Рішення № 78553375, 05.12.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/134/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2018 Справа № 908/1900/18

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа”, код ЄДРПОУ 33760279 (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “А-СТІЛЛ”, код ЄДРПОУ 39511003 (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, прим.509)

про стягнення суми 49524,97 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 21.09.2018 від Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” надійшла позовна заява від 17.09.2018 за вих. № 61.3.5-48617-61.1 (вх. № 2050/08-07/18 від 21.09.2018) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “А-СТІЛЛ”, про стягнення суми 42208,45 грн. основного боргу, суми 6420,31 грн. пені, суми 558,54 грн. – 3% річних, суми 337,67 грн. інфляційних втрат, всього - суми 49524,97 грн.

Ухвалою суду від 26.09.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.10.2018 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1900/18, присвоєний номер провадження 9/134/18, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.11.2018. Ухвалою суду від 12.11.2018 розгляд справи № 908/1900/18 відкладено до 05.12.2018.

05.12.2018 справу розглянуто, прийнято рішення.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які підтримані позивачем в судовому засіданні 12.11.2018 в повному обсязі, та мотивовано наступним. 03.04.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір на відшкодування витрат № МТМ55-У/1, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався відшкодувати позивачу витрати, понесені під час надання транспортних послуг при передачі брухту та відходів чорних металів, на виконання договору купівлі-продажу № МТМ443-П/1 за період з 01.09.2017 по 30.09.2017. Позивачем було в повному обсязі виконано умови договору, про що свідчать рахунок-фактура № 1271 від 03.04.2018, акт здачі-приймання наданих послуг 1271 від 03.04.2018 та розрахунок витрат. В свою чергу, відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги в розмірі 42 208,45 грн., у зв’язку з чим у відповідача виникла та існує заборгованість перед позивачем за договором № МТМ55-У/1 від 03.04.2018 у вказаному розмірі. За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, позивачем на суму заборгованості нараховано відповідачу пеню в розмірі 6420,31 грн., 3 % річних в розмірі 558,54 грн. та інфляційні втрати в розмірі 337,67 грн. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, ст.ст. 525, 526, 610, 612, 629 ЦК України, ст.ст. 20, 193 ГК України.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судові засідання за викликом не з’являвся. Про час та місце судових засідань відповідача повідомлено належним чином. Ухвали суду направлялись на адресу, вказану в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, прим. 509.

Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В судовому засіданні 05.12.2018 представник позивача також був відсутній, при цьому, в письмових поясненнях, що надійшли до суду 03.12.2018, просить суд розглянути справу за його відсутністю.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

03.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “А-СТІЛЛ” (сторона-1, відповідач у справі) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (сторона-2, позивач у справі) був укладений договір про відшкодування витрат № МТМ55-У/1.

Згідно з пунктом 1.1. договору, у зв’язку з витратами сторони-2, які були понесені за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 при виконанні договору купівлі-продажу № МТМ443-П/1, а саме у зв’язку із наданням стороні-1 транспортних послуг при передачі брухту та відходів чорних металів, сторона-1 бере на себе зобов’язання відшкодувати стороні-2 вартість витрат, понесених стороною-2 на підставі розрахунку витрат (Додаток 1) та рахунку-фактури.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору, вартість витрат, понесених стороною-2 визначається на підставі розрахунку витрат (Додаток 1) та зазначається у рахунку-фактурі. Відшкодування витрат за цим договором здійснюється стороною-1, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок сторони-2 протягом 5 днів з моменту отримання рахунку-фактури.

Розділом 3 договору передбачено права та обов’язки сторін. Так, згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору, сторона-1 зобов’язується своєчасно та в повному обсязі відшкодувати витрати сторони-2 на умовах та порядку передбаченому цим договором. Сторона-2 має право вимагати від сторони-1 належного виконання умов цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору за порушення своїх зобов’язань за договором сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України. Порушення зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених договором.

Згідно з п. 5.1., 5.2 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 30.04.2018. Сторони відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України домовилися поширити дію договору на правовідносини, що раніше виникли, а саме з 01.09.2017. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час його порушення.

Відповідно до рахунку-фактури № 1271 від 03.04.2018 та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1271 від 03.04.2018, підписаного сторонами, виконавцем були проведені такі роботи (надані послуги) по договору № МТМ55-У/1 від 03.04.2018: надання транспортних послуг згідно Додатку 1 до договору № МТМ55-У/1 від 03.04.2018 та понесені у зв’язку з цим витрати з 01.09.2017 по 30.09.2017, загальною вартістю з ПДВ 42208,45 грн.

В свою чергу, відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 42208,45 грн.

Позивачем до матеріалів справи також надано копію акту звірки взаємних розрахунків за підписом обох сторін про наявну станом на 23.05.2018 заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 42208,45 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості (претензія від 02.05.2018 № 2018/05-03/502, письмові вимоги від 04.06.2018 № 2018/05-03/1017 та від 14.06.2018 № 2011/05-03/1131), також позивачем, супровідним листом від 04.05.2018 № 2018/19-03/572, повторно на адресу відповідача направлялась копія рахунку-фактуру № 1271 від 03.04.2018, однак сума боргу сплачена відповідачем не була.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов’язань належним чином не виконав, оплату за надані послуги не здійснив. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 42 208,45 грн. заборгованості є законними, обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 10.04.2018 по 17.09.2018, в сумі 6420,31 грн.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує посиланням на п. 4.1. договору, відповідно до якого, за порушення своїх зобов’язань за договором сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми 6420,31 грн. пені задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Умовами договору № МТМ55-У/1 від 03.04.2018 сторонами не передбачено застосування штрафних санкцій до сторони-2 за неналежне виконання ним договірних зобов’язань, не передбачено ані розміру, ані порядку нарахування пені, що підлягає стягненню за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань.

За таких обставин, у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 6420,31 грн. слід відмовити.

У зв’язку з простроченням відповідачем грошового зобов’язання, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 337,67 грн. втрат від інфляції та суми 558,54 грн. – 3 % річних за період з 10.04.2018 по 17.09.2018.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем не спростований та є встановленим.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, при цьому, суд зазначає, що позивачем помилково здійснюється нарахування за кожен день прострочення, а не за кожний місяць такого прострочення. Крім того, нарахування втрат від інфляції повинно визначатися виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Таким чином, здійснивши перерозрахунок інфляційних витрат, починаючи з травня по вересень 2018, інфляційні витрати становлять більшу суму, ніж заявлено позивачем, проте вимоги в цій частині суд задовольняє в заявленому розмірі, не виходячи за межі позовних вимог в цій частині.

Розрахунок 3 % річних здійснений позивачем вірно, тому вимоги про стягнення з відповідача суми 558,54 грн. – 3 % річних підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 1533,58 грн. витрат зі сплати судового збору - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “А-СТІЛЛ” (69095, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, прим. 509; код ЄДРПОУ 39511003) на користь Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (87534, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 1; код ЄДРПОУ 33760279) суму 42208 (сорок дві тисячі двісті вісім) грн. 45 коп. основного боргу, суму 558 (п’ятсот п’ятдесят вісім) грн. 54 коп. – 3% річних, суму 337 (триста тридцять сім) грн. 67 коп. – 3 % річних, суму 1533 (одна тисяча п’ятсот тридцять три) грн. 58 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Повне рішення складено та підписано 13.12.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва