Рішення № 78533491, 31.10.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/52/18

Справа №760/8569/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Ковальської К.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Зеленова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві позовну заяву ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України та просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги;

зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу, згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ №975 від 25.12.2013, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Обгрунтовуючи свою позовну заяву, вказав, що він, капітан запасу, перебуває на обліку в Миронівському районному військовому комісаріату. Проходив службу в Збройних силах з 15.08.1984 по 17.11.2003, приймав участь в бойових діях відповідно до ст. 6 п. 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (знешкодження вибухотехнічних предметів).

Зазначив, що його звільнено з військової служби наказом Головнокомандувача Військово-повітряних сил Збройних Сил України № 0299 від 18 жовтня 2003 року, у запас за пунктом «67» підпункт «Б» (за станом здоров'я). На даний час позивач перебуває на пенсійному забезпеченні та є інвалідом війни ІІ групи.

Вказав, що згідно Витягу із Протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм,каліцтв № 459 від 17.03.2011 зазначається, що вищезазначені: «захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини». 05.04.2011, позивачу первинно встановлено другу групу інвалідності з 31.03.2011, причина інвалідності: захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини; інвалідність встановлена на строк до: 01 квітня 2014 року; дата чергового переогляду: 15.03.2014.

Позивач пояснив, що з 25.03.2014 йому встановлено другу групу інвалідності довічно.

Позивач посилався на те, що 01.08.2016 він звернувся із заявою та доданими документами до неї до керівництва Київського обласного військового комісаріату про направлення їх до Департаменту фінансів Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду війни другої групи, але в своєму листі керівництво Київського обласного військового комісаріату № 2/5/2019 від 05.08.2016 зазначило, що позивачу необхідно зібрати пакет документів згідно визначеного Порядку та Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013, які мають бути засвідчені в установленому порядку відповідними посадовими особами.

Пояснено, що в подальшому пакет документів, необхідний для виплати позивачу одноразової грошової допомоги по інвалідності, згідно Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013, зібрано та направлено посадовими особами Миронівського районного військового комісаріату до Київського обласного військового комісаріату, що підтверджується супровідним листом Вих. № 1779 від 17.11.2016 та отримано за Вх. № 7544 від 25.11.2016.

Зазначив, що 01.02.2017 було надано відповідь на адвокатський запит, в якому зазначено про те, що Київським обласним військовим комісаріатом 29.11.2016 за № 2/5/3702 направлено пакет документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги», та згідно висновку № 2/5/3702 від 29.11.2016 «Командування вважає, що ОСОБА_3 має право на отримання зазначеної грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності».

Натомість, 17.03.2017 року, згідно відповіді № 248/3/6/687 від 27.02.2017 з Департаменту фінансів МОУ на адвокатський запит зазначено про те, що 24 лютого 2017 року документи ОСОБА_3 розглянуто Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. За результатами розгляду документів комісія дійшла висновку, що він позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги». Згідно Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18 від 24.02.2017, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а саме: 33. Капітану у запасі ОСОБА_3 (Київський ОВК), звільненому 17.11.2003 та 31.03.2011 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія КИО-1 № 362059 від 05.04.2011). Ураховуючи, що ОСОБА_3 був звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 3 листопада 2006 року № 328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він не має права на одержання одноразової грошової допомоги».

Не погоджуючись з висновком Міністерства оборони України, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22.05.2017 відкрито скорочене провадження по справі.

23.06.2017 до суду надійшли заперечення представника Міністерства оборони України, а також клопотання, в яких відповідач просив: передати адміністративну справу на розгляд до Окружного адміністративного суду м Києва; залишити адміністративний позов без розгляду; залучити до справи Київський обласний військовий комісаріат як відповідача, посилаючись на те, що обов'язок щодо виплати одноразової грошової допомоги належить обласному комісаріату, а не МОУ, тому, на їх думку, належним відповідачем у справі має бути Київський обласний військовий комісаріат.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30.06.2017 призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.11.2017 залишено адміністративну позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києві від 09.11.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києві від 09.11.2017 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13.06.2018 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову, обґрунтована тим, що постановою Кабінету міністрів України № 335 від 18.05.2017 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни до Постанови Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та відповідно до п.1 ч. 6 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи. Враховуючи вищевикладене бажає змінити предмет позову та просить суд, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу, згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ № 975 від 25.12.2013, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975(далі - Порядок №975).

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частинами 2, 4 ст.16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі положення норми ст. 16-3 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Згідно ч. 1 п. 6 постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що відповідно до довідки МСЕК від 05.04.2011 Серія КИО-1 № 362059 ОСОБА_3 первинно встановлено другу групу інвалідності з 31.03.2011, причина інвалідності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини; інвалідність встановлена на строк до: 01 квітня 2014 року; дата чергового переогляду: 15.03.2014, а відповідно до довідки МСЕК від 25.03.2014 Серія КИО-1 № 0412809 ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності довічно.

Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Крім того, позивач просив визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні йому одноразової грошової допомоги.

Суд вважає, що оскільки такі дії Міністерства оборони України знайшли своє відображення саме у рішенні Міністерства оборони України оформленого Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.02.2017 № 18 (де вказано, що комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), і саме таке рішення тягне за собою негативні наслідки для позивача, тому вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача, що для правильного вирішення справи необхідно дослідити чи було подано позивачем увесь необхідний пакет документів як вимагає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як зазначено у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.02.2017 №18, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 133).

Підставою для такої відмови позивачу вказано саме ч.4 ст. 16-3 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку №975.

Неподання позивачем комісії всіх необхідних документів не було підставою для відмови такому у призначенні одноразової грошової допомоги, а відтак, оскільки така обставина не була покладена в основу оскаржуваного рішення Міністерства оборони України, суд відхиляє такі доводи відповідача.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про задоволення адміністратвиного позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про відмову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з з 25.03.2014 внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.02.2017 № 18.

Зобов'язати Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя І.А. Усатова