Рішення № 78525514, 12.12.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 грудня 2018 року м. Рівне №817/363/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 доУправління ДМС України в Рівненській області, Сарненського районного відділу Управління ДМС України у Рівненській області про зобов'язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління ДМС України в Рівненській області, Сарненського районного відділу Управління ДМС України у Рівненській області про зобов'язання Управління ДМС України у Рівненській області здійснити паспортний облік ОСОБА_2 виключно за прізвищем, іменем та по-батькові і згідно Закону України "Про громадянство" та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою ВРУ №2503 від 26.06.1992 та зобов'язати Управління ДМС України у Рівненській області, Сарненський районний відділ видати неповнолітній ОСОБА_2 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка - у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена Постановою ВРУ №2503 від 26.06.1992 (ред. - 2012 року).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв'язку з досягненням ОСОБА_2 16-річчя вона звернулася до Управління ДМС України в Рівненській області, Сарненського районного відділу Управління ДМС України у Рівненській області з проханням про оформлення та видачу паспорта у вигляді паспортної книжечки - ОСОБА_2 Проте, лист Управління ДМС України в Рівненській області містив перелік нормативно-правових актів та не містив обґрунтованої причини відмови. Зазначає також про те, що на заяву до Сарненського районного відділу Управління ДМС України у Рівненській області відповіді не отримано та в листі містяться загальні пояснення по поставленому питанні. Таким чином, відповідачі у спірних правовідносинах не прийняли жодного рішення про відмову чи видачу неповнолітній паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та не навели будь-яких правових підстав для відмови в проведенні оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Вважає, що відповідачі, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки, порушують право неповнолітньої дитини на особисте та сімейне життя і віросповідання, оскільки чинними нормативно-правовими актами передбачена можливість отримання паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки, так і у вигляді паспортної книжечки. Разом з тим зазначає, що примушування до обробки її персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI "Про захист персональних даних". З огляду на викладене, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Гудими Н.С. від 14.02.2018 відкрито провадження у справі №817/363/18 та призначено у справі підготовче судове засідання на 12.03.2018.

Ухвалою суду від 27.02.2018 провадження у справі №817/363/18 зупинено, за позовом ОСОБА_1, яка звернулася в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до відповідачів: 1) Управління ДМС України в Рівненській області, 2) Сарненського районного відділу Управління ДМС України у Рівненській області про зобов'язання вчинення певних дій, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Відповідачем 1 - Управлінням ДМС України у Рівненській області, у встановленні судом строки, подано відзив на позов. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позов є безпідставним, надуманим, таким що не ґрунтується на вимогах законодавчих актів, а тому не підлягає задоволенню. Вказує про те, що перелік підстав для відмови в оформленні паспорта громадянина України, в т.ч. якщо паспорт видається вперше, є вичерпний та така відмова може мати місце лише тоді, коли звернення оформлено виключно засобами Реєстру, за особистим зверненням особи. Зазначає також про те, що суду не надано доказів звернення позивача до територіального органу/територіального підрозділу ДМС із заявою про оформлення та видачу паспорта громадяни України засобами демографічного Реєстру. Крім того вказує про те, що позивачем не надано доказів формування, за особистим зверненням особи, заяви-анкети, роздрукованої засобами ЄІАС УМП (зразок заяви-анкети відповідно до Стандарту операційної процедури СОП/SОР#003 ДМС України від 02.03.2017 "Подання документів та формування заяви-анкети для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта громадянина України (у формі картки)" долучено до відзиву). Разом з тим, не надано доказів прийняття територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС будь-якого рішення про відмову у видачі документа. А тому, звернення позивача до територіального підрозділу УДМС для оформлення паспорта громадянина України із письмовою заявою у довільній формі про видачу паспорта у вигляді книжечки, не можна визнати як таку, що подана з дотриманням вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 та у спосіб, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України". Вказують на те, що релігійні погляди та переконання не можуть слугувати підставою для невиконання вимог Закону. Враховуючи викладене, наголошує, що відповідачі діяли у межах, на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідачем 2 - Сарненським районним відділом Управлінням ДМС України у Рівненській області, у встановленні судом строки, відзив на позов не подано.

12.03.2018 позивачем було подано відповідь на відзив відповідача 1, в якій вона спростовує аргументи відповідача викладені у відзиві та просить суд позов задовольнити повністю (а.с.116-125).

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 №39 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із перебуванням судді Гудими Н.С. у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, внаслідок чого справу передано на розгляд судді Зозулі Д.П.

Ухвалою судді від 09.10.2018 прийнято до провадження справу №817/363/18 та поновлено провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.11.2018.

Ухвалою суду від 05.11.2018 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначити у відкритому судовому засіданні на 05.12.2018.

Ухвалою суду від 05.12.2018 постановлено розгляд справи проводити у письмовому провадженні.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.21).

26.10.2017 ОСОБА_2 звернулася до начальника Сарненського РВ ДМС України в Рівненській області з проханням видати паспорт у вигляді книжечки, у зв'язку з релігійними переконаннями (а.с.22, 99).

Листом від 27.10.2017 №31/1501 Сарненський районний відділ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області повідомив, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство. Вказано про те, що виконання громадянами свого обов'язку з отримання паспорта громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав релігійні переконання громадянам не надають (а.с.23-25,100-101).

Судом також встановлено, що 26.10.2017 ОСОБА_2 та її законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися з заявою до начальника Сарненського районного відділу ДМС про видачу бланка паспорта громадянина України ОСОБА_2 виключно у вигляді паспортної книжечки, форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком (а.с.26,98).

02.11.2017 позивачем було направлено звернення до Державної міграційної служби України про вчинення певних дій щодо ведення обліку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без використання номера УНЗР (а.с.29-30, 108-109).

02.11.2017 позивачем було направлено аналогічну заяву до Сарненського районного відділу Державної міграційної служби України в Рівненській області про вчинення певних дій згідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ та видачі ОСОБА_2 паспорта у вигляді паспортної книжечки (а.с.32-33, 102-103).

13.11.2018 Державною міграційною службою України направлено лист №В-7870-17/4.2.3/2786-17, яким позивача повідомлено про те, що з 01.11.2016 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №302", якою затверджено новий зразок бланка паспорта громадянина України у формі картки та приведено у відповідність до законодавства Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Наголошено на тому, що зважаючи на те, що в Україні релігія відокремлена від держави, жодна особа не може бути увільнена від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Одночасно проінформовано, що положеннями чинного законодавства особі гарантується право на відмову від внесення від цифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься в паспорті громадянина України (а.с.27-28, 110-111).

Листом від 23.11.2018 № 07-11419 Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області повідомило ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої, про те, що відповідно до діючого законодавства з 01.11.2016 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія припинено (а.с.31,107).

30.11.2017 листом № 31/1678 Сарненський районний відділ Управління Державної міграційної служби в Рівненській області повідомив ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої, про те, що до діючого законодавства документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, в тому числі паспорт громадянина України, оформляються (включаючи етап подання заяви) із застосуванням засобів Реєстру. Вказав, що 01.11.2016 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія припинено (а.с.34,104).

Не погоджуючись з відмовою видати паспорт громадянина України у формі книжечки, 22.12.2017 позивачем подано скаргу до Сарненського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на неправомірні дії та з проханням видати їй паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (а.с.35,112).

За результатами розгляду скарги, 28.07.2018 Сарненським районним відділом Управління Державної міграційної служби в Рівненській області ОСОБА_2 повідомлено про те, що оформлення, видача, обмін, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України здійснюється виключно засобами демографічного реєстру (а.с.36,113).

Вважаючи, що відмова відповідача грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси доньки ОСОБА_2 звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 вказано на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Тому, на переконання суду, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі слід враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За практикою Європейського суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини"). При цьому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства"), а під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві, до того ж закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до абз. а пп. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі - Положення №2503) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992; з 01.11.2016 - оформлення, обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до вимог п. 3 Постанови №302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Постановою №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Разом з тим, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативних акти: Постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, дії відповідачів щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

Суд зазначає, що позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) спростовано доводи відповідачів в цілому, а тому суд не вбачає необхідності аналізували кожен аргумент відповідачів окремо. Також, аргументи, наведені відповідачами в заявах по суті, не дають правових підстав відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Управління ДМС України в Рівненській області видати паспорт громадянина України ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, підлягають до задоволення.

Водночас, необхідності у тому, щоб забороняти відповідачу використовувати засоби ЄДДР немає, оскільки при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не передбачено ні їх використання, ні внесення будь-даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління ДМС України в Рівненській області в подальшому здійснити паспортний облік щодо ОСОБА_2 виключно за прізвищем, іменем та по-батькові, суд зазначає.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Отже, аналіз вказаних норм свідчить про те, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені лише такі рішення, дія і бездіяльність, які безпосередньо порушують права чи обов'язки для позивача.

Оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено порушенням прав позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Рівненській області, тому підстав для задоволення відповідної позовної вимоги немає.

З огляду на те, що законний представник неповнолітньої звільнена від сплати судового збору в силу вимог п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011, а докази понесення інших витрат суду не надано, підстави для розподілу судових витрат за ч. 1 ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул.16-го Липня,6, м.Рівне, 33028, ЄДРПОУ 37829784), Сарненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. Демократична, 46, м. Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34500, ЄДРПОУ 37829784) про зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Зобов'язати Сарненський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. Демократична, 46, м. Сарни, Сарненський район, Рівненська область, 34500, ЄДРПОУ 37829784) видати неповнолітній ОСОБА_2 паспорт громадянина України в формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо розгляду справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12 грудня 2018 року.

Суддя Зозуля Д.П.