Рішення № 78529500, 03.12.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/240/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

за участю секретаря: Каралюс Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Нове», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - про невиконання Львівським комунальним підприємством «Нове» вимог законодавства щодо укладення договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ЛКП «Нове в якому, із врахуванням останніх уточнень позову /т.1, а.с.185/, просить дії, бездіяльність ЛКП «Нове» по брутальному порушенні, не виконанні законодавства, Конституції України, визнати протиправними та неправомірними, поновити порушені права людини, споживача, визнавши, що між позивачем і відповідачем з 01.01.2006 р. немає усного договору з утримання будинку та прибудинкової території, поновити порушені права людини, споживача, визнавши, що внаслідок протиправних, неправомірних дій, бездіяльності ЛКП «Нове» між позивачем та відповідачем з 01.01.2006 року немає укладеного письмового договору з утримання будинку та прибудинкової території, поновити порушені права людини, споживача, зобов'язавши відповідача укласти з позивачем чи з особами, документи яких зареєстровані у АДРЕСА_1, письмовий договір з утримання будинків і прибудинкових територій. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач з 01.01.2006 р. не виконав норми вимог законодавства, у встановлені ним терміни ч.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а саме не уклав до 01.01.2006 р. ні з позивачем, ні з особами, документи яких зареєстровані у АДРЕСА_2, договір послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Просить позов задовольнити.

Суд, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності позивача, який в судове засідання не з'явився повторно, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, у поданих уточненнях просив проводити розгляд справи у його відсутності, а також за відсутності представника відповідача, який подав заяву про розгляд справи у його відсутності та третіх осіб, які в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідач подав суду відзив на уточнену позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є мешканцями квартири АДРЕСА_1.

Балансоутримувачем будинку АДРЕСА_3 є Львівське комунальне підприємство «Нове».

Як вбачається із матеріалів справи, ЛКП «Нове» є замовником виконання робіт, зокрема щодо обслуговування та утримання будинків та прибудинкових територій, що закріплені за ним Львівською міською радою, що стверджується копіями договорів /т. 1 а.с.229-250, т.2 а.с.1-8/.

Згідно протоколу громадських слухань розрахунку тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у м. Львові, у будинку АДРЕСА_1 у м. Львові 14.04.2011р. проведено громадські слухання, на яких представник ЛКП «Нове» довів до відома присутніх розраховані окремо по кожному будинку тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій разом із переліком послуг, що надаватимуться за рахунок тарифу./т.1 а.с.227/.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім вказаного Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст.3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.(ч. 2 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтею 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. (ст. 642 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас, житловим законодавством України передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Так, п. 1 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджуються постановами Кабінету Міністрів України.

Із аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. 19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Відтак, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідачів, як споживачів від оплати послуг у повному обсязі.

Така позиція суду узгоджується з висновком Верховного суду України викладеним у постанові від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13, про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі

Позивач не подав суду жодних доказів, що він звертався до відповідача з пропозицією укладення індивідуального договору про утримання будинку та прибудинкової території та отримав відмову відповідача.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, мешканцям квартири АДРЕСА_1 нараховують оплату за житлово-комунальні послуги, зокрема за утримання будинку та прибудинкової території та такі послуги мешканцями частково були сплачені.

Відтак, мешканці квартири АДРЕСА_1 користуються послугами, що надає ЛКП «Нове», не відмовлялись від таких.

Крім цього, при вирішенні спору суду слід визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту вимогам закону.

Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 3, 6, 16, 203, 208, 215, 626, 627, 630, 638, 640-643 ЦК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Нове», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - про невиконання Львівським комунальним підприємством «Нове» вимог законодавства щодо укладення договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складений 11 грудня 2018 року.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.