Ухвала суду № 78546294, 13.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/1192/18

Номер справи місцевого суду: 500/2766/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Потанін О. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суду Одеської області у складі:

головуючого судді Потаніна О.О.,

суддів: Грідіна Н.В., Мандрика В.О.

за участю секретаря

судового засідання: ОСОБА_2

за участю прокурора: Шумко Т.П.

обвинувачених: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

захисника: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_7, на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.07.2018 року, яким:

ОСОБА_3, що народився 11 травня 1983 року в с. Холмське Арцизького району Одеської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, працюючого в ТОВ «Агро Лідер», не одруженого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не маючого судимості

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням, строком один рік.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обрано.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави процесуальні витрати у справі, пов'язані з проведенням експертизи в сумі 2289 грн.

Речові докази у справі, на які накладено арешт згідно ухвали слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду від 06 березня 2018 року, а саме : автомобіль «ВАЗ- 21011», державний номер «ВН1634АЕ» - відмінено; автомобіль «ВАЗ- 21099», державний номер «ВН3041НР» – повернуто власнику - ОСОБА_3; інші речові докази - знищено.

ОСОБА_4, що народився 23 жовтня 1992 року в с. Острівне Арцизького району Одеської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше судимий:

-18.01.2012 року Арцизьким районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 7 років та 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією ? майна (звільнився з місць позбавлення по відбуттю строку покарання 23.02.2017 року)

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням, строком один рік.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обрано.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати у справі, пов'язані з проведенням експертизи в сумі 2289 грн.

ОСОБА_5, що народився 10 червня 2001 року в с. Острівне Арцизького району Одеської області, громадянина України, неповнолітній, ІНФОРМАЦІЯ_7, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимий

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням, строком один рік.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не обрано.

Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави процесуальні витрати у справі, пов'язані з проведенням експертизи в сумі 2289 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Як зазначено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 засуджені за вчинення злочинів за наступних обставин.

04 березня 2018 року приблизно о 02.00 годині, ОСОБА_4, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, повторно, діючи за попередньою змовою і спільно з неповнолітнім ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_3, знаходячись біля будинку № 69, розташованого по вул. Пушкіна в селі Матроска Ізмаїльського району Одеської області, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, умисно, шляхом зламу замка запалювання та з’єднання зводів, незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ - 21011», державний номер «ВН1634АЕ» вартістю 10799 грн., який належить ОСОБА_8, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення на вищевказаному автомобілі зникли.

Дії обвинувачених кваліфіковані за ст. 289 ч. 2 КК України, оскільки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом, за попередньою змовою, групою осіб, а ОСОБА_4, крім того, і повторно.

З даним вироком суду частково не погодився прокурор, який подав апеляційну скарг, в якій просив частково вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.07.2018 року, яким засуджено ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 289 КК України скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 289 КК України покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі реально, в іншій частині вирок залишити без змін. Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій, вважаю, що вказаний вирок суду підлягає частковому скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину і особі засудженого через надмірну м’якість. При призначенні міри покарання засудженому судом не враховано, що ОСОБА_4, звільнившись з місць позбавлення волі, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість за вчинення злочину проти власності, знову вчинив злочин, проти власності, що вказує на те, що останній, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та продовжив займатися злочинною діяльністю, а тому, його виправлення можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства. Натомість, підставою для звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, згідно ст. 75 КК України, стали обставини, визнані судом такими, що відповідно до ст. 66 КК України пом’якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Також, у мотивувальній частині вироку судом зазначено, що можливість виправлення ОСОБА_4 без позбавлення його волі, не втрачена, при цьому судом не наведено жодного аргументу на підтвердження свого висновку. Водночас, щире каяття не може бути прийнято до уваги, оскільки ОСОБА_4, будучи раніше судимим, усвідомлював наслідки вчинення злочинів. Вважаю, що повне визнання засудженим вини необхідно розцінювати лише як його бажання пом’якшити відповідальність за вчинення злочину. Крім того, судом неналежним чином дана оцінка висновку Ізмаїльського міськрайонного відділу пробації. Також судом при винесенні вироку не враховано негативну характеристику на ОСОБА_4 що характеризує його як особу, схильну до скоєння злочинів. Крім того, суд безпідставно врахував як пом’якшуючу вину обставину – «відсутність у потерпілого матеріальної претензії до обвинуваченого» ОСОБА_4 з посиланням на ст. 66 КК України. З таких підстав, прошу задовільнити апеляційну скаргу.

Заслухавши прокурора, який просив свою апеляційну скаргу задовольнити, обвинувачених, захисника ОСОБА_6, які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції дії ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України.

При призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку, осіб обвинувачених, їх щире каяття і характеризуючи дані.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції врахував характер і міру громадської небезпеки вчиненого злочину, роль і участь обвинуваченого у вчиненому, дані, які характеризують особу обвинуваченого, висновок органу пробації, обствини, які обтяжують і пом'якшувальні покарання, та думку потерпілого, щире каяття обвинуваченого, наявність судимості за вироком Арцизького районного суду Одеської області від 18.01.2012 року за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 304 КК України з призначенням остаточного покарання у вигляді семи років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, належного йому.

При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції врахував характер і міру громадської небезпеки вчиненого злочину, роль і участь обвинуваченого у вчиненому, дані, які характеризують особу обвинуваченого, висновок органу пробації, обствини, які обтяжують і пом'якшувальні покарання, та думку потерпілого, щире каяття обвинуваченого, вчинення злочину в неповнолітньому віці.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував характер і міру громадської небезпеки вчиненого злочину, роль і участь обвинуваченого у вчиненому, дані, які характеризують особу обвинуваченого, висновок органу пробації, обствини, які обтяжують і пом'якшувальні покарання, та думку потерпілого, щире каяття обвинуваченого.

Також, районний суд вірно дійшов до висновку про необхідність застосування до обвинувачених ст.ст. 74, 75, 104 КК України звільнивши їх від відбуття покарання з випробувальним терміном, строком на два роки, бо вважає таке покарання достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, зважаючи на те, що у потерпілого відсутні претензії матеріального характеру, також, районний суд врахував відношення потерпілого до міри покарання щодо обвинувачених та факт того, що обвинувачені, кожен окремо, в повному обсязі визнали вину у вчиненому інкримінованому їм злочині.

Дослідивши доводи апеляції прокурора та матеріали справи, судова колегія з урахуванням конкретних обставин справи вважає, що виходячи з принципу розумності, зваженості та справедливості обвинуваченим правильно призначена міра покарання, дане покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та вирок в цій частині скасуванню або зміні не підлягає.

Колегія суддів ретельно перевіряючи доводи прокурора не знайшла підстав для їх задоволення з урахуванням позиції потерпілого і відсутності негативних наслідків від скоєного і відношення обвинувачених до своїх дій. Вони в повному обсязі розкаялися в скоєному , помирились з потерпілим і він не має до них ніяких претензій матеріального і морального порядку.

При таких обставинах та з урахуванням висновку органу пробації колегія суддів не знайшла підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_4 більш тяжкого покарання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.07.2018 року відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України – без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді апеляційного суду

Одеської області: О.О. ОСОБА_10ОСОБА_11 Мандрик

З оригіналом згідно суддя: О.О.Потанін