Рішення № 78524810, 07.12.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2600/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі головуючого: судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - Тарасенка Я.І., Гайдашук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати відповідача призначити йому одноразову грошову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до Закону України "Про національну поліцію" і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом МВС України від 11.01.2016 №4, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, як інвалід ІІ групи, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції. Однак, відповідач, незважаючи на наявність у нього зазначеного права, протиправно відмовив йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, не передбачених чинним законодавством України.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні та письмовому відзиві на позов, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість оскаржуваної відмови (а.с.31-33). Зазначав, що первинний огляд позивача здійснено 27.10.2008, в результаті якого позивачу встановлено 10% втрати працездатності, у зв'язку з травмою одержаною в період проходження служби та проведено виплату в сумі 1530 грн. Під час вторинного огляду 27.06.2018 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Посилався на те, що між первинним та вторинним оглядом позивача пройшло більше 2 років, що дає підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначав, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з набуттям інвалідності під час проходження служби, оскільки, на думку представника відповідача, призначення допомоги можливе лише у разі визначення інвалідності протягом шести місяців після звільнення. Також, заперечував проти стягнення з відповідача здійснених позивачем витрат на правничу допомогу, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, та не заперечувалось представниками сторін, що позивач у період з 10.04.2002 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 01.08.2018 - в органах Національної поліції України.

Згідно свідоцтва про хворобу від 31.07.2018 №214 його визнано непридатним до служби в поліції та встановлено, що захворювання пов'язані з проходженням служби в поліції (а.с.12)

Наказом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №348 о/с від 02.08.2018 позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (через хворобу).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК №627698 від 06.08.2018 позивачу під час первинного огляду встановлена друга група інвалідності з 25.06.2018, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції, інвалідність встановлена безтерміново (а.с.14).

Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 06.08.2018 №007699, позивачу встановлено - 80% втрати працездатності (а.с.13).

13.08.2018 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги, так як під час проходження служби в поліції отримав захворювання, яке спричинило ІІ групу інвалідності та надав необхідний пакет документів (а.с.11-14).

Листом від 11.09.2018 №1930/05/28-18 відповідач повідомив позивача про те, що оскільки після первинного огляду позивача МСЕК пройшло більше 2 років, та він отримав групу інвалідності під час проходження служби, правових підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до умов Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом МВС України від 11.01.2016 №4, немає (а.с.9).

Не погодившись з такою відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону № 580-VIII застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17.

Підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 99 Закону №580-VІІІ встановлено, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до Закону та інших нормативно-правових актів (ч.1 ст.100 Закону №580-VІІІ).

Відповідно ч.6 ст.100 Закону №580-VІІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Частиною 2 статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 №163/28293 (далі - Порядок №4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських в т. ч. слухачів та курсантів вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - навчальних закладів), поліцейських, відряджених до інших органів державної влади, установ, організацій (далі - інших органів).

Згідно із підпунктом 4 пункту 4 розділу І Порядку №4 передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у випадку, пов'язаному з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 4 передбачено, що днем виникнення права на отримання є, зокрема, у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №4 формування пакета документів для призначення та виплати ОГД у органах поліції, навчальних закладах здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) органів поліції та навчальних закладів, а також фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 4 заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (далі - останнім місцем проходження служби).

Для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті) (п.5 розділ ІІІ Порядку №4). Копії документів завіряються підписом власноруч, та перевіряються особою, що приймає документи.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що позивачу з 25.06.2018 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження служби в поліції, про що свідчить відповідний запис в довідці до акту огляду ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №627698 від 06.08.2018 (а.с.14).

Крім того, у вищезазначеній довідці зазначено, що медико-соціальною експертною комісією здійснено первинний огляд інваліда, що спростовує посилання представника відповідача про здійснення такого огляду комісією позивача як вторинного його огляду.

До того ж, судом встановлено, та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні, що причиною звільнення позивача є хвороба, зумовлена захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, про що також свідчить свідоцтво про хворобу медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "ТМО МВС України по Кіровоградській області" №214 від 31.07.2018 (а.с.12).

Також, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача, що у 2008 році у позивача був первинний огляд, оскільки з висновку по факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 від 03.10.2008, акту №64/1426 від 10.10.2008 про нещасний випадок невиробничого характеру, слідує, що позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому п'ясної кістки правої кисті. Тому, ОСОБА_1 була видана довідка №001251 від 27.10.2008 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого (видається страховій компанії) - 10% у зв'язку з травмою, отриманою в період проходження служби (а.с.45, 48-50). Натомість у свідоцтві про хворобу №214 від 31.07.2018 визначений інший діагноз та захворювання позивача, не пов'язані з травмою, отриманою у 2008 році.

В судовому засіданні позивач зазначав, що у 2008 році складалася довідка №001251 від 27.10.2008, в якій визначено 10% втрати працездатності, для виплати у зв'язку з настанням страхового випадку.

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у разі визначення йому інвалідності виникло 25.06.2018, а останнім місцем служби останнього було Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, із заявою до якого про отримання одноразової грошової допомоги, позивач і звернувся.

Суд вважає необґрунтованим та безпідставним посилання представника відповідача на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з набуттям інвалідності під час проходження служби, оскільки судом встановлено, що інвалідність у позивача виникла внаслідок захворювання, яке було пов'язане з проходженням позивачем служби в поліції, і звільнений з поліції він був саме внаслідок цього захворювання, а тому суд вважає, що визначальним є причина звільнення позивача - внаслідок захворювання, яке було пов'язане з проходженням служби в поліції, а не факт такого звільнення після визначення інвалідності.

Крім того, з аналізу вказаних вище норм Закону №580-VІІІ слідує, що пунктом 4 частини 1статті 97 Закону №580-VІІІ встановлено граничний шестимісячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Він спливає за закінченням 6 місяців після звільнення поліцейського з поліції.

Таким чином, законодавцем визначено лише граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення і не обмежив поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції. Жодна норма Закону №580-VІІІ заборони, щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції, не містить.

Відповідно до ст.101 Закону №580-VІІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Вказана норма містить вичерпний перелік випадків, коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, і встановлення інвалідності саме під час проходження служби в поліції до таких випадків не відноситься.

Відмовляючи позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, відповідач не вказав жодної з наведених підстав.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача щодо отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав, що не передбачені законодавством, тому суд визнає таку відмову відповідача протиправною.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, суд вважає зазначити наступне.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Суд зауважує, що ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року та призначити йому одноразову грошову допомогу, відповідатиме не лише завданню адміністративного судочинства, а і положенням практики Європейського суду з прав людини, та буде ефективним і реальним способом захисту порушеного права при фактичних обставинах даної справи, оскільки, як встановлено судом, відсутні передбачені законом повноваження відповідача щодо відмови позивачу в призначенні йому одноразової грошової допомоги.

Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Суд зауважує, що у разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем надано суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 20.09.2018, згідно умов якого адвокатське об'єднання "ОСОБА_2 і ОСОБА_2" бере на себе зобов'язання в інтересах ОСОБА_1 (Клієнт) надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а Клієнт зобов'язується сплатити грошову винагороду (гонорар) адвокатському об'єднанню за надання правової допомоги, а також фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього договору (а.с.55-56).

Також, позивачем надано суду акт приймання - передачі від 24.10.2018 до договору про надання професійної правничої допомоги від 20.09.2018, в якому зазначено про виконання адвокатським об'єднанням "ОСОБА_2 і ОСОБА_2" взяті на себе зобов'язання по наданню професійної правничої допомоги, а Клієнт прийняв виконання на суму 5600 грн., і зауважень не має (а.с.57).

Крім того, представником позивача надано суду розрахунок до договору про надання професійної правничої допомоги від 20.09.2018, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатським об'єднанням на виконання надання зазначених послуг, який становить 5 годин, а також вартість таких послуг, що становить 5600 грн. (а.с.58).

На підтвердження оплати Клієнтом отриманих ним послуг адвокатського об'єднання, згідно договору про надання професійної правничої допомоги від 20.09.2018, позивачем надано суду квитанцію до прибуткового касового ордера від 24.10.2018 на суму 5600 грн. (а.с.59).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою у розмірі 5600 грн., є обґрунтованим належними доказами та співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на виконання відповідних робіт, а тому здійснені позивачем такі витрати підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (25031, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Чміленка, 41, ЄДРПОУ: 40108709) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року та призначити йому одноразову грошову допомогу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5600 грн. (п'ять тисяч шістсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (ЄДРПОУ 40108709).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено - 12.12.2018.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина