Рішення № 78525873, 13.12.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3502/18

РІШЕННЯ

іменем України

13 грудня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою від 25.10.2018 в якій просить: 1) визнати дії ГУНП у Хмельницькій області, щодо повернення матеріалів (висновку) про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, з відмовою у виплаті протиправними; 2) зобов'язати ГУНП у Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався з заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", однак 12.09.2018 надійшов лист від 11.09.2018 №29/в-267 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки звільнення зі служби в поліції здійснено не внаслідок причин, зазначених у ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію". Вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 26.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано до суду відзив на позов від 06.11.2018, згідно якого просить в задоволенні позову відмовити. Вказує, зокрема, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки звільнення зі служби в поліції не відповідає ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки звільнення відбулось за власним бажанням, а не з причин, передбачених п. 1-6 ч. 1 вказаної статті (арк. спр. 15-19).

З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Відповідно до Наказу від 05.02.2016 №8о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) (арк. спр. 7).

Згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0795246 від 17.06.2016, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС (арк. спр. 8).

23.08.2018 позивач звернувся до начальника ГУНП в Хмельницькій області із заявою (рапортом) про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з одержанням ІІ групи інвалідності від захворювання, пов'язаного із проходженням служби в ОВС (арк. спр. 22).

Листом ГУНП в Хмельницькій області від 11.09.2018 №29/в-267 позивача повідомлено, що у нього відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки звільнення зі служби в поліції здійснено не внаслідок причин, зазначених у ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" (арк. спр. 6).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ ( далі - Закон №580-VІІІ) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1) інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; 2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; 3) причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Таким чином, суд встановив, що у позивача відсутня одна з обов'язкових умов на призначення одноразової грошової допомоги для колишніх поліцейських, а саме, причиною звільнення ОСОБА_1 з поліції є власне бажання, а не хвороба, що зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, незважаючи на те, що ОСОБА_1 17.06.2016 встановлено другу групу інвалідності, його звільнення зі служби в поліції не відбулось внаслідок захворювання, тому підстави для призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17, від 23 листопада 2018 року у справі № 822/962/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду та встановлених обставин у справі, приходить до висновку, що позивач не довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, довів правомірність відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, і наявності законних підстав для не призначення ОГД, передбаченої ч. 1 ст. 97 Закону №580-VІІІ, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов не задовольняється.

Позивач є інвалідом ІІ групи, та, як наслідок, був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись Законом України "Про Національну поліцію", статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 від 25.10.2018 залишити без задоволення.

Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13 грудня 2018 року

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29017 , код ЄДРПОУ - 40108824)

Головуючий суддя А.І. Петричкович