує на те, що лише 26.11.2018 року звернулася до Липинської сільської ради із заявою про проведення обстеження стану житлового будинку на предмет відповідності санітарним та технічним вимогам і придатності для проживання, в якій просила ухвалити відповідне рішення (а.с.69). Однак суд звертає увагу на те, що такі дії проведені позивачем лише в 2018 році, а податковий період відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за цим об’єктом оподаткування, як вже відмічалось судом, - 2017 рік. Відтак відсутність відповідного рішення місцевої ради про непридатність житлової нерухомості для проживання не виключає зазначений житловий будинок з переліку об’єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та не звільняє від обов’язку позивача сплачувати такий податок.

Отже, контролюючим органом вірно розраховано та правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018 року №0119210/1303-0308, №0119209/1303-0308, №0119208/1303-0308, якими визначено суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні доведений факт правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 року №0119210/1303-0308, №0119209/1303-0308, №0119208/1303-0308, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позову, тому сплачений ним судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 березня 2018 року № 0119210/1303-0308, № 0119209/1303-0308, № 0119208/1303-0308 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення суду буде складено 14 грудня 2018 року.

Суддя В.Д. Ковальчук