Рішення № 78526155, 06.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06.12.2018 р. справа №2040/5275/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - не прибув,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_3 до третя особа -ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві,провизнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_3, в порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про 1) визнання бездіяльності протиправною; 2) скасування наказу №96 о/с від 06.06.2018 р.; 3) поновлення на посаді заступника начальника Управління внутрішньої безпеки в Харківській області з 07.06.2018 року, або надання іншої рівноцінної посади (з наданням робочого місця і ознайомленням із посадовою (службовою) інструкцією); 4) зобов'язання надати з 07.06.2018 р. відпустку по догляду за онуком; 5) стягнення 170 000,00 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 р. по 24.10.2017 р.; 6) стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22.03.2017 р. по 06.06.2018 р.; 7) стягнення коштів по заборгованості із оплати п'яти перших днів тимчасової непрацездатності згідно з листками тимчасової непрацездатності: серії АДВ №149614 від 25.10.2017 р., серії АДВ № 596137 від 11.12.2017 р., серії АДВ №480435 від 22.01.2018 р., серії АДВ № 480848 від 26.02.2018 р., серії АДВ № 408708 від 02.02.2018 р., серії АДП № 518078 від 05.02.2018 р., серії АДВ №455450 від 05.02.2018 р., серії АДП № 518079 від 19.02.2018 р., серії АДВ № 454872 від 27.04.2018 р., серії АДП № 518054 від 02.05.2018р.; 8) стягнення 300 000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що спочатку відповідач тривалий час не виконував рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на посаді, а в подальшому його знов було незаконно звільнено, у зв’язку із чим позивач підлягає поновленню на посаді з виплатою йому усіх належних коштів як середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки виконання рішення суду та як компенсації оплати праці за період тимчасової непрацездатності, яка мала місце у спірному періоду. Позивач також зазначав, що йому було незаконно відмовлено у наданні відпустки по догляду за онуком, тому така відпустка має бути надана за рішенням суду. За твердженням позивача, діяннями відповідача у спірних правовідносинах йому було завдано моральну шкоду, яку також належить стягнути у судовому порядку.

Відповідач, ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України, з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначивши, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом. Так, за твердженням відповідача, ОСОБА_3 було звільнено з посади законно, а заявлені до стягнення кошти не підлягають оплаті, оскільки всі нарахування у спірних правовідносинах ОСОБА_4 здійснені і виплачені.

Третя особа, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, надав свої пояснення, які складаються з викладення норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу), грошового забезпечення для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, без висловлення правової позиції по суті заявлених вимог, оскільки, на думку третьої особи, безпосередніх вимог до управління позов не містить.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_3, 11.04.2016 р. був звільнений з податкової міліції згідно з наказом ГУ ДФС у Харківській області від 11.04.2016 р. №204-о, згідно з виданим ДФС України посвідченням №000326 від 16.03.2017 р. є ветераном податкової міліції.

Згідно з наказом ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України від 08.04.2016 р. №50 о/с позивач за наслідками успішного стажування був прийнятий на роботу на посаді заступника начальника Управління внутрішньої безпеки у Харківській області з 08.04.2016 р.

При цьому, юридичного статусу поліцейського ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Управління внутрішньої безпеки у Харківській області не мав, знаходився у штаті органу як державний службовець, працював на умовах трудових відносин, без застосування правового режиму служби поліцейських.

Наказом ОСОБА_4 від 26.12.2016 р. №216 о/с позивач на підставі п. 1 ст. 83 та п.п. 1 п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» на виконання наказу Національної поліції України від 06.10.2016 р. №984 «Про зміни у штатах ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України» позивач був звільнений з роботи.

Відповідно до довідки ОСОБА_4 від 25.07.2018 р. №112 середньоденний розмір заробітної плати позивача за жовтень 2016 р. та листопад 2016 р. (два попередні календарні місяці відносно місяця звільнення позивача зі служби) склав 1 028,62 грн. з урахуванням належних до утримання податків (зборів) (а.с. 131 т. 1).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 р. по справі №820/6846/16 позивач був поновлений на посаді з 27.12.2016 р.

Рішення суду в частині поновлення на посаді було допущено до негайного виконання.

22.03.2017 р. позивач до роботи не став.

20.06.2017р. постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 р. по справі №820/6846/16 була залишена в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 р.

21.06.2017 р. позивач до роботи не став.

12.10.2017 р. на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 р. по справі №820/6846/16 ОСОБА_4 було видано наказ №246 о/с про скасування раніше виданого наказу від 26.12.2016 р. №219 о/с та про поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління внутрішньої безпеки у Харківській області з 27.12.2016 р.

Листами від 12.10.2017 р. № 9110/42-02/02017 та № 9111/42-02/0217 відповідно позивач за адресами: 61007, м. Харків, вул. Миру, б. 34, кв. 59 та 61052, м. Харків, пров. Гончарівський, б. 7/70 був сповіщений відносно видання наказу про поновлення на роботі та відносно потреби прибути 23.10.2017 р. до ОСОБА_4 (а.с. 85, 86 т. 1).

13.10.2017 р. позивач до роботи не став, а 23.10.2017 р. до ОСОБА_4 позивач не прибув.

З тексту листа позивача від 19.01.2018 р. вбачається, що про винесення наказу стосовно поновлення на посаді позивач дізнався 25.10.2017 р. (а.с. 92, а.с. 92 зворот т. 1).

З 25.10.2017 р. по 27.10.2017 р., з 28.10.2017 р. по 01.11.2017 р., з 02.11.2017 р. по 10.11.2017 р., з 11.11.2017 р. по 17.11.2017 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №149614 від 25.10.2017 р. (а.с. 38 т. 1).

З 20.11.2017 р. по 24.11.2017 р., з 25.11.2017 р. по 29.11.2017 р., з 30.11.2017 р. по 08.12.2017 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №596099 від 20.11.2017 р. (а.с. 34 т. 1).

З 11.12.2017 р. по 15.12.2017 р., з 16.12.2017 р. по 20.12.2017 р., з 21.12.2017 р. по 29.12.2017 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №596137 від 11.12.2017 р. (а.с. 36 т. 1).

З 02.01.2018 р. по 06.01.2018 р., з 07.01.2018 р. по 11.01.2018 р., з 12.01.2018 р. по 19.01.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №408708 від 02.01.2018 р. (а.с. 38 т. 1).

З 22.01.2018 р. по 25.01.2018 р., з 26.01.2018 р. по 29.01.2018 р., з 30.01.2018 р. по 02.02.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №480435 від 22.01.2018 р. (а.с. 37 т. 1).

З 05.02.2018 р. по 16.02.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з дублікатом лікарняного листка АДВ №596251 від 05.02.2018 р. (а.с. 33 т. 1)

З 19.02.2018 р. по 23.02.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з дублікатом лікарняного листка АДВ №596298 від 19.02.2018 року (а.с. 32 т. 1)

З 26.02.2018 р. по 02.03.2018 р., з 03.03.2018 р. по 07.03.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №480848 від 26.02.2018 р. (а.с. 37 т. 1).

З 12.03.2018 р. по 16.03.2018 р., з 17.03.2018 р. по 21.03.2018 р., з 22.03.2018 р. по 30.03.2018 р., з 31.03.2018 р. по 06.04.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №455450 від 12.03.2018 р. (а.с. 35 т. 1).

З 10.04.2018 р. по 27.04.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДВ №454872 від 27.04.2018 р. (а.с. 35 т. 1).

З 02.05.2018 р. по 06.05.2018 р. та з 07.05.2018 р. по 11.05.2018 р. позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з лікарняним листком АДП від 02.05.2018 р. (а.с. 34 т. 1).

З викладеного вище та документально підтвердженого перебігу подій суд доходить до переконливого висновку, що питанням проходження служби позивач у достатньому поза розумним сумнівом обсязі не опікувався, обов’язки працівника виконував недобросовісно, адже, достеменно знаючи про винесене рішення з приводу поновлення на роботі, до місця служби безпідставно не прибував аж до настання події початку тривалого та безперервного стану розладу здоров’я з 25.10.2017 р., поштової кореспонденції не одержував.

14.05.2018 р. позивач став до роботи.

14.05.2018 р. позивач однією лише заявою (без долучення будь-яких документів) порушив перед керівником ОСОБА_4 питання відносно надання з 17.05.2018 р. відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (а.с. 106 т. 1).

ОСОБА_4 від 21.05.2018 р. №М-157о/п/12-02/04-18 було зазначено про необхідність подання: копії свідоцтва про народження дитини, довідки органу праці та соціального захисту населення про припинення виплати матері дитини допомоги по догляду за дитиною (з місця проживання матері із зазначенням дати припинення), довідки органу праці та соціального захисту населення про не призначення матері дитини виплати допомоги по догляду за дитиною (з місця проживання матері), довідку з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про вихід на роботу (навчання) до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною до досягненню нею 3-річного віку (із зазначенням дати).

У травні 2018 р. позивач відпрацював 13 днів, а у червні 2018 р. – 5 днів, з яких останнім робочим днем є 07.06.2018 р.

Наказом ОСОБА_4 від 06.06.2018 р. №96 о/с позивач був звільнений з посади заступника начальника Управління внутрішньої безпеки у Харківській області з 07.06.2018 р.

Як з’ясовано судом, юридичною підставою для видання оскарженого наказу ОСОБА_4 обрав приписи ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», а фактичною підставою послугувало судження ОСОБА_4 про постійне та безперервне знаходження працівника на листках тимчасової непрацездатності у період 25.10.2017 р. - 11.05.2018 р.

Відповідно до довідки ОСОБА_4 від 02.11.2018 р. №170 середньоденний розмір заробітної плати позивача за квітень 2018 р. та травень 2018 р. (два попередні календарні місяці відносно місця звільнення позивача зі служби) склав 486,43 грн. з урахуванням, належних до утримання податків (зборів) (а.с. 23 т. 2).

Перевіряючи відповідність закону оскарженого наказу ОСОБА_4 від 06.06.2018 р. №96 о/с, суд зазначає, що правовідносини з проходження державної служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про державну службу», а у частині неврегульованій цим актом законодавства за субсидіарним правилом – приписами Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» за умови, що це не суперечить самій суті правовідносин з проходження державної служби.

Частиною 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Доказів втрати позивачем працездатності саме при виконанні обов’язків за посадою матеріали справи не містять, позивач на такі доводи не посилався, а відтак, приписи абз. 2 наведеної норми права не поширюються на спірні правовідносини.

Розв’язуючи спір, суд відмічає, що до тексту абз. 1 ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» законодавець включив одразу дві самостійні і незалежні одна від одної (тобто окремі) підстави для припинення державної служби, а саме: 1) неприбуття працівника на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд унаслідок тимчасової непрацездатності; 2) неприбуття працівника на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Оскільки за загальним правилом КЗпП України трудова функція виконується працівником у робочий день, то суд при вирішенні спору вважає за правильне брати до уваги саме робочі календарні дні, котрі припадають на період постійного та безперервного неприбуття позивача на службу з 25.10.2017 р. по 11.05.2018 р.: на жовтень 2017 р. припадає 21 календарний робочий день, на листопад 2017р. припадає 22 календарних робочих дні, на грудень 2017 р. припадає 20 календарних робочих днів, на січень 2018 р. припадає 21 календарний робочий день, на лютий 2018 р. припадає 20 календарних робочих днів, на березень 2018 р. припадає 21 календарний робочий день, на квітень 2018 р. припадає 19 календарних робочих днів, на травень 2018 р. припадає 21 календарний робочий день.

Таким чином, безперервна тривалість неприбуття позивача до служби склала 165 робочих календарних дня, що перевищує 120 календарних робочих днів підряд.

Доводи позивача про необхідність обрахунку у спірних правовідносинах року тривалості невиконання роботи через тимчасову непрацездатність починаючи з дати призначення позивача на посаду (тобто з 08.04.2016 р.) жодним чином не нівелює юридичного значення факту безперервної тривалості неприбуття позивача до служби понад 120 календарних робочих днів підряд.

Доводи позивача про необхідність обрахунку у спірних правовідносинах тривалості невиконання роботи через тимчасову непрацездатність у межах одного захворювання судом відхиляються, позаяк, по-перше, такої кваліфікуючої ознаки законом не запроваджено, а, по-друге, специфіка правовідносин з проходження публічної служби зобов’язує роботодавця забезпечити сталість та безперервність функціонування державної влади.

Судом з тексту позову виявлено, що позивач при реалізації права на судовий захисту у порядку ч. 1 ст. 5 та ч. 3 ст. 9 КАС України самостійно визнав обставини обізнаності з виданням ОСОБА_4 наказу стосовно поновлення на посаді з 25.10.2017 р., що співпадає з подією початку першого випадку непрацездатності.

Ця ж сама обставина (обізнаності позивача з 25.10.2017 р. з фактом видання ОСОБА_4 наказу про поновлення на посаді) підтверджена і самостійно наданою позивачем роздруківкою електронного листування (а.с. 170 т. 1).

За таких обставин, вимога про скасування наказу стосовно припинення проходження публічної служби до задоволення не підлягає, адже суд вважає, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції при виданні оскарженого наказу із додержанням ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Вирішуючи спір за вимогою про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що національний закон України не містить визначення вимушеного прогулу та порядку обчислення його тривалості.

Тому суд у даному випадку вважає за необхідне виходити із загальних засад права і тлумачить даний термін як час, протягом якого працівник не виконував трудової функції унаслідок дії неправомірного рішення роботодавця про звільнення з посади (тобто проміжок часу, котрий розпочинається з наступної після звільнення календарної робочої дати, включає робочі календарні дні, завершується днем винесення судом рішення про поновлення на роботі, службі чи посаді за умови застосування механізму негайного виконання рішення суду).

У спірних правовідносинах такий строк складав період 27.12.2016 р.- 21.03.2017 р. і включає 56 робочих календарних днів.

За наданими на вимогу суду обрахунками ОСОБА_4 розмір середньоденного заробітку позивача за два останні перед звільненням місяці дорівнює – 1 028,62 грн.

У ході розгляду справи позивач правильності цих розрахунків не заперечив та не спростував, незгоди з арифметичною правильністю та достовірністю не висловив.

Відтак, загальний розмір заробітку за час вимушеного прогулу у спірних правовідносинах дорівнює – 57 602,72 грн. (56 календарних робочих днів * 1 028,62 грн.).

При цьому, суд зауважує, що з цієї суми роботодавцем (тобто ОСОБА_4) під час виплати на користь позивача мають бути утримані належні податки (збори).

Вирішуючи спір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду про поновлення на роботі (посаді, служби), суд зазначає, що приписами Закону України «Про державну службу» дане питання не унормовано.

Між тим, згідно з ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У спірних правовідносинах затримка виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді мала місце з 22.03.2017 р. (наступна дата після винесення судом рішення про поновлення робітника на посаді із застосуванням механізму негайного виконання) і до 11.10.2017 р. (дата, що передувала винесенню наказу від 12.10.2017 р. №246 о/с про поновлення позивача на посаді).

Наведений проміжок часу включає 137 робочих календарних днів.

За наданими на вимогу суду обрахунками ОСОБА_4 розмір середньоденного заробітку позивача за два останні перед звільненням місяці дорівнює – 1 028,62 грн.

У ході розгляду справи позивач правильності цих розрахунків не заперечив та не спростував, незгоди з арифметичною вірністю та достовірністю не висловив.

Відтак, загальний розмір заробітку за час затримки у виконанні рішення суду про поновлення працівника на посаді дорівнює – 140 920,94 грн. (137 календарних робочих дня * 1 028,62 грн.).

При цьому, суд зауважує, що з цієї суми роботодавцем (тобто ОСОБА_4) під час виплати на користь позивача мають бути утримані належні податки (збори.

Вирішуючи спір за вимогою про стягнення коштів як оплати праці за період 12.10.2017 р. - 11.05.2018 р., суд зазначає, що на указаний період часу припадає проміжок постійного та безперервного знаходження працівника у стані тимчасової непрацездатності.

Правовідносини з приводу запровадження та забезпечення гарантій працюючих громадян у випадку тимчасової втрати працездатності унормовані приписами Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 названого закону за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надається допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї такого страхового випадку як тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця затверджено постановою КМУ від 26.06.2015 р. №440 (далі за текстом – Порядок №440).

Пунктом 3 Порядку №440 передбачено, що підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

У частині 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» законодавцем наведено перелік випадків, у яких допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Фактів існування згаданих застережень у спірних правовідносинах судом не виявлено, сторони на такі випадки не посилались.

Судом виявлено, що у спірних правовідносинах позивачем було подано до органу місця проходження публічної служби – ОСОБА_4 11 листків тимчасової непрацездатності, з яких у судовому порядку заявлено до стягнення перші 5 календарних днів по 9 листкам непрацездатності, що загалом складає 45 днів.

Відповідно до п. 6 Порядку №440 обчислення середньої заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. №1266.

Відповідно до п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (затверджений постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266; далі за текстом – Порядок №1266) розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат (крім страхування на випадок безробіття) та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи (зайняття підприємницькою діяльністю) перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Згідно з п. 6 Порядку №1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) для застрахованих осіб (включаючи осіб, які працюють неповний робочий день (робочий тиждень) та добровільно застрахованих осіб), є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (для страхування на випадок безробіття - в якому припинено дію трудового договору або особу знято з обліку у державного реєстратора як суб'єкта підприємницької діяльності, припинення адвокатської, нотаріальної, творчої або іншої діяльності, закінчення проходження служби; для страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання - період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням тимчасової непрацездатності).

Оскільки останні 6 календарних місяців до події настання періоду постійної і безперервної непрацездатності (25.10.2017 р. - 11.05.2018 р.) позивач знаходився з 27.12.2016 р. по 21.03.2017 р. у режимі вимушеного прогулу, з 22.03.2017 р. по 11.10.2017 р. - у режимі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з 11.10.2017 р. по 25.10.2017 р. - у режимі очікування подальших вказівок відносно проходження служби, то суд вважає за необхідне взяти до обрахунку оплати праці самостійно розрахований відповідачем показник середньоденного заробітку працівника перед попереднім звільненням, а саме 1 028,62 грн.

Кількість випадків тимчасової непрацездатності у спірних правовідносинах склала – 11.

Відтак, оплаті підлягає 55 днів (перші 5 робочих днів у кожному з 11 випадків непрацездатності).

Наведені ОСОБА_4 доводи з приводу відсутності обов’язку виплачувати компенсацію (відшкодування втрати заробітку) за час вимушеного прогулу судом відхиляються, позаяк матеріали справи не містять доказів існування у даному випадку обставин, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Таким чином, за час тимчасової непрацездатності належить до виплати з боку ОСОБА_4 – 56 574,10 грн. (1 028,62 грн. середньоденного заробітку * 55 перших робочих днів непрацездатності).

За доводами ОСОБА_4 було виплачено компенсації втрати заробітку через тимчасову непрацездатність у розмірі 4 100,18 грн. (1 332,39 грн. за платіжним дорученням від 14.06.2018 р. №326 та 2 767,79 грн. за платіжним дорученням від 27.09.2018 р. №592).

Позивач цих обставин не заперечив і не спростував.

Таким чином, до виплати належить 52 473,92 грн. (як арифметична різниця між належною до виплати сумою коштів у розмірі 56 574,10 грн. та фактично виплаченою сумою коштів у розмірі 4 100,18 грн.).

При цьому, суд зауважує, що з цієї суми роботодавцем (тобто ОСОБА_4) під час виплати на користь позивача мають бути утримані належні податки (збори).

На указаний період припадає також і 9 робочих днів (з 12.10.2017 р. по 24.10.2017 р.), у які позивач до роботи не став, але вже вважався поновленим на посаді і за які позивачу належить виплатити 9 257,58 грн. із розрахунку 1 028,62 грн. середньоденного заробітку.

Вирішуючи спір за вимогою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд зазначає, що у даному конкретному випадку ця вимога є похідною від основних вимог, а саме вимоги про скасування наказу стосовно припинення державної служби та поновлення на посаді державного службовця.

Оскільки суд відмовив у задоволенні основних вимог, то похідні вимоги також підлягають відхиленню.

Вирішуючи спір за вимогою про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Між тим, текст позову не містить доводів, а матеріали справи не містять жодних доказів настання у позивача у спірних правовідносинах моральної шкоди.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позову у цій частині.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі “ОСОБА_5 проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_6 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, позаяк обставини події з’ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, зміст цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується з характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби в органах та підрозділах поліції не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул. Богомольця, б. 10) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження - 61003, місто Харків, вул. Миру, б. 34, кв. 59; дата народження - 30.11.1966 року) 57 602 (п’ятдесят сім тисяч шістсот дві) грн. 72 коп. як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.12.2016 р. по 21.03.2017 р. (56 робочих днів).

Стягнути з ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул. Богомольця, б. 10) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження - 61003, місто Харків, вул. Миру, б. 34, кв. 59; дата народження - 30.11.1966 року) 140 920 (сто сорок тисяч дев’ятсот двадцять) грн. 94 коп. як середній заробіток за час затримки у виконанні рішення суду про поновлення на роботі з 22.03.2017 р. по 11.10.2017 р. (137 робочих днів).

Стягнути з ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул. Богомольця, б.10) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження - 61003, місто Харків, вул. Миру, б. 34, кв. 59; дата народження - 30.11.1966 року) 9 257 (дев’ять тисяч двісті п’ятдесят сім) грн. 58 коп. як оплату праці за час роботи з 12.10.2017 р. по 24.10.2017 р. (9 робочих днів).

Стягнути з ОСОБА_4 внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул. Богомольця, б.10) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження - 61003, місто Харків, вул. Миру, б. 34, кв. 59; дата народження - 30.11.1966 року) 52 473 (п’ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят три) грн. 92 коп. як компенсацію оплати праці за період безперервної тимчасової непрацездатності з 25.10.2017 р. по 11.05.2018 р.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 13 грудня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.