Рішення № 78525261, 12.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4383/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

третя особа: не з’явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Тараса Шевченка, 88/12; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська обл., Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вулиця Т.Шевченка, будинок 169; код ЄДРПОУ 04057209), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 (67801, Одеська обл., Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вулиця Т.Шевченка, будинок 169) про визнання протиправним та скасування наказу № 63/к-2018 від 06.08.2018р. про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 грудня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Овідіопольської районної державної адміністрації, в якій позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с. 216-225), просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Овідіопольської районної державної адміністрації № 63/к-2018 від 06.08.2018 р. про звільнення ОСОБА_3, начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації;

поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації;

стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації та стягнути із Овідіопольської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу із відповідним відрахуванням загальнообов’язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працював на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольського районної державної адміністрації. 11.03.2015 р. наказом Одеського обласного військового комісаріату № 2 згідно Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» позивача призначено на посаду заступника військового комісара – начальника ВК Овідіопольського РВК. 06.08.2018р. позивачу стало відомо, що його звільнено з посади начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації, що, на думку позивача, є порушенням ст. 119 КЗпП Україн та ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу», якими визначено гарантії, якими користуються громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 148-152), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач був увільнений від виконання функціональних обов’язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації у зв’язку з призовом на військову службу до Овідіопольського районного військового комісаріату за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації та з урахуванням приписів ч.3 ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» за ним зберігалось місце його роботи, посада і середній заробіток. Однак 10.10.2017 р. ОСОБА_3 згідно договору №6049/17/003602 був реалізований за 260000,00 грн. автомобіль «Nissan X-TRAIL», 2003 року випуску. Тобто позивач, перебуваючи на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації, реалізував автомобіль, що перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, однак протягом 10 днів не повідомив НАЗК про суттєві зміни в майновому стані, чим порушив вимоги ч.2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції». За вказаним фактом правопорушення постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 р. у справі № 522/5735/18 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що послугувало підставою проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_3 з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню пов’язаного з корупцією правопорушення. За результатами службового розслідування стосовно ОСОБА_3 дисциплінарною комісією Овідіопольської районної державної адміністрації було складено висновок від 16.05.2018р. та повідомлено органи, які звертались з поданням в порядку ч. 3 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції». За таких обставин, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83, п. 3 ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу», на підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 року у справі № 522/5735/18, ОСОБА_3, начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіополської районної державної адміністрації, 06.08.2018 р. було звільнено. Таким чином, на думку відповідача, Овідіопольська районна державна адміністрація при прийнятяті оскаржуваного наказу діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою від 10.09.2018р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачам п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п’ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п’ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 04.10.2018 р. о 11 год. 00 хв.

Ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання 04.10.2018 р., в судовому засіданні оголошено перерву до 22.10.2018 р. 14 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 22.10.2018 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4; призначено проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п’ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п’ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, п’ятиденний строк з дня отримання позову/відзиву подати письмові пояснення щодо позову або відзиву; встановлено учасникам справи п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено підготовче засідання по справі на 12.11.2018 р. о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 12.11.2018 р. за клопотанням позивача до матеріалів справи приєднано уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 12.11.2018 р. підготовче провадження в адміністративній справи закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.12.2018 р. о 16 годині 00 хвилин

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їз задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

27.11.2018 р. (вх. № ЕП/6862/18) третьою особою до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

Згідно ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

25.08.2010р. ОСОБА_3 прийнятий на посаду начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіополської районної державної адміністрації, що підтверджується записом у трудовій книжці останнього (а.с. 23, звор. бік арк.).

Наказом Військового комісара Одеського обласного військового комісаріату № 2 від 11.03.2015 р., згідно Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» позивача призначено на посаду заступника військового комісара – начальником відділення комплектування, ВОС – 2924003 (а.с. 18).

У березні 2016 р. між Міністерством оборони України в особі командувача військ оперативного Командування «Південь» генерал-лейтенантом ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаді офіцерського складу (а.с. 20-21).

Згідно з розпорядженням виконуючого обов’язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації № 37/к-2015 від 11.03.2015 р., виданого на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 р. «Про часткову мобілізацію», ст. 119 Кодексу законів України про працю, ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», повідомлення Овідіопольського районного військового комісаріату № 1/316 від 11.03.2015 р., з 11.03.2015 р. ОСОБА_3 було увільнено від виконання функціональних обов’язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації, у зв’язку з призовом на військову службу до Овідіопольського районного військового комісаріату за призовом під час часткової мобілізації. Пунктом 2 вказаного розпорядження визначено на цей час, але не більше, ніж протягом одного року зберігати за ОСОБА_3 його місце роботи та посаду (а.с. 156).

Згідно з розпорядженням голови Овідіопольської районної державної адміністрації № 66/к-2016 від 11.03.2016 р., з 11.03.2016 р. ОСОБА_3 було увільнено від виконання функціональних обов’язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації, у зв’язку з призовом на військову службу до Овідіопольського районного військового комісаріату за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Пунктом 2 розпорядження визначено зберігати за ОСОБА_3 його місце та посаду, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (а.с. 157).

До Овідіопольської районної державної адміністрації надійшли подання Одеської місцевої прокуратури № 3 (вх. № 1355/01-15/01 від 08.05.2018р.), Іллічівської місцевої прокуратури (вх. № 1320/01-15/01 від 05.05.2018р.), Управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вх. №1385/01-15/01 від 11.05.2018р.) (а.с. 159-163), в яких зазначено наступне.

10.10.2017 р. ОСОБА_3 реалізовано автомобіль «Nissan X-Trail», 2003 року випуску за 260000,00 грн.

За наслідками опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування встановлено, що начальником відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_3, повідомлення до НАЗК про суттєві зміни у майновому стані не подано, чим порушено десятиденний календарний строк відповідно до вимог ч.2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції».

За вказаним фактом постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 р. у справі № 522/5735/18 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 1700,00 грн. (а.с. 169).

На підставі вище зазначеного було видано наказ керівника апарату Овідіополської районної державної адміністрації № 20/к-2018 від 02.05.2018 р. «Про проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_3В.», відповідно до якого призначено проведення службового розслідування стосовно позивача у період з 02 по 15 травня 2018 року з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню пов’язаного з корупцією правопорушення (а.с. 164).

У висновку за результатами службового розслідування стосовно ОСОБА_3 від 16.05.2018 . зазначено, що причинами та умовами вчиненого начальником відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_3 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, можна вважати його суб’єктивне відношення до належного та вчасного виконання положень Закону України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції» (а.с. 165-166).

03.08.2018 р. Овідіопольською районною державною адміністрацією було отримано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 р. у справі №522/5735/18 у відношенні ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП (а.с. 168- 169).

Наказом № 63/к-2018 від 06.08.2018 р. відповідно до п. 1 ч. 1 ст.83, п. 3 ч. 1 ст.84, ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» 06.08.2018 р. звільнено ОСОБА_3 з посади начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації (а.с. 170), про що повідомлено позивача телефонограмою, а саме зазначено про необхідність з’явитись до відділу управління персоналом апарату Овідіополської районної державної адміністрації з метою отримання трудової книжки та наказу про звільнення (а.с. 171).

07.08.2018 р. за наявною інформацією з особової справи щодо місця проживання позивача шляхом поштового відправлення цінним листом з повідомленням про вручення ОСОБА_3 було направлено лист від 06.08.2018 р. № 04/01-31/2204 про отримання трудової книжки, однак вказане поштове відправлення повернулось за закінченням терміну зберігання (а.с. 172-177).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 31.07.2018р. звертався до Національного агентства України з питань державної служби з проханням надати роз’яснення щодо застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» (а.с. 178).

21.09.2018 р. (вх. № 2773/10-18) Овідіопольською районною державною адміністрацією отримано лист Національного агентства України з питань державної служби з наданням роз’яснень стосовно застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу», яким серед іншого зазначено, що одержання суб’єктом призначення рішення суду про притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, є підставою для вчинення суб’єктом призначення дії, передбаченої ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу», а саме – звільнення державного службовця із займаної посади у триденний строк з дня одержання згаданого рішення суду (а.с. 179-180).

Позивач, не погоджуючись із правомірністю звільнення з посади, звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку встановленим в справі обставинам та фактам, наявності правових підстав для припинення державної служби позивачем, суд зазначає наступне.

Статею 83 Закону України «Про державну службу» визначено підстави для припинення державної служби.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби у зв’язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема, набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення.

Частиною 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що нею передбачено обов’язок суб’єкта призначення, у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обов’язок щодо звільнення державного службовця із зазначених вище підстав обумовлюється визначеним у частині 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» словосполученням «якщо інше не встановлено законом».

При вирішенні даного спору суд враховує, що позивач є військовослужбовцем, який проходить службу за контрактом та на нього поширюються визначені законодавством гарантії.

Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232 від 25.03.1992 р.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом..

В силу приписів ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п’ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п’ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно ч.ч. 3, 4 ст.119 КзпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» встановлено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з розпорядженням голови Овідіопольської районної державної адміністрації № 66/к-2016 від 11.03.2016 р., з 11.03.2016 р. ОСОБА_3 було увільнено від виконання функціональних обов’язків начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату районної державної адміністрації, у зв’язку з призовом на військову службу до Овідіопольського районного військового комісаріату за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Пунктом 2 розпорядження визначено зберігати за ОСОБА_3 його місце та посаду, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації .

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади безпідставно не враховано приписи ч.2 ст. 84 Закону України «Про державну службу», якою крім того, що визначено обов’язок суб’єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, ще й закріплено умову «якщо інше не встановлено законом».

Тоді як ч.3 ст.119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», чітко передбачені гарантії та пільги військовослужбовців.

До вказаних гарантій віднесено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку громадянам України, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

З урахуванням зазначеного наказ Овідіопольської районної державної адміністрації № 63/к-2018 від 06.08.2018 р., яким відповідно до п. 1 ч. 1 ст.83, п. 3 ч. 1 ст.84, ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» позивача з посади начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації є передчасним, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та без врахування визначених законодавством положень щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку громадянам України, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування.

Суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено, що звільнення позивача згідно наказу Овідіопольської районної державної адміністрації № 63/к-2018 від 06.08.2018 р. є неправомірним.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи наведене, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу Овідіопольської районної державної адміністрації № 63/к-2018 від 06.08.2018р., яким 06.08.2018р. звільнено ОСОБА_3, начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Законом України «Про державну службу» не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.

За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В рішенні у справі П'єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є саме поновлення на роботі із зазначенням дати такого поновлення. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-426а14 (постанова ВСУ від 4 листопада 2014 року).

Таким чином, судом встановлено правові підстави для поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації з 07.08.2018р., з якої його було звільнено.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом ч.2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету.

За приписами ст. 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов’язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 р. по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).

Зі змісту пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Згідно довідки про заробітну плату від 15.09.2018р. (вих. № 180), виданої Овідіопольською районною державною адміністрацією, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 складає 10350,06 грн., середньоденна заробітна плата становить 492,86 грн. (а.с. 56).

Враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.08.2018р. по 04.12.2018 р. у сумі 41400,24 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297, 371 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Тараса Шевченка, 88/12; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська обл., Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вулиця Т.Шевченка, будинок 169; код ЄДРПОУ 04057209), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 (67801, Одеська обл., Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вулиця Т.Шевченка, будинок 169) про визнання протиправним та скасування наказу № 63/к-2018 від 06.08.2018р. про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Овідіопольської районної державної адміністрації № 63/к-2018 від 06.08.2018р., яким 06.08.2018р. звільнено ОСОБА_3, начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації з 07.08.2018р.

Стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська обл., Овідіопольський район, селище міського типу Овідіополь, вулиця Т.Шевченка, будинок 169; код ЄДРПОУ 04057209) на користь ОСОБА_3 (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Тараса Шевченка, 88/12; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.08.2018р. по 04.12.2018 р. у сумі 41400,24 грн. (сорок одна тисяча чотириста гривень 24 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Овідіопольської районної державної адміністрації з 07.08.2018р. та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.12.2018 р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.