Рішення № 78532448, 12.12.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р.

м. Київ

справа № 755/9041/2018

провадження № 2/755/5975/18

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Ламбуцької Т.О.,

учасники розгляду:

представник позивача ОСОБА_1,

представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5, звертаючись з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» (далі - ПАТ «ДАХК «Топаз»), просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за період 25 серпня 2009 року по 23 грудня 2016 року у розмірі 1 289 203,80 грн., компенсацію за втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період серпень 2009 року - грудень 2016 року включно, розрахованої на 01 січня 2018 року у розмірі 1 345 680,56 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 115 772,15 грн.; вихідну допомогу при звільненні в розмірі 86 951,88 грн.; грошову допомогу у зв'язку із виходом керівника на пенсію у розмірі 33 442,92 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 31 грудня 2017 року включно у розмірі 222 030,34 грн., а всього на загальну суму - 3 093 081,65 грн.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що він пропрацював на ПАТ «ДАХК «Топаз» на посаді голови правління з 2002 року. Трудові відносини між ним та відповідачем виникли на підставі укладених контрактів, останній з яких був укладений між позивачем та Міністерством промислової політики України 25 серпня 2009 року і передбачав його дію з 25 серпня 2009 року по 24 серпня 2014 року. Постановою Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію Міністерства промислової політики» від 23 березня 2014 року № 94 Міністерство промислової політики було реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Після спливу терміну дії зазначеного контракту, трудові відносини ОСОБА_5 з відповідачем фактично продовжували тривати, позивач виконував свої обов'язки, та жодна із сторін не вимагала припинення таких відносин. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 року № 577-р «Деякі питання Державного концерну «Укроборонпром» та наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.10.2016 року № 1773 «Про затвердження форми Генеральної угоди про передачу повноважень з управління корпоративними правами держави щодо ПАТ «ДАХК «Топаз»» Міністерство економічного розвитку і торгівлі України передало Державному концерну «Укроборонпром» повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ПАТ «ДАХК «Топаз». Наказом ДК «Укроборонпром» від 22.12.2016 року № 11 з 23.12.2016 року були припинені повноваження голови правління ПАТ «ДАХК «Топаз» та 23.12.2016 року позивача ОСОБА_5 було звільнено з роботи у зв'язку із припиненням повноважень за п. 5 ст. 41 КЗпП України. Під час роботи позивач неухильно виконував свої зобов'язання, до нього не було застосовано жодного дисциплінарного стягнення, але відповідач не виконував свої зобов'язання щодо нарахування та виплати йому заробітної плати, у зв'язку з чим виникла певна заборгованість з її виплати.

26 жовтня 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати та постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження. (а.с. 58-60)

05 грудня 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті. (а.с. 80-81)

Представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, що містить зміст позовної заяви, додатково зауважив, що у період перебування позивача на посаді голови правління підприємства відповідача всі працівники підприємства щомісячно та в повному обсязі отримували заробітну плату, однак позивач за період з 25 серпня 2009 року по 23 грудня 2016 року жодного разу свою заробітну плату не отримував.

Представники відповідача ПАТ «ДАХК «Топаз» - ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність за відсутності у відповідача даних, скарг та звернень про неотримання позивачем заробітної плати.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1, представників відповідача ПАТ «ДАХК «Топаз» - ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що 25 серпня 2009 року між Міністерством промислової політики України в особі Міністра ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підписано Контракт № 2-68 з керівництвом підприємства, що є у державній власності, відповідно до якого ОСОБА_5 призначено на посаду голови правління Державної акціонерної холдингової компанії «Топаз» на термін з 25 серпня 2009 року по 24 серпня 2014 року. На підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Органом управління майном цього підприємства. Керівник підзвітний Органу управління майном у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом. (а.с. 37-40)

Відповідно до п. 6 Контракту, керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.

Відповідно до п. 8б Контракту, керівник зобов'язаний забезпечити повне та своєчасне сплачення обов'язкових платежів та податків до державного бюджету, позабюджетних та інших фондів, поточної заробітної плати, а при наявності заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат, її погашення.

Згідно п. 9 Контракту, керівник щокварталу подає Органу управління майном, з яким укладено цей контракт, звіт про результати виконання показників, передбачених контрактом, за встановленою формою.

Згідно п. 13 Контракту, керівник має право користуватися правом розпорядження коштами підприємства.

Згідно п. 19, 20 Контракту керівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 2 каленарних днів. Оплата відпустки провадиься, виходячи із його середньоденного заробітку, обчисленого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі відпустки керівникові надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі його середньомісячного заробітку. У разі виходу керівника на пенсію, йому виплачується грошова допомога у розмірі шести посадових окладів.

Крім того, пунктом 17 розділу 3 Контракту передбачено умови матеріального забезпечення керівника, який містить розміри посадового окладу, премії, надбавки та інші виплати, вписані рукописним текстом. (а.с. 38-39)

22 грудня 2016 року Наказом № 11 Державного концерну «Укроборонпром» припинено повноваження голови правління ПАТ «ДАХК «Топаз» ОСОБА_5 з 23 грудня 2016 року, у зв'язку з припиненням повноважень, п. 5 ст. 41 КЗпП України, та наказано виплатити ОСОБА_5 вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України. (а.с. 41)

За даними Довідки від 12.02.2018 року № 2632, виданої Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком. (а.с. 53)

Згідно Листа ПАТ «ДАХК «Топаз» від 26.03.2018 року № 1, ОСОБА_5 було звільнено з посади голови правління ПАТ «ДАХК «Топаз» наказом ДК «Укроборонпром», копія відповідного наказу у Товариства відсутня. Наказом ДК «Укроборонпром» з 24 грудня 2016 року головою правління Товариства призначено ОСОБА_4 Одночасно повідомлено, що при звільненні ОСОБА_5 з посади голови правління ПАТ «ДАХК «Топаз» ним не були передані бухгалтерські та банківські документи. Відомості щодо заробітної плати та розрахунків із ОСОБА_5 при звільненні у Товариства відсутні. (а.с. 55)

Крім того, матеріали справи містять Інивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_5 з період з 1999 року по 2014 рік (а.с. 44), інформацію про індекси споживчих цін Головного управління статистики у Київській області (а.с. 43), а також розрахунку належної ОСОБА_5, але не виплаченої заробітної плати, суми компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати, розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_5 за останні дванадцять календарних місяців роботи, що передують місяцю його звільнення, розрахунок середнього заробітку ОСОБА_5 за останні два календарні місяці роботи, що передували місцю його звільнення, розрахунок середнього заробітку ОСОБА_5 за час розрахунку при звільненні за період з 24.12.206 року по 31.12.2017 року, проведені представником позивача ОСОБА_1 (а.с. 44, 45, 46-50, 51, 52, 54)

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини третьої ст. 94 Кодексу законів про працю України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення сторони позивача, заперечення сторони відповідача, керуючись положенням трудового законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідач на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за період з 25.08.2009 року по 23.12.2016 року у розмірі 1 289 203,80 грн.; компенсацію за втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період серпень 2009 року - грудень 2016 року включно, розрахованої на 01 січня 2018 року у розмірі 1 345 680,56 грн.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 115 772,15 грн.; вихідну допомогу при звільненні в розмірі 86 951,88 грн.; грошову допомогу у зв'язку із виходом керівника на пенсію у розмірі 33 442,92 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 31 грудня 2017 року включно у розмірі 222 030,34 грн., а всього на загальну суму - 3 093 081,65 грн., з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що позивач, будучи керівником підприємства відповідача, зокрема, головою правління ПАТ «ДАХК «Топаз», у період з 25.08.2009 року по 23.12.2016 року, користувався повноваженнями керівника підприємства відповідача, передбаченими Контрактом № 2-68 від 25.08.2009 року, мав права та обов'язки керівника підприємства відповідача, діяв від імені підприємства, користувався правом розпорядження коштами підприємства відповідача, був особою, зобов'язаною забезпечувати своєчасну виплату поточної заробітної плати. Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів чинення позивачу як керівнику підприємства перешкод з боку цього підприємства у нарахуванні та виплаті як позивачу так і іншим працівникам підприємства заробітної плати та інших обов'язкових платежів, ураховуючи також обов'язок позивача як керівника підприємства подавати щоквартальні звіти Органу управління майном, з яким позивачем було укладено трудовий контракт, про результати виконання показників, передбачених контрактом, в тому числі щодо нарахування та виплати заробітної плати, та матеріали справи не містять доказів виконання позивачем свого обов'язку надання пояснень щодо причин не виконання умов Контракту в частині нарахування та повної виплати йому як керівнику підприємства заробітної плати та інших належних платежів на протязі семи років.

Таким чином, позивачем як користувачем правом розпорядження коштів підприємства відповідача, не надано суду належних доказів наявності у позивача з вини відповідача перешкод в отриманні належних позивачу сум, зокрема, доказів звернення до Органу управління майном, з яким позивачем укладено трудовий контракт, із письмовими заявами щодо порушення права позивача на отримання належних сум саме з вини підприємства відповідача на протязі семи років трудової діяльності позивача та під час його звільнення з роботи.

Крім того, суд ставить під сумнів надані представником відповідача розрахунки невиплаченого позивачу матеріального забезпечення як керівника підприємства відповідача, оскільки такі розрахунки було здійснено на підставі статті 17 трудового Контракту позивача, який містить розміри посадового окладу, премії, надбавки та інші виплати, вписані рукописним текстом (а.с. 38-39), та у контракті відсутні належним чином посвідчені сторонами контракту відомості про дійсність внесених у статтю 17 відомостей, тому такі відомості не підлягають до урахування судом при встановленні фактичних даних задля встановлення істини в розрізі даного спору.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 40, 47, 94, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна холдингова компанія «Топаз» про стягнення заборгованості із заробітної плати - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2018 року.

Суддя: В.І. Галаган