Рішення № 78548945, 04.12.2018, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 540/618/18

Номер провадження 2/540/266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого-судді Косик С.М.

за участю: секретарів Ткач Н.М., Мотріченко О.В.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах та від імені якого виступає адвокат ОСОБА_1, до Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на посаді,

відповідно до ч.1 ст.268 ЦПК України в судовому засіданні 04.12.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у липні 2018 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла вказана позовна заява, мотивована тим, що з 01.10.2017 року ОСОБА_2 був прийнятий в Державне підприємство «Управління відомчої воєнізованої охорони» на посаду охоронника 3 розряду команди № 34. 10 квітня 2018 він був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, а 21.06.2018 дізнався, що його було звільнено з посади в ДУ «Управління відомчої воєнізованої охорони» на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що його звільнення є незаконним, відбулося з порушенням норм трудового законодавства та таким, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу», яка передбачає збереження за ним місця роботи та середнього заробітку. Разом з цим, порушення трудового законодавства відносно позивача призвело до його моральних страждань, наслідком чого стало лікування у військовому шпиталі.

У зв’язку з наведеним позивач просить: визнати незаконним і скасувати наказ № 574-К від 05.04.2018 р. ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» про звільнення ОСОБА_2 з посади охоронника 3 розряду команди №34 ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони»; поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника 3 розряду команди №34 ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» з 10.04.2018 р.; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10.04.2018 р. по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 203,56 грн з коригуванням середньомісячного заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати та моральну шкоду у розмірі 12518,94 грн.

27.08.2018 від представника відповідача Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що порушені вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України відповідач усунув самостійно у добровільному порядку з власної ініціативи, зокрема, відмінено наказ № 574-к від 05.04.2018 р. про звільнення від роботи ОСОБА_2 та увільнено його від роботи 10.04.2018 р. у зв'язку з призовом на військову службу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової служби та зобов'язано бухгалтерію підприємства перерахувати та виплатити заробітну плату за квітень, травень та червень місяці 2018 р. згідно чинного законодавства, про що було листом від 30.07.2018 р. повідомлено позивача. Крім цього, позивачу було зараховано на картковий рахунок заробітну плату в розмірі 13298,51 грн. Суми розрахованого середнього заробітку позивача нараховані і сплачені відповідачем у добровільному порядку перевищують суми нараховані самим позивачем. Відповідач зазначає, що враховуючи добровільне усунення порушень у позасудовому порядку, а тому вважає вимоги щодо скасування наказу № 574-к від 05.04.2018 р. про звільнення з роботи ОСОБА_2, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню. Крім цього, позивачем не надано доказів на підтвердження втрати життєвих та армійських зв'язків та не надано підтвердження того яких саме додаткових зусиль позивач прикладав для організації свого життя, обороноздатності держави та в чому це відобразилось у повсякденному житті, впродовж двох тижнів, з часу коли йому стало відомо про порушення його прав, перебування у військовому шпиталі та лікуванні шлунку, без належного підтвердження цих фактів та причинного зв'язку між моральним стражданням їх характером і обсягом та перебуванням на лікуванні та не зазначено в позові з чого виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди (а.с. 38-42).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав частково та просив поновити ОСОБА_2 на роботі, оскільки після відміни наказу слід було поновити ОСОБА_2 на роботі, а відповідач скасувавши наказ про звільнення, одразу ж увільнив ОСОБА_2 з роботи, вимогу про стягнення середнього заробітку не підтримав, оскільки ОСОБА_4 виплачується заробітна плата. Водночас просив стягнути моральну шкоду та обґрунтував її розмір тим, що позивача було призвано на службу до Збройних Сил України та під час служби він дізнався що незаконно звільнений, що не заперечується відповідачем, внаслідок чого потрапив до шпиталю та змушений був позиватися до суду, сума моральної шкоди обрахована з розміру мінімальної заробітної плати в трикратному розмірі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, відповідно до заяви (а.с. 61) просить справу розглянути без його участі, на підставі наданих суду відповідачем доказів та відзиву.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові докази, дійшов такого висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_2 – відповідач по справі, працював у ДП «Управління ВОХОР» охоронником 3 розряду команди № 34 з 01.10.2017 р. (наказ від 22.09.2017 р. №939-к), що стверджується довідкою начальника відділу кадрового забезпечення ДП «Управління ВОХОР» № 01-45/04-215 від 31.01.2018 р. (а.с. 15).

10.04.2018 р. відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» відповідач був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України, що стверджується копією повістки (а.с. 13) та довідкою т.в.о. військового комісара Машівського районного військового комісаріату ОСОБА_5 (а.с. 14).

ОСОБА_2 з 13.04.2018 р. по 13.10.2019 р. знаходиться на дійсній військовій строковій службі в Збройних Силах України, про що йому видано відповідне посвідчення (а.с. 17).

Як убачається з повідомлення в.о. генерального директора ДП «Управління ВОХОР» ОСОБА_6 № 01-45/05-825 від 15.06.218 р., ОСОБА_2 працював в ДП «Управління ВОХОР» з 01.10.2017 р. по 09.04.2018 р. на посаді охоронника 3 розряду команди № 34 та був звільнений з роботи 09.04.2018 р. згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України на підставі його заяви та повістки Машівського РВК (а.с. 16).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом

ОСОБА_7 національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Саме таким чином застосовано норми матеріального права Верховним Судом в постанові від 20.06. 2018 року в справі № 323/1252/17, провадження № 61-844св17.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи докази, подані сторонами, враховуючи вищевказані норми Закону, оскільки позивач був призваний до військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Водночас листом від 30.07.2018 року ДП «Управління відомчої воєнізованої охорони» повідомлено позивача ОСОБА_2 про те, що у відповідності із діючим законодавством, наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п.3 ст.36 КЗпП України змінено та керуючись ч. 3 ст. 119 КЗпП України, наказом від 25.07.2018 р. № 1371-к, було увільнено його з роботи з 10.04.2018 р. у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової військової служби (а.с. 46).

Згідно наказу в.о. генерального директора ДП «Управління ВОХОР» ОСОБА_6 № 1371-к від 25.07.2018 р., ОСОБА_2, охоронника 3 розряду команд № 34 ДП «Управління ВОХОР», увільнено від роботи з 10 квітня 2018 р., у зв'язку із призивом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової військової служби та бухгалтерії підприємства доручено перерахувати та виплатити заробітну плату за квітень, травень та червень 2018 року згідно чинного законодавства (а.с. 43).

Платіжними дорученнями № 13626 та № 1 від 07.08.2018 р. (а.с. 48) підтверджується виплата заробітної плати ОСОБА_2 за липень 2018 року в розмірі 13298,51 грн, копіями розрахункових листків (а.с.68) виплата ОСОБА_2 заробітної плати за липень-жовтень 2018 року, що представником позивача не заперечується.

Таким чином, відповідачем самостійно скасовано наказ про звільнення позивача №574-К від 05.04.2018 року та поновлено права останнього на заробітну плату, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктом 2.10 Інструкції про ведення трудових книжок від 29.07.1993 року №58, якщо запис про звільнення працівника визнається недійсним, працівник поновлюється на роботі із посиланням на наказ про поновлення,

Разом з тим, відповідачем видано наказ про відміну наказу про звільнення ОСОБА_2 з роботи та увільнено останнього у зв’язку з призовом на військову службу, натомість наказу про поновлення на роботі не видано, а тому суд уважає за необхідне поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника 3 розряду команди №34 Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» з 10 квітня 2018 року.

Також суд приходить до висновку що таке порушення трудових прав позивача призвело до його моральних страждань, з огляду на характер та обсяг заподіяних позивачу душевних страждань, які виразились в тому, що позивач був призваний на військову службу в період особливо стану та під час несення служби дізнався про його незаконне звільнення, у зв’язку з чим змушений був витрачати час на відновлення його прав, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн. моральної шкоди за правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Саме такий розмір моральної шкоди є розумним та справедливим та при цьому слід зазначити, що з наданих позивачем медичних документів, а саме з виписного епікризу №16115 (а.с.35) убачається, що ОСОБА_2 лікувався до призиву з приводу загострень хронічного гастриту, а тому доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 потрапив до лікарні у зв’язку з його звільненням з роботи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, позивач звільнений від сплати судового збору, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 1-18, 76-81, 141, 209-241, 259, 263-265, 268, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_2, в інтересах та від імені якого виступає адвокат ОСОБА_1, до Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на посаді – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника 3 розряду команди №34 Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» з 10 квітня 2018 року.

Стягнути з Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Управління відомчої воєнізованої охорони» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Машівський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстроване місце проживання згідно паспортних даних): АДРЕСА_1, паспорт громадянина України серія КО № 971351, виданий Машівським РС УДМС України Полтавській області 30.10.2014 р., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач – Державне підприємство «Управління відомчої воєнізованої охорони», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 38, код 02072239.

Повний текст Рішення складено 13.12.2018 року.

Суддя С. М. Косик