Рішення № 78526219, 13.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3803/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивача) до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганської області (далі – відповідач, Рубіжанське ОУПФУ), в якій після уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 ОУПФУ щодо припинення пенсійних виплат на адресу позивача;

- зобов'язати Рубіжанське ОУПФУ сплатити заборгованість зі сплати пенсії за період з березня 2016 року до липня 2018 року включно.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача.

Проживає у населеному пункті м. Стаханов Луганської області, яке на даний час перебуває в зоні АТО та є тимчасово окупованою територією, на якій не діють органи державної влади України.

Позивач звернулась до відповідача з заявою щодо продовження отримання пенсії, та відповідач продовжив пенсійні виплати шляхом перерахування їх на відповідний банківський рахунок. З березня 2016 року Рубіжанске ОУПФУ припинило виплати пенсії та з вересня 2018 року пенсійні виплати було поновлено без урахування часу затримки, а саме за період з березня 2016 по липень 2018 року включно.

З приводу призупинення пенсійних виплат, позивач звернулась до відповідача, щодо причин припинення пенсійних виплат та про їх поновлення. Відповідач усно повідомив про те, що підставою для припинення пенсійних виплат стала тривала відсутність позивача за місцем реєстрації в якості тимчасово переміщеної особи та повернення її до зони проведення АТО.

Позивач вважає, що, припиняючи виплату пенсії відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив її конституційні права, а тому звернулась з цим позовом до суду.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 24-28), в якому зазначив таке.

11.12.2014 у зв’язку з переміщенням позивач написав заяву до відповідача, в якій просив запросити пенсійну справу за віком з управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.01.2016 № 915013763 зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_1

Позивача взято на облік до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське ОУПФУ як отримувача пенсії за віком з 01.08.2014 за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі – Закон № 1058-ІV), органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Вказану норму права також містить пункт 4.2 розділу 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пп. 4 та 5 п. 12 Порядку 1, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З 01.03.2016 нарахування та виплата пенсії позивачу призупинена відповідно до електронного листа головного управління Пенсійного фонду України від 25.02.2016 № 1566/02-02 «ТЕРМІНОВО!», яким повідомлялось про необхідність до з’ясування припинити виплати внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2016, включеним до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території.

Згідно з пунктом 5 Порядку 1, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну зайву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред’являється оригінал такої довідки.

03.05.2018 позивач звернувся до Кремінського відділу обслуговування громадян ОСОБА_2 ОУПФУ із заявою про відновлення виплати пенсії, заяву про перерахування суми пенсії на картковий рахунок відкритий в ТВБВ № 10012/026 філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та надав довідку про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 03.05.2018 № 2807, зареєструвавшись за адресою: пров. Гирєвий, буд. 29, м. Кремінна, Луганська область,92900.

Відповідно до пункту 7 Порядку 1 для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві про відновлення соціальних виплат інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

На виконання п. 7 Порядку 1 відповідач 08.05.2018 направив до управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області інформацію про фактичне місце проживання позивача, що зазначено в заяві від 20.11.2017, на розгляд Комісії для прийняття рішення.

Згідно з пунктом 13 Порядку 1 Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Відповідно до пункту 15 Порядку 1 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату. Рішенням комісії Кремінської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 26.06.2018 № 97 вирішено призначати соціальні виплати позивачу.

На підставі рішення комісії від 26.06.2018 № 97 відповідач 19.07.2018 прийняв розпорядження № 154510 про поновлення пенсії позивачу з 01.03.2016.

Згідно з нормами пенсійного законодавства України органи Пенсійного фонду України нараховують пенсію на наступний місяць до 25 числа поточного місяця.

У липні 2018 року відповідач нарахував позивачу на основну відомість серпня 2018 року пенсію за серпень 2018 року у розмірі 1526 грн. 34 коп. на поточний рахунок, який відкрито позивачем у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Нарахування та щомісячна виплата пенсії позивачу продовжується відповідачем з серпня 2018 року та по день надання відзиву на позов.

Відповідно до пункту 15 Порядку 1 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Сума соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме: з 01.03.2016 по 31.07.2018, буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі ще не прийнято.

Щодо посилань позивача в адміністративному позові на норми національного та міжнародного законодавства, які гарантують права та свободи людини, рішення Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що всі ці норми діють та підлягають застосуванню у мирний час. Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 по справі № 243/746/16-ц висловив правову позицію, згідно з якою державою на законодавчому рівні гарантовано та врегульовано питання надання соціальних послуг за рахунок Фонду потерпілим на виробництві, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, їх права в повній мірі захищено Законом України від 20.10.2014 № 1706-УІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», актами Кабінету Міністрів України, іншим нормативно- правовими актами. На законодавчому рівні також визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на тимчасово неконтрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади. Отже, жодними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

Щодо застосування положень практики ЄСПЛ, слід зазначити, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на той самий критерій, що міститься в інших положеннях Конвенції. Цей критерій вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.

Отже, в цьому випадку Рубіжанське ОУПФУ діяло відповідно вимог законодавства України.

Щодо стягнення з відповідача судових витрати за рахунок бюджетних асигнувань. Згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті, яка передбачає врахування майнового стану сторони. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 8 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік» затверджено доходи та видатки Пенсійного фонду України. Серед видатків у 2018 році відсутня така позиція, як сплата Пенсійним фондом України судового збору (або його розподілу). Відповідно до зазначеного, Рубіжанське ОУПФУ здійснювало свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, а отже своїми діями права та законні інтереси позивача не порушило.

Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності (арк. спр. 20, .

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 13.12.2018. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Судом установлено, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 03.05.2018 № 2807 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: Луганська обл., м. Кремінна, пров. Гиревий, буд. 29, місце реєстрації: АДРЕСА_2 (арк. спр. 14, 51).

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 02.06.2010 серія ААЕ № 553984 (арк. спр. 13).

11.12.2014 позивач звернулася до УПФУ в м. Кремінна про запит пенсійної справи за віком з управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.12.2014 № 915002807, зареєструвавшись за адресою: АДРЕСА_3, Луганська обл (арк. спр. 36, 43).

З 01.03.2016 нарахування та виплата пенсії позивачу призупинена відповідно до електронного листа головного управління Пенсійного фонду України від 25.02.2016 № 1566/02-02 «ТЕРМІНОВО!», яким повідомлялось про необхідність до з’ясування припинити виплати внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2016, включеним до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території.

03.05.2018 позивач звернувся до ОСОБА_2 ОУПФУ із заявою про щодо поновлення виплати пенсії, надав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.05.2018 № 2807 на адресу: пров. Гирєвий, 29, м. Кремінна, Луганська обл., 92900 (арк. спр. 49, 50, 51).

Відповідно до протоколу рішення Комісії № 97 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО вирішено призначати соціальні виплати згідно з постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 ОСОБА_1 (арк. спр. 48).

Розпорядженням управління від 19.07.2018 поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016.

Згідно довідок ОСОБА_2 ОУПФУ від 06.12.2018 б/н та від 06.12.2018 б/н ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 по 31.07.2018 пенсія нарахована в сумі 40852,40 грн., але не виплачена. За період з 01.08.2018 по 31.12.2018 пенсія нарахована та виплачена (арк. спр. 58, 59).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулі періоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплені основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22.11.2014.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що право на виплату пенсії позивач набув з грудня 2014 року, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати Рубіжанське ОУПФУ виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом – постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365”.

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону №1058-IV, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.03.2016 по 31.07.2018, таким чином вказана заборгованість пенсії позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Щодо посилань позивача в адміністративному позові на норми національного та міжнародного законодавства, які гарантують права та свободи людини, рішення Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що всі ці норми діють та підлягають застосуванню у мирний час. Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 по справі № 243/746/16-ц висловив правову позицію, згідно з якою державою на законодавчому рівні гарантовано та врегульовано питання надання соціальних послуг за рахунок Фонду потерпілим на виробництві, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, їх права в повній мірі захищено Законом України від 20.10.2014 № 1706-УІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», актами Кабінету Міністрів України, іншим нормативно- правовими актами. На законодавчому рівні також визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на тимчасово неконтрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади. Отже, жодними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

Щодо застосування положень практики ЄСПЛ, слід зазначити, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на той самий критерій, що міститься в інших положеннях Конвенції. Цей критерій вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.

Позиція відповідача про те що Рубіжанське ОУПФУ здійснювало свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, а отже своїми діями права та законні інтереси позивача не порушило є хибною, оскільки судом встановлено, що відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії, тобто невиплата позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправною.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 23.11.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 704,80 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 ОУПФУ.

Керуючись статтями 2, 8, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Зобов’язати Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕМ № 058493, виданий Стахановський МВ УМВС України в Луганській області 03.12.1998, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3) заборгованість по пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3