Рішення № 78525439, 12.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3596/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними розпорядження (рішення) Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41246506, Луганська область, м. Старобільськ, кв. Дружби, 1А, поштовий індекс 92700), щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за віком та скасувати його;

- зобов’язати Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком;

- зобов’язати Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену пенсію за віком за минулий період починаючи з 28.05.2015 року і на момент прийняття рішення судом.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що з липня 2014 року у місті проживання позивача Луганська область, Лутугинський район, смт. Успенка проводиться антитерористична операція і йому було припинено виплату пенсії за місцем його проживання, у зв’язку з неможливістю доставки грошей на тимчасово окуповану територію. У перебігу таких подій. Позивач звернувся в Старобільське об’єднане управління пенсійного фонду України Луганської області з заявою про виплату пенсії. Деякий час Відповідач здійснював виплати пенсію та згодом виплати припинив, у зв’язку з чим позивач звернувся до Відповідача з заявою про відновлення пенсійних виплат. За період часу обробки відповідачем його заяви про відновлення пенсійних виплат утворилася значна заборгованість по виплаті Позивачу пенсії у розмірі 160554,60 грн. та доплата пенсії з місяця, в якому надійшла заява (травень 2018 р.) по липень 2018 року в сумі 27298,47 грн. Дані кошти Відповідач не сплачує посилаючись на постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 року (зі змінами і доповненнями) а також посилається на відсутність фінансування на даний вид виплат, що підтверджується відповіддю від 02.10.2018 року за вих. № 12613/0301 надана на адвокатський запит від 17.09.2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.

На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 12 листопада 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).

11 грудня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 34-36), в якому зазначено, що ОСОБА_2, 29.05.2018 звернувся до управління з заявами про призначення/перерахунок пенсії та про запит його пенсійної справи з УПФУ в Лутугінському районі Луганської області та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що тимчасово перемістилася до Старобільського району, від 29.05.2018 року № НОМЕР_1. На підставі поданих заяв та документів, пенсійна справа ОСОБА_2 взята на облік управлінням з моменту припинення виплати пенсії УПФУ в Лутугінському районі Луганської області, тобто з серпня 2014 року. У липні 2018 року пенсію ОСОБА_2 нараховано до виплати, а у серпні 2018 року позивачем отримано місячний розмір пенсії, яка щомісячно виплачується і до теперішнього часу, так у грудні 2018 року, ОСОБА_2 отримано 9 099 грн 49 коп. Відповідно до пп.4 і 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Крім того, Постановою КМУ від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365» було внесено зміни до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме - управління ПФУ, на підставі рішення комісії, відновлює пенсійну виплату з місяця, в якому надійшла заява від внутрішньо переміщеної особи. Суми пенсійних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На виконання п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 (зі змінами) - доплата пенсії з місяця, в якому надійшла заява (в даному випадку - травень 2018 року) по липень 2018 року буде проведена після отримання Фондом відповідного фінансування, який передбачатиме даний вид виплат. Сума пенсії, за період з вересня 2014 року (місяць, з якого призупинено виплату пенсії) по квітень 2018 року (місяць, що передує місяцю звернення за поновленням пенсійних виплат), яка не виплачена за минулий період, на даний час обліковується в управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Згідно вищенаведеного, управління вважає, що бездіяльність Фонду, яка, на думку ОСОБА_2 має місце у даному випадку, та що полягає у невиплаті йому пенсії за період з квітня 2014 року по липень 2018 року включно, не може бути визнана судом протиправною, адже затримка відповідних пенсійних виплат виникла не з вини Старобільського об'єднаного УПФУ Луганської області, та за умов, що не залежать від нього, крім того, необхідно також зазначити, що позивач з серпня 2014 року абсолютно не цікавився питанням отримання належних йому пенсійних виплат та не вчиняв будь-яких дій, аби виплата пенсії була поновлена, а відтак відповідач вважає, що позивачем порушено строк для звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.

На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, є громадянином України, паспорт № 19570420-01793, виданий 17.10.2017 Стахановським МВ УМВС України у Луганській області, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11-12).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 29.05.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 14,41).

Згідно заяви від 29.05.2018 позивач перебуває на обліку у відповідача та одержує пенсію за віком, що також підтверджується розпорядженням відповідача № 929 від 06.07.2018, пенсію призначено з 01.08.2014 (а.с. 37-40).

21 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 34).

Довідкою Старобільського ОУПФУ Луганської області від 22.11.2018 підтверджено, що за відповідачем рахується борг з виплати пенсії позивачу за період з травня 2015 року по липень 2018 року (а.с. 49).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, .

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Проте будь якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не виносилось.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Крім того, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Посилання відповідача на відсутність порядку виплати заборгованості з нарахованої пенсії, не відповідають вимогам чинного законодавства, що суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що заборгованість з пенсії за період з травня 2015 року по липень 2018 року, не є спірним питанням. Як зазначено відповідачем, суми пенсії за вказаний період обліковуються у відповідача, однак, не виплачуються з посиланням на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Щодо посилань відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної, нарахованої та невиплаченої пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким іншим строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними розпорядження (рішення) Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо призупинення виплати пенсії, суд зазначає, що оскільки відповідачем будь-якого окремого письмового рішення про призупинення виплати пенсії не приймалось, тому в даній частині позовній вимог слід відмовити.

Крім того, стосовно позовних вимог позивача щодо відновлення виплати пенсії та виплати заборгованості за минулий період починаючи з 28.05.2015 і на момент прийняття рішення судом, суд зазначає наступне.

Оскільки судом встановлено, що виплату пенсії позивачу з серпня 2018 року поновлено, а тому в частині позовних вимог щодо відновлення виплати пенсії слід відмовити.

Також, довідкою про розмір заборгованості по невиплаченій пенсії підтверджено, що заборгованість з пенсії рахується з травня 2015 року по липень 2018 року, а тому й виплата такої заборгованості підлягає стягненню, саме за зазначений період.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачувалась у період з травня 2015 року по липень 2018 року з підстав не передбачених чинним законодавством, в подальшому виплату пенсії було поновлено, суд вважає обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача, як прийняття рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії за період з 01 травня 2015 року по 31 липня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняття рішення стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати пенсії за період з 01.05.2015 по 31.07.2018.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн, що підтверджується квитанцією від 31.10.2018 № 0.0.1173385260.1 (а.с. 2а).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи наведене та те, що позовні вимоги задоволені частково, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 352,40 грн на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1 А) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість з пенсії за період з 01 травня 2015 року по 31 липня 2018 року.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1 А) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір в сумі 352,40 грн. (триста п’ятдесят дві гривні 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3