Рішення № 78536320, 12.12.2018, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/2244/18

Номер провадження 2/184/723/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді – Гукової Р.М.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Покров Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (вул. Соборна, 33/22, м. Покров, Дніпропетровська обл.), ОСОБА_3 (вул. Соборна, 33/22, м. Покров, Дніпропетровська обл.) до відповідача ОСОБА_4 (зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1; фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2,Дніпропетровська обл.) про усунення перешкод шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Орджонікідзевського міського суду з вищевказаним позовом про усунення їм перешкод у користуванні квартирою №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров Дніпропетровської області, шляхом визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вказаною квартирою.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказали на те, що їм на праві приватної спільної часткової власності належить квартира №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров. Декілька років потому до них звернулась знайома ОСОБА_4 з проханням тимчасово зареєструватись в зазначеній квартирі. Фактично відповідач в квартирі не проживала, особистих речей не зберігала, коштів на оплату житлово-комунальних послуг не надавала. Факт реєстрації відповідача в квартирі позивачів, порушує право останніх вільно розпоряджатись своїм майном. Оскільки відповідач не бажає добровільно знятись з реєстрації в зазначеній квартирі, позивачі змушені звернутись з даним позовом до суду.

У процесі розгляду справи, позивачі свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. У той же час 12.12.2018р. від позивачів надійшли заяви про розгляд справи за їхньою відсутністю.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та просить суд розглянути справу за її відсутності.

У зв’язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Приписами ст..206 ЦПК України унормовано, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі», за змістом частини четвертої статті 174 ЦПК у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров Дніпропетровської області (а.с. 9). Наведене підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», згідно якого позивачам на праві приватної спільної часткової власності належить квартира №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров Дніпропетровської області (а.с. 10).

Згідно довідки Виконавчого комітету Покровської міської ради №610 від 31.10.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 11).

Статтями 47, 48 Конституції України закріплено право громадян на житло, як найважливішою ланкою соціально-економічного права.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою ст.156 Житлового кодексу УРСР передбачено, що члени сім’ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про користування цим приміщенням.

Приписами ст. 317 ЦК України унормовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У свою чергу п.1 ч.1 ст.346 ЦК України передбачає, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідач, згідно поданої заяви, позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 р. у справі №6-709цс16, в якій Суд прийшов до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-якій час.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі і таке визнання не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб, позовні вимоги ОСОБА_5 про усунення перешкод шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації підлягають до задоволення частково.

Що стосується позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання відповідача, суд вважає що така не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, тощо.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідача з реєстрації місця проживання можна лише за умови втрати ним права користування цим житлом чи у зв'язку з його виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Таким чином, рішення суду по справам даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана за рішенням суду такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові, зокрема, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Орган реєстрації, керуючись ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням, зобов'язаний зняти відповідача з реєстрації.

Тому виходячи з правового аналізу норм закону, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з п.6 ч.1ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, зважаючи на визнання відповідачем позовних вимог, 50 відсотків судового збору відшкодовується позивачу за рахунок відповідача та 50 відсотків судового збору підлягають поверненню позивачу із державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11,42,264-265, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров Дніпропетровської області, шляхом визнання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 такою, що втратила право користування квартирою №22 в житловому будинку №33 по вул. Соборна в м. Покров Дніпропетровської області.

В іншій частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН: НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 та проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 352 (триста п’ятдесят два) грн. 40 коп.

Повернути ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_8, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 із Управління державної казначейської служби України у м. Покров Дніпропетровської області код ЄДРПОУ 37691430, що розташоване за адресою вул. Чехова, 15, м. Покров Дніпропетровської області, судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят два) грн. 40 коп. за квитанцією №1/20 від 04.10.2018р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текси рішення складено 12.12.2018р.

Суддя Орджонікідзевського міського суду ОСОБА_6