Рішення № 78553819, 04.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 Справа №914/1471/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», Львівська область, м.Львів,

до відповідача: Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Львівська область, м.Яворів,

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 528718,77грн.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

06.08.2018р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» від 26.07.2018р. №119-2543/2 до №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення 413741,34грн. суми основного боргу за спожиту електричну енергію, 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 13771,10грн. інфляційних; ціна позову 528718,77грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем укладеного договору про постачання електричної енергії від 05.04.2007р. №90100/02 з Позивачем.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.08.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.09.2018р.

Ухвалою суду у даній справі від 04.09.2018р. суд постановив прийняти заяву Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» б/д, б/н (вх.№2295/18) про зменшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» б/д, б/н (вх.№2295/18) про зменшення розміру позовних вимог.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.09.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 25.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 25.09.2018р. суд постановив прийняти заяву Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про зменшення розміру позовних вимог б/н (вх.№2496/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про зменшення розміру позовних вимог б/н (вх.№2496/18).

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 25.09.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 16.10.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 16.10.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 06.11.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 04.12.2018р.

В судовому засіданні 04.12.2018р. оголошувалась перерва в межах робочого дня до 17:40 год. 04.12.2018р., про що представник Позивача повідомлялась в судовому засіданні. Після перерви представник Позивача в судове засідання не з'явилась.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходило.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання після оголошення перерви не з'явилась, подала пояснення (вх. №46393/18), у яких підтримує заявлені позовні вимоги з врахуванням поданої 04.12.2018р. Заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх. №46387/18), просить суд їх задоволити, а також заперечує проти зменшення судом розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної енергії. Окрім того, Позивач надає пояснення з приводу сальдо суми основного боргу, яке Позивачем враховано при розрахунку ціни позову. Вказане пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, 04.12.2018р. Позивачем подано через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації (канцелярію) Господарського суду Львівської області заяву б/д, б/н (вх.№46393/18) в якому вказує на те, що Відповідачем добровільно погашено борг за активну електричну енергію, стягнення якого є предметом спору у даній справі, з підстав чого зменшує розмір позовних вимог та просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу, стягнути з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 13771,10грн. інфляційних втрат. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, явка визнавалась судом обов’язковою, вимог ухвали суду у даній справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням поданої 04.12.2018р. заяви вх.№46393/18 про зменшення розміру позовних вимог, просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу та стягнути з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені за період з 01.12.2017р. по 31.05.2018р., 8377,48грн. 3% річних за період з 14.03.2018р. по 15.07.2018р. та 13771,10грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2018р. по 30.04.2018р.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 28.09.2018р. за вх. №36225/18 Відзиві на позовну заяву від 25.09.2018р. вих. №276 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в їх задоволенні з підстав того, що заборгованість виникла у Відповідача не з його вини, а внаслідок несвоєчасної оплати послуг з електропостачання населенням, що унеможливлювало Відповідача здійснити своєчасну і повну оплату наданих послуг з електропостачання за Договором.

Також, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідач покликається на несвоєчасне відшкодування вартості пільг і субсидій Управлінням соціального захисту населення м.Яворова.

Окрім того, Відповідач зазначає, що Позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором з порушенням встановленого чинним законодавством України порядку такого нарахування та пропуском строку позовної давності за такими вимогами.

З підстав наведеного Відповідачем подано заяву від 25.09.2018р. вих. №277 (вх. №36224/18) про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У поданому 28.09.2018р. до суду за вх. №36228/18 клопотанні від 25.09.2018р. вих. №278 Відповідач просить суд зменшити розмір нарахованої Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором пені на 50 відсотків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням Заяви Позивача про зменшення розміру позовних вимог від 25.09.2018р. вх.№2496/18.

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» перейменоване з Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», що підтверджується, зокрема, 1.1. Статуту ПАТ «Львівобленерго», затвердженого Протоколом Загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівобленерго» від 20.03.2014р. №11, зареєстрованого 28.03.2014р.

05.07.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (надалі – Позивач, Постачальник) та Будинкоуправлінням №1 Яворівської КЕЧ району (надалі – Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №90100/02 (надалі – Договір), відповідно до якого (п.2.2.2) Постачальник зобов’язувався поставляти Споживачу електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з врахуванням умов розділу 6 Договору «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу» згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійного електропостачання схем електропостачання, визначених додатком №11 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, а також забезпечити отримання Споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності зазначеної в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п.2.3.3 Договору Споживач зобов’язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії»; здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатком №7а (7б) «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» (п.2.3.4).

Як зазначено в п.2 Додатку №2 від 05.04.2007р. до Договору, розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця включно та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у Договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії.

У п.6 Додатку №2 від 05.04.2007р. до Договору зазначено, що рахунки на оплату платежів, передбачених даним Договором, виписуються Постачальником електричної енергії та надаються Споживачу; тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку; дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Відповідно до пункту 7. Додатку №2 від 05.04.2007р. до Договору у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що спірні питання та розбіжності виконання умов Договору, щодо яких Сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно п.9.4 Договору Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2007 року; Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із Сторін іншої про припинення його дії або перегляд його умов.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Відповідачем порушено порядок і строки здійснення оплати виставлених в порядку п.6 Додатку №2 від 05.04.2007р. до Договору рахунків за поставлену електричну енергію від 20.11.2017р. №300511/113776-1 за листопад 2017р. на суму 392390,88грн., від 20.12.2017р. №300512/116110-1 на суму 470495,76грн., від 22.01.2018р. №300501/118362-1 за січень 2018р. на суму 530093,04грн., від 20.02.2018р. №300502/120515-1 за лютий 2018р. на суму 538241,76грн., від 21.03.2018р. №300503/122928-1 за березень 2018р. на суму 481293,36грн., від 20.04.2018р. №300504/124956,-1 за квітень 2018р. на суму 448350грн., від 21.05.2018р. №300505/127156-1 за травень 2018р. на суму 256011,84грн., від 03.07.2018р. №300506/130431-1 за червень 2018р. на суму 347904,48грн., внаслідок чого утворився борг в розмірі 413741,34грн.

Окрім того, за порушення порядку і строку здійснення вказаних платежів Позивач стягнути з Відповідача на користь Позивача 413741,34грн. суми основного боргу за спожиту електричну енергію, 92828,85грн. пені за період з 01.12.2017р. по 31.05.2018р., 8377,48грн. 3% річних за період з 14.03.2018р. по 15.07.2018р. та 13771,10грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2018р. по 30.04.2018р.

04.12.2018р. Позивачем подано пояснення (вх. №46393/18), у яких підтримує заявлені позовні вимоги з врахуванням поданої 04.12.2018р. Заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх. №46387/18), просить суд їх задоволити, а також заперечує проти зменшення судом розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної енергії. Окрім того, Позивач надає пояснення з приводу сальдо суми основного боргу, яке Позивачем враховано при розрахунку ціни позову.

Відповідач у поданому 28.09.2018р. за вх. №36225/18 Відзиві на позовну заяву від 25.09.2018р. вих. №276 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в їх задоволенні з підстав того, що заборгованість виникла у Відповідача не з його вини, а внаслідок несвоєчасної оплати послуг з електропостачання населенням, що унеможливлювало Відповідача здійснити своєчасну і повну оплату наданих послуг з електропостачання за Договором.

Також, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідач покликається на несвоєчасне відшкодування вартості пільг і субсидій Управлінням соціального захисту населення м.Яворова.

Відповідач зазначає, що Позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором з порушенням встановленого чинним законодавством України порядку такого нарахування та пропуском строку позовної давності за такими вимогами.

З підстав наведеного Відповідачем подано заяву від 25.09.2018р. вих. №277 (вх. №36224/18) про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Окрім того, у поданому 28.09.2018р. до суду за вх. №36228/18 клопотанні від 25.09.2018р. вих. №278 Відповідач просить суд зменшити розмір нарахованої Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором пені на 50 відсотків.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

04.12.2018р. Позивачем подано через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації (канцелярію) Господарського суду Львівської області заяву б/д, б/н (вх.№46393/18) в якому вказує на те, що Відповідачем добровільно погашено борг за активну електричну енергію, стягнення якого є предметом спору у даній справі, з підстав чого зменшує розмір позовних вимог та просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу, стягнути з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 13771,10грн. інфляційних втрат. В підтвердження викладених в заяві обставин Позивачем долучено копії Виписок з системи клієнт-банк Позивача від 27.09.2018р., від 01.10.2018р., від 03.10.2018р., від 31.10.2018р., від 02.11.2018р. та від 28.11.2018р., з яких вбачається, що Відповідачем здійснено оплату поставленої електричної енергії на загальну суму 485216,56грн.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2018р. суд постановив прийняти заяву Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про зменшення розміру позовних вимог б/н (вх.№2496/18); подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про зменшення розміру позовних вимог б/н (вх.№2496/18). Ціна позову з врахуванням вказаної заяви становила 528718,77грн та складалась із сум 413741,34грн. суми основного боргу за спожиту електричну енергію, 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 13771,10грн. інфляційних втрат.

Суд роз’яснює Учасникам справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7. Додатку №2 від 05.04.2007р. до Договору у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

28.09.2018р. Відповідачем подано заяву від 25.09.2018р. вих. №277 (вх. №36224/18) про застосування наслідків спливу строку позовної давності, у якій зазначає, що Позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором з порушенням встановленого чинним законодавством України порядку такого нарахування та пропуском строку позовної давності за такими вимогами, з підстав чого просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із відмітки уповноваженої особи відділу автоматизованого документообігу та обробки інформації (канцелярію) Господарського суду Львівської області про прийняття позовної заяви, позовну заяву Позивачем подано до Господарського суду Львівської області 06.08.2018р.

З урахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо наявності порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленої Позивачем за Договором електричної енергії, фактів здійснення часткового її погашення Відповідачем, встановивши порушення прав Позивача на своєчасну і повну її оплату, а також наявність правових підстав до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення Відповідачем порядку і строку виконання взятих на себе договірних зобов’язань з оплати поставленої за Договором електричної енергії, здійснивши перерахунок суми пені, яку належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за вказаний Позивачем період з урахуванням поданої Відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, та дати звернення Позивача із позовною заявою до господарського суду суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені за період з 01.12.2017р. по 31.05.2018р. за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії не виходять за межі встановленого приписами п.1 ч.2 ст.258 ЦК України строку позовної давності, а відтак, заява Відповідача від 25.09.2018р. вих. №277 (вх. №36224/18) про застосування наслідків спливу строку позовної давності є безпідставною та необґрунтованою.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії за вказаний Позивачем період становить 104979,81грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені за період з 01.12.2017р. по 31.05.2018р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

28.09.2018р. Відповідачем подано клопотання від 25.09.2018р. вих. №278 (вх. №36228/18), у якому просить суд зменшити розмір нарахованої Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення платежів за Договором пені на 50 відсотків з підстав скрутного фінансового становища Відповідача, а також наявної значної заборгованості населення за спожиту електричну енергію.

Також, як на підставу до зменшення розміру належного до стягнення з Відповідача на користь Позивача розміру пені, Відповідач покликається на те, що оплата послуг електропостачання населенням відбувається в період до двадцятого числа місяця, наступного за звітним в той час, як обов’язок Відповідача оплачувати поставлену за Договором електричну енергію виникає раніше.

Окрім того, Відповідач зазначає, що Управлінням соціального захисту населення м.Яворова несвоєчасно відшкодовуються Відповідачу вартість пільг і субсидій, наданих населенню як споживачам електричної енергії, яка поставляється Відповідачем, а Позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у справі факту завдання збитків порушенням порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної енергії іншим учасникам господарських правовідносин, а також завдання збитків Позивачу, що перевищують належні до сплати штрафні санкції.

Вказані доводи Відповідач обґрунтовує долученими до матеріалів справи копією Балансу (Звіту про фінансовий стан) Відповідача станом на 31.12.2017р.

Станом на час вирішення клопотання оригінал вказаного документу, чи будь які інші належні, достатні та допустимі докази наявності підстав до зменшення розміру належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Приписами ч.1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку суд, при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної енергії об’єктивно оцінив всі докази, подані сторонами в підтвердження неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, причини їх невиконання, фінансово-економічний стан підприємства Відповідача, майновий стан Сторін, погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якої є предметом спору у справі, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження заподіяння шкоди третім особам внаслідок порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної та дійшов висновків про Відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у справі факту існування виняткових обставин з якими Відповідач пов'язує таке зменшення, а також того, що розмір пені значно перевищує розмір збитків Позивача, завданих порушенням Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленої за Договором електричної енергії.

З підстав наведеного суд відхиляє клопотання Відповідача від 25.09.2018р. вих. №278 (вх. №36228/18 від 28.09.2018р.) про зменшення розміру штрафних санкцій за недоведеністю.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 7.2. Договору у випадку порушення строку оплати Продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості. В разі прострочення оплати за Продукцію більш ніж на 10 календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальникові штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу, а також 30 відсотків річних, що нараховуються на суму простроченого платежу до дня фактичної оплати простроченої суми за Партію.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії за вказаний Позивачем період становить 9339,62грн., інфляційних втрат – 11285,17грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 8377,48грн. 3% річних за період з 14.03.2018р. по 15.07.2018р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 13771,10грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2018р. по 30.04.2018р. – частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 11285,17грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором електричної енергії Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розрахунку сум пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої за Договором електричної енергії, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості електричної енергії з порушенням встановленого Договором порядку і строку здійснення платежів, погашення вказаного боргу після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд дійшов висновків про те, що позов підлягає до задоволення частково, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 413741,34грн. суми основного боргу за спожиту електричну енергію – закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 13771,10грн. інфляційних втрат - задоволенню частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних та 11285,17грн. інфляційних втрат. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 14066,21грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 30.07.2018р. №45719 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 14066,21грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

При цьому суд зазначає, що сума позовних вимог, заявлених Позивачем при поданні позовної заяви до суду становила 937747,57грн., а з врахуванням поданої 25.09.2018р. Позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.09.2018р. вх.№2496/18 ціна позову склала 528718,77грн. Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду становить 7930,78грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.п.1 та 5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1724,66грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1687,37грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Окрім того, у зв’язку із зменшенням розміру позовних вимог та закриттям провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 413741,34грн. суми основного боргу Позивач наділений правом повернення з Державного Бюджету України судового збору у розмірі 12341,55грн. (6206,12грн. у зв'язку із закриттям провадження у справі та 6135,43грн. у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог).

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв’язку із зменшенням розміру позовних вимог та закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 551, 610-612, 627, 629, 632, 712 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, буд.53; ідентифікаційний код 24298033) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.3; ідентифікаційний код 00131587) 92828,85грн. пені, 8377,48грн. 3% річних, 11285,17грн. інфляційних втрат та 1687,37грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана Хрестителя, буд.53; ідентифікаційний код 24298033) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.3; ідентифікаційний код 00131587) 413741,34грн. суми основного боргу закрити.

4. В решті в позові відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 14.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.