Ухвала суду № 78551097, 14.12.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа№373/2508/14-к

Провадження №1-кп/359/92/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Вознюка С.М.,

при секретарі Пугач Д.О.,

за участю прокурора Горбаня В.В., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника – адвоката ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника – адвоката ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника – адвоката ОСОБА_6,

під час судового розгляду у відкритому судовому засіданні об’єднаного судового провадження за кримінальними провадженнями: №12014110240000394, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.04.2014 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом по відношенню до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, № 42015110240000013, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.02.2017 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 275 КК України, та № 42017110000000111, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.02.2017 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по обвинуваченню за ч. 2 ст. 272 КК України.

розглянувши усне клопотання адвоката ОСОБА_2 про визнання очевидно недопустимими доказами протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25.04.2014 року з описом вилучених документів та речей, а також самих вилучених речей і документів (а.с. 36-206, том 19),

в с т а н о в и в :

На розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебуває кримінальне провадження відносно указаних громадян.

В ході судового засідання захисником обвинуваченого ОСОБА_1 в усній формі заявлено клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами документів - протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25.04.2014 року з описом вилучених документів, а також самих вилучених документів, в ході проведення заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового доступу до речей і документів (а.с. 36-206, том 19), поданих стороною обвинувачення 19.11.2018 року.

Свої вимоги захисник мотивував тим, що згідно ухвали слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22.03.2014 року (справа №373/1083/14-к) тимчасовий доступ до речей і документів, що знаходились за місцем знаходження ТОВ «Макро Поіс Плюс», надано заступнику начальнику СВ Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_7, проте такий доступ здійснено слідчим Омельченком С.О., без достатніх та непередбачених КПК України підстав.

Так, такий доступ здійснено слідчим Омельченком С.О. на підставі доручення виданого в порядку ст. 39 КПК України, в той час, як такі повноваження передбачались в порядку ст. 110 КПК України, на підставі відповідної постанови.

Також адвокат ОСОБА_6, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, підтримали відповідне клопотання з цього приводу щодо очевидної недопустимості указаних документів з аналогічних підстав.

З огляду на що вказані докази, на думку захисту, слід визнати недопустимими доказами на підставі п.2 ч.3 ст. 87 КПК України, внаслідок їх очевидної недопустимості.

Обвинувачений ОСОБА_3, та інші обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_1, підтримали зазначене клопотання та просили його задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання не вбачаючи очевидної недопустимості зазначених захистом доказів та просив їх дослідити, зважаючи на наявність, на його переконання у відповідного слідчого повноважень на здійснення такого тимчасового доступу.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання, вважає, що останнє не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України докази в кримінальному провадженні повинні бути належними та допустимими.

Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також, відповідно до положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду, суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

Перевіривши підстави клопотань в нарадчій кімнаті, суд вважає, що таких для визнання зазначених вище доказів очевидно недопустимими немає.

Так, дійсно згідно ухвали слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22.04.2014 року дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів за місцем знаходження ТОВ «Макро Поіс Плюс» надавався заступнику начальника СВ Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_7 (а.с. 31-34, том 19).

Останнім в порядку ст. 39 КПК України видано доручення на проведення слідчих дій слідчому-криміналісту ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_8 (а.с. 35, том 19). Саме зазначеним слідчим було здійснено тимчасовий доступ до речей і документів ТОВ «Макро Поіс Плюс» 25.04.2014 року, що підтверджується відповідним протоколом (а.с. 36-40, том 19). Під час такого тимчасового доступу були отримані документи (засвідчені та незасвідчені копії) згідно опису та переліку (а.с. 41-43, том 19).

Згідно вимог ст. 164 КПК України, в ухвалі слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, обов’язково зазначається прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право такого тимчасового доступу.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 165 КПК України, містяться посилання про надання та отримання тимчасового доступу саме тією особою, яка зазначена в ухвалі слідчого судді.

В той же час, указані положення не містять застережень щодо неможливості виконання ухвали слідчого судді в цій частині уповноваженою на те особою, що підтверджується аналізом подальшого змісту частин статті 165 КПК України, яка врегульовує виконання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ.

Крім того, при вирішенні питання про очевидну недопустимість зазначених вище доказів, суд виходить з повноважень керівника органу досудового розслідування, яким в даному випадку був ОСОБА_7 (за посадою – заступник начальника слідчого відділу) та повноважень безпосередньо слідчого, визначених ст. 40 КПК України.

Так, у відповідності до положень ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування, серед інших повноважень, має право здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, а також здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

В той же час, слідчий органу досудового розслідування, згідно ст. 40 КПК України, серед іншого, уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, а також приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, доводи сторони захисту щодо відсутності у слідчого Омельченка С.О. законних підстав на проведення відповідного тимчасового доступу до речей і документів, на підставі доручення керівника органу досудового розслідування, яким був ОСОБА_7, та щодо висновку про очевидну недопустимість отриманих доказів внаслідок таких заходів забезпечення кримінального провадження, на думку суду, - є непереконливими.

З цього приводу, суд не може погодитись із позицією захисту та визнати перелічені документи такими, що є очевидно недопустимими, а тому останні підлягають вирішенню в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів в кримінальному провадженні.

Слід також зазначити, що жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, в тому числі і зазначені в п.п. 10-65 клопотання прокурора від 16.11.2018 року, отриманого судом 19.11.2018 року, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі

За таких обставин, суд вважає вищевказане клопотання таким, що заявлене передчасно, тому на даній стадії судового розгляду клопотання задоволенню не підлягають, а такі докази підлягають дослідженню з подальшим вирішенням їх недопустимості в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 39, 40, 86, 87, 89, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

Клопотання адвоката ОСОБА_2, заявлене в усній формі в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, про визнання очевидно недопустимими доказами - протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 25.04.2014 року з описом вилучених документів та речей, а також самих вилучених речей і документів (а.с. 36-206, том 19), - залишити без задоволення.

Дослідити докази сторони обвинувачення - протокол тимчасового доступу до речей і документів від 25.04.2014 року з описом вилучених документів та речей, а також самих вилучених речей і документів (а.с. 36-206, том 19), в ході судового розгляду.

Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з рахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала суду остаточна та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду оголошено 14.12.2018 року.

Суддя: С.М.Вознюк