Рішення № 78555680, 28.11.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2800/17

2/703/261/18 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Бойко Л.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету ОСОБА_6 районної ради Черкаської області про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

25 жовтня 2017 року позивач подав уточнену позовну заяву в якій просив визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно договору купівлі-продажу від 14 червня 2004 року за реєстровим №5505 йому на праві власності належить будинковолодіння № 17 по вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області. В даному будинку зареєстровані відповідачі по справі – ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5, які в ньому не проживають з січня 2017 року.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що він є власником будинковолодіння № 17 по вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області. В даному будинковолодінні в літку 2004 року він зареєстрував ОСОБА_3, колишню дружину, доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 В січні 2017 року ОСОБА_3 разом із дітьми забрали свої особисті речі та виїхали з будинку і їх постійне місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2. Так як відповідачі відмовляються в добровільному порядку знятися із реєстрації просив суд визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а також стягнути судові витрати та витрати за надання правничої допомоги адвокатом в розмірі 2000 гривень.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка є законним представником ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що відповідач перебувала в зареєстрованому шлюбі з позивачем з 07 жовтня 2000 року. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 червня 2017 року шлюб між ними розірваний. Спірне будинковолодіння № 17 вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до СК України, оскільки придбане ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час шлюбу. Позивач створив нестерпні умови для проживання відповідачам, а саме вчиняв сварки, принижував та ображав їх, а тому відповідачі вимушено переїхали в березні 2017 року до матері відповідача ОСОБА_3 в с. Попівку Смілянського району Черкаської області. Все майно, яке було придбано під час шлюбу залишилось в спірному будинку. Крім того зазначила, що з тих підстав на які вказує позивач, відповідачі не можуть бути визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням, так як не є наймачами будинку, а тому просила в позові ОСОБА_1 відмовити та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 500 гривень.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився в наданому суду клопотанні просив відмовити ОСОБА_1 у позові, так як його мати відповідач у справі ОСОБА_3 є співвласником будинковолодіння № 17 по вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області, оскільки будинок придбаний був у шлюбі. Крім того зазначив, що проживав у спірному будинковолодінні на правах члена сім’ї разом з рідною сестрою та матір’ю, а тому вважає, що не є членом наймача цього будинку і з тих підстав на які посилається позивач він не може бути визнаний особою, яка втратила право користування жилим приміщенням. Також зазначив, що вони дійсно з 21 березня 2017 року не проживають у будинку, так як позивач створив нестерпні умови для їх проживання, які і змусили їх забрати лише особисті речі і переїхати до бабусі в с. Попівка ОСОБА_6 районну Черкаської області, а тому вважає, що в будинку не проживає з поважних причин з обставин, що не залежать від його волі, відтак просив у позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явилась, хоча про день і час розгляду справи повідомлялась належним чином в судовому засіданні 13 лютого 2018 року у позовних вимогах ОСОБА_1 просила відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, вважає позовну заяву ОСОБА_1 такою, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Як передбачено ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із договору купівлі-продажу жилого будинку з надвірними спорудами від 14 червня 2004 року за реєстровим №5505 вбачається, що ОСОБА_7 купив у ОСОБА_8 жилий будинок з надвірними спорудами по вул. Гагаріна, 17 в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області (а.с. 3).

Як вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4208060 від 21 липня 2004 року ОСОБА_1 є власником будинковолодіння № 17 по вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області (а.с. 4).

З довідки виконавчого комітету ОСОБА_6 сільської ради Смілянського району Черкаської області № 681 від 04 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 з березня 2017 року і по даний час не проживають в ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 11).

З наданих актів від 01 березня, 01 квітня, 01 травня , 01 червня , 01 липня , 01 серпня 2017 року вбачається, що під час обстеження житлового будинку в с. М.Смілянка по вул. Гагаріна, 17, Смілянського району Черкаської області ОСОБА_3 - колишня дружина, ОСОБА_4 - дочка, син колишньої дружини ОСОБА_5 з 01 березня 2017 року і по даний час не проживають в ньому (а.с. 5-10).

Згідно рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 2000 року, який було розірвано 01 червня 2017 року (а.с 13).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що будинковолодіння № 17 по вул. Гагаріна в с. М.Смілянка Смілянського району Черкаської області придбаний за час шлюбу подружжям, відтак належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, які відповідно мають рівні частки у цьому майні. При цьому, суд враховує те, що правовий режим такої власності має враховувати інтереси всіх її власників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Із змісту ч.1 ст. 317 ЦК України вбачається власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України визначено власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.150 ЖК громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до Правових позицій висловлених судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ (справи пов’язані із застосуванням норм про захист права власності) згідно із ст.15, п.4 ч.2 ст.16, ст.ст.386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном. Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Ст. 47 Конституції України проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 18 ЗУ «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26 квітня 2001 року передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З письмових пояснень відповідача ОСОБА_5 та пояснень представника відповідача в судовому засіданні встановлено, що відповідачі залишили місце проживання за обставин, що не залежали від їх волі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_3 є співвласником спірного будинковолодіння, а відтак має право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, відтак і її діти мають право на користування ним.

Що стосується витрат за надання правничої допомоги, заявлених представником відповідача, суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності зі ст. 133 ч.3 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, повязані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно зі ст. 137 ч.2 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Договором про надання правничої допомоги, який укладений 06 лютого 2018 року між адвокатом ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 передбачено, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 500 гривень, який визначено за домовленістю сторін; клієнт окрім гонорару сплачує адвокату вартість наданих послуг при наданні правничої допомоги, перелік та вартість яких визначається в розрахунку обсягу вартості наданих послуг та розміру компенсації витрат по наданню правничої допомоги та в акті виконаних робіт при наданні правничої допомоги. Клієнт, погоджуючись з проведенням фактичних витрат, компенсує їх адвокату, а у разі відсутності коштів на їх оплату своєчасного повідомляє про це адвоката. За клієнта виплата адвокату гонорару та витрат може бути здійснена третіми особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача надала суду договір про надання правничої допомоги від 06 лютого 2018 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 76 від 11 жовтня 1993 року, ордер серія ЧК № 024451, квитанцію на оплату юридичних послуг № 1 від 06 лютого 2018 року, розрахунок обсягу та вартості наданих послуг від 28 листопада 2018 року.

Відтак, суд вважає можливим задовольнити вимоги представника відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрати за надання правничої допомоги в розмірі 500 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 76, 81, 89, 133, 137, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.150 ЖК Української РСР, ст.41 Конституції України, Правовими позиціями висловленими судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету ОСОБА_6 районної ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, жительки с. Попівка, пров. Аптечний, 8, Смілянського району Черкаської області 500 (п’ятсот) гривень витрат за надання правничої допомоги.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області, а особам, які не були присутніми під час проголошення судового рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Повний текст рішення суду виготовлений 10 грудня 2018 року.

Сторони у справі :

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований та житель ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_7, а жителька с. Попівка, пров. Аптечний, 8, Смілянського району Черкаської області.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_7, а жителька с. Попівка, пров. Аптечний, 8, Смілянського району Черкаської області.

Представник відповідачів ОСОБА_2, діє відповідно до ордера серія ЧК № 024451 від 06 лютого 2018 року.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_7, а житель ІНФОРМАЦІЯ_10, РНОКПП НОМЕР_2.

Головуючий О.П.Опалинська