Рішення № 78525756, 12.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 р. Справа№0540/9381/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

за участю представників сторін:

від відповідача – ОСОБА_1. – довір. від 05.03.2018 року № 38484/10

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення від 15.03.2018 року № 805231 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 25000 грн., стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10704 грн. 80 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, приймаючи податкове – повідомлення рішення, яке оскаржується, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Зазначає, що позивач не є платником транспортного податку, оскільки автомобіль марки Audi, модель Q7, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об’єм двигуна 2967 куб.см., типа пального дизель, який належить позивачу на праві власності, не зазначений в переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2018 році, розміщеному на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Вказує на те, що при здійсненні розрахунку на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середньоринкової вартості автомобіля позивача, встановлено, що його вартість є меншою ніж 375 розмірів мінімальної заробітної плати.

Крім того, наполягає на тому, що Головне управління ДФС у Донецькій області не є уповноваженим територіальним органом ДФС України з питань адміністрування транспортного податку з позивача, оскільки позивач з 2011 року зареєстрований та мешкає у м. Києві.

Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, прийняте в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Враховуючи наведене, просить у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Позивач надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_2, місце проживання: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 28/41, гуртож, про що свідчить паспорт серії ВВ 669113 (а.с. 9-13).

ОСОБА_4 є власником автомобілю марки Audi, модель Q7, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об’єм двигуна 2967 куб.см., типа пального дизель, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 27.10.2017 року серія СХМ 937336 (а.с. 14-15).

15.03.2018 року ГУ ДФС у Донецькій області прийняте податкове повідомлення – рішення № 805231 про визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. (а.с. 21).

Податкове повідомлення – рішення прийняте податковим органом на підставі п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач вважає, що податкове повідомлення – рішення, яке оскаржується, винесене відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування, тому просить визнати його протиправним та скасувати.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб’єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1. Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Таким чином, на позивача у справі покладений обов’язок щодо сплати податків та зборів.

Суд вважає помилковим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог ст. 267 Податкового кодексу України виходячи з наступного.

Згідно пп. 53.3.3 п 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Законом України «Про винесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01.01.2015 року введена в дію стаття 267 Податкового кодексу України, яка передбачає новий місцевий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4. ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Згідно п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального. Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що об'єктом оподаткування транспортного податку є легковий автомобіль, який одночасно відповідає двом критеріям, а саме: 1) з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно); 2) середньоринкова вартість становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 3723 гривень.

Таким чином, платниками транспортного податку за 2018 рік є власники легкових автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 1396125 грн.

При цьому, вартість автомобілю має бути визначена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 затверджено ОСОБА_5 визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Згідно п.2 цієї ОСОБА_5 середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.

Відповідно до п.3 ОСОБА_5 середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн- ціна нового транспортного засобу в Україні; Г- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Згідно п. 4 ОСОБА_5, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.

Відповідно до п.п. 5, 6 ОСОБА_5 ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.

Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Аналогічними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: тип кузова (седан, універсал тощо); призначення (дорожні, позадорожні); тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо); робочий об'єм двигуна; привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні); тип коробки переключення передач; габаритні розміри; комплектація.

Згідно п.12 ОСОБА_5 коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів, у разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

Тобто, для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні контролюючого органу має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу.

Як встановлено під час розгляду справи, позивачу на праві власності належить автомобіль марки Audi, модель Q7, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об’єм двигуна 2967 куб.см., типа пального дизель.

Суд зазначає, що середньоринкова вартість автомобіля повинна обраховуватися, виходячи з даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Абзацом другим пункту 13 ОСОБА_5 визначено, що у разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2018 році, розміщеному на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, автомобіль марки Audi, модель Q7, до 5 років включно, об’єм двигуна 3,0 циліндрів, типа пального дизель не значиться.

Крім того, згідно витягу з веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середньоринка вартість автомобіля марки Audi, модель Q7, 2014 року випуску, об’єм двигуна 3000 куб.см., типа пального дизель, складає 1291881 грн. 60 коп.

Тобто, автомобіль марки Audi, модель Q7, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об’єм двигуна 2967 куб.см., типа пального дизель, який належить позивачу на праві приватної власності, не є об’єктом оподаткування транспортним податком в розумінні норм чинного законодавства.

Крім того, суд зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, згідно ст. 267 Податкового кодексу України транспортний податок віднесений до місцевих податків.

Згідно пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач з 01.11.2011 року зареєстрований та мешкає за адресою: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 28/41, гуртож.

Оскільки позивач зареєстрований та мешкає на території м. Києва, Головне управління ДФС у Донецькій області не є уповноваженим територіальним органом з питань адміністрування транспортного податку з позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем надані суду належні докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене та те, що автомобіль позивача не є об’єктом оподаткування транспортним податком за 2018 рік, відповідач не є уповноваженим територіальним органом з питань адміністрування транспортного податку з позивача, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню в частині скасування спірного податкового повідомлення – рішення.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10704 грн. 80 коп., які складаються з судового збору в сумі 704 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Види судових витрат визначені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 зазначеної норми до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджений принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 5 якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Тобто, нормами Кодексу адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а саме, адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу, так і критерії пов’язаності цих витрат із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статтею 30 якого визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як зазначалось раніше, в якості доказів надання та оплати адвокатських послуг відповідачем наданий договір від 23.08.2018 року укладений позивачем з адвокатом ОСОБА_5 та розрахунок вартості послуг від 18.09.2018 року, згідно до якого вартість 5 годин робочого часу адвоката складає 10000 грн.

Інших доказів в підтвердження реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Суд вважає, що позивачем не надано жодного доказу в підтвердження реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру, тобто, фактичного та обґрунтованого понесення витрат.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

Враховуючи викладене та те, що позивачем не надані належні докази реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, розумності їхнього розміру, тобто, фактичного та обґрунтованого понесення витрат, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про розподіл судових витрат в частині витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 28/41, гуртож) до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ 39406028, юридична адреса: 87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) про скасування податкового повідомлення – рішення форми «ф» від 15.03.2018 року № 805231 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 25000 грн., стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10704 грн. 80 коп. – задовольнити частково.

Податкове повідомлення – рішення ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 15.03.2018 року № 805231 про визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов’язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. – скасувати.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень) на користь ОСОБА_2 витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Давиденко Т.В.