Рішення № 78525237, 04.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 грудня 2018 р. Справа № 0240/2905/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Дмитришеної Р. М., розглянувши письмово в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про: визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити дії.

Ухвалою суду від 03.09.2018 відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 га, кадастровий номер НОМЕР_2 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Листом від 08.08.2018 за №10136/0-3542/0/95-18 відповідач відмовив в наданні позивачу дозволу. Відмову мотивував тим, що з надісланих на розгляд графічних матеріалів, неможливо визначити категорію земель, цільове призначення земельної ділянки.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить:

визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області викладену у листі від 08.08.2018 №10136/0-3542/0/95-18 та зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Підставами для задоволення своїх вимог позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив в наданні дозволу, оскільки така відмова не відповідає положенням ст. 118 ч. 7 ЗК України.

Окрім того, позивач посилається на те, що відмова прийнята не у спосіб, що передбачено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, яким чітко визначено для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих рішень. На вказані обставини, зазначає позивач, неодноразово було звернуто увагу апеляційною інстанцією в судових рішеннях.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та з урахуванням висновків видати наказ, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, то позивач зазначив, що в адміністративному позові вказано, що у разі невиконання обов'язку державним органом або органом місцевого самоврядування за наявності визначених законом умов у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Така позиція, вказує позивач, цілком узгоджується з положеннями ст. ст. 5, 245 КАС України.

На вимогу ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на адресу суду 21.09.2018 року за вх. №41118 надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач посилається на ті обставини, що згідно пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 року №333 передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

До клопотання від 26.06.2018 року гр. ОСОБА_1 додав графічні матеріали та договір оренди земельної ділянки №3 від 27.09.2007 року. Відповідно до вищезазначеного викопіювання на бажаній земельній ділянці знаходяться багаторічні насадження.

Крім того в п. 2 договору оренди земельної ділянки №3 зазначено земельна ділянка площею -1,8740, у тому числі саду - 1,4124 га та 0,4556 га - полезахисна лісосмуга.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відтак, для розгляду питання піднятого у клопотанні Позивачу було повідомлено про необхідність надати документ, що підтверджують факт відсутності майна на земельній ділянці, або документа яке посвідчує право на дане майно.

Крім того, Положенням «Про Головне управління Держгеокадастру в області», що затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року не передбачено заборони приймати рішення не у формі наказу.

Ухвалою суду від 06.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2018 року.

В судове засідання сторони не з'явились. Натомість від учасників справи надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження. Разом із тим, представник позивача зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, стороною відповідача зазначено, що проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 08.08.2018 №10136/0-3542/0/95-18, відповідач надав відповідь на звернення позивача, у якій вказав, що з наданих матеріалів не можливо встановити категорію земель, цільове призначення земельної ділянки. Також на бажаній земельній ділянці знаходяться багаторічні насадження. Для розгляду питання піднятого у клопотанні необхідно надати документ, що підтверджує факт відсутності майна на земельній ділянці, або посвідчує право власності на майно.

З даною відмовою позивач не погоджується та оскаржує її до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок.

Так, зокрема, частинами 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 1,874 га., за межами населеного пункту.

Водночас, згідно матеріалів справи, відповідач відмовляє у наданні такого дозволу з огляду на те, що земельна ділянка площею 1,874 га. щодо якої позивач висловив бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, знаходяться багаторічні насадження, а також неможливо встановити категорію земель, цільове призначення земельної ділянки.

З цього приводу суд зазначає, що за приписами частини 7 статті 118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме з підстав, що передбачені ч.7 ст. 118 ЗК.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на виготовлення технічної документації відповідно до вимог ст.118 Земельного кодексу України або надати мотивовану відмову у її наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач має керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.

Разом з тим, аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на виготовлення технічної документації для подальшого відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на виготовлення технічної документації не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в оскаржуваній відмові не наведено жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Щодо доводів позивача стосовно порушення відповідачем вимог п. 8 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, суд зазначає наступне.

Так, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, відповідно до норм ст.118 ЗК України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Позивач звернулась до відповідача з клопотанням саме в порядку ст.118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Водночас, за результатами розгляду такого клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Таким чином, лист відповідача від 08.08.2018 №10136/0-3542/0/95-18 наданий у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,874 га за змістом та формою не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, та є протиправним.

На ряду із цим, суд зазначає, що в силу положень ст. 4 КАС України надано визначення поняттю нормативно-правового акту та індивідуального акту.

Так, у процесуальному законі законодавцем закріплено визначення нормативно-правового акту, який відповідно до п. 18 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Натомість, у розумінні п. 19 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, враховуючи, що за клопотаннями позивача не були прийнятті рішення, а лише лист, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, тому цей лист не може бути скасованим як рішення суб'єкта владних повноважень. Позивач самостійно вказує у позовній заяві, що відмова була прийнята у формі листа, а не наказом, як то вимагається нормативно-правовим актом, тому вимога позивача у цій частині не може бути задоволеною.

Визначаючись щодо решти позовних вимог та обраного позивачем способу захисту, суд доходить наступного висновку.

З приводу вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд наводить наступні висновки.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Верховний Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

Верховний Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, оскільки рішення за клопотанням позивача відповідачем не прийнято, з урахування правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що правовим захистом має бути зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 08.08.2018 за №10136/0-3542/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 гектари на території Олександрівської сільської ради Томашільського району Вінницької області.

В частині скасування відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 08.08.2018 за №10136/0-3542/0/95-18 - відмовити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 1,874 гектари на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (24220, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547) сплачений при звернені до суду судовий збір відповідно у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (24220, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)

Повний текст рішення складено: 12.12.2018

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна