Рішення № 78522323, 04.12.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1540/18

Провадження по справі 2/305/751/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Орос С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Рахівська міська рада, Рахівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа Рахівська міська рада, Рахівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на нерухоме майно. Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла його мати ОСОБА_3. На момент смерті ОСОБА_3 він проживав разом з нею та вів спільне господарство. Після смерті ОСОБА_3 він продовжував проживати в АДРЕСА_1. Згодом, без його відома, рішенням виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від 18.08.1998 року "Про оформлення права власності на житловий будинок" було зареєстровано житловий будинок в цілій частині розташований в АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 та видано належне свідоцтво про право власності. дане рішення було винесене з порушенням його прав, де було включено одну будівлю, яку він збудував за власні кошти в 1980 році. Дане рішення було винесене з порушенням Цивільного кодексу України, тому, що 1/2 частка будинку належала померлій ОСОБА_3, ОСОБА_4 спадщину в 1/2 не прийняв і належним чином не оформив, а останнім числом оформив на себе все своє майно, хоча будинок був збудований ОСОБА_3 в 1950 році. Згідно з проектом забудови земельної ділянки забудовник ОСОБА_4, адреса будівництва АДРЕСА_3. Забудову дозволено рішенням виконкому сесії Рахівської міської ради від 27.09.1996 року №56, у виконавчому кресленні вказані три будови, хоча в натурі є чотири будови й п'ятий сарай. Всі будови збудовані до 1980 року й після того і по даний час ніяке будівництво не проводилось, отже рішення на забудову видалось на вже фактично збудовані будови. Оформлення права власності ОСОБА_4 проводилось з порушенням Цивільного кодексу України. 05 грудня 2000 року було складено заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_4 помер. 17 грудня 2013 року було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2, дане свідоцтво видане Рахівською державною нотаріальною конторою, зокрема нотаріусом Кицкою М.М. У 2016 році йому стало відомо, що все майно належить громадянці ОСОБА_2 й спір виникає через те, що остання пошкодила його водопровідну лінію, яка проходить по земельній ділянці померлих батьків і заборонила йому користуватися його майном, в результаті чого він вимушений був звернутися до суду про відновлення водопровідної лінії, цивільна справа №305/1696/16-ц, рішенням у якій зобов'язано ОСОБА_2, шляхом ремонту, відновити водопостачання до його будинку. Своїми діями вважає ОСОБА_2 порушила принцип добросусідства. У зв'язку з наведеним просить поновити пропущений строк давності на звернення до суду. Скасувати рішення Рахівської міської ради від 18.08.1998 року за №55 про оформлення права власності на житловий будинок в цілій частині за ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 в м.Рахові та свідоцтво про право власності. Скасувати свідоцтво за заповітом від 17 грудня 2013 року, видане Рахівською державною нотаріальною конторою, нотаріусом Кицкою М.М., громадянці ОСОБА_2, мешканці АДРЕСА_5 Визнати за ним право власності на 1/2 всього майна по АДРЕСА_4 в м.Рахові, Закарпатської області. Просить також утримати судовий збір з Відповідачів в сумі 704 гривні 80 копійок.

ОСОБА_1 17.09.2018 року на виконання ухвали Рахівського районного суду від 10 вересня 2018 року надав нову редакцію позовної заяви, в якій виклав обставини, що були ним зазначені у первісній позовній заяві та уточнив позовні вимоги, де зокрема просить скасувати рішення Рахівської міської ради від 18.08.1998 року за №55 про оформлення права власності на житловий будинок в цілій частині за ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 в м.Рахові та свідоцтво про право власності НОМЕР_1, видане виконкомом Рахівської міської ради народних депутатів згідно з рішенням від 18.08.1998 року №55. Скасувати свідоцтво за заповітом від 17 грудня 2013 року, видане Рахівською державною нотаріальною конторою, нотаріусом Кицкою М.М., громадянці ОСОБА_2, мешканці АДРЕСА_5 Визнати за ним право власності на 1/2 всього майна по АДРЕСА_4 в м.Рахові, Закарпатської області. Просить також утримати судовий збір з Відповідачів в сумі 704 гривні 80 копійок. Витребувати від ОСОБА_2 свідоцтво про право власності за НОМЕР_1 від 18.08.1998 року.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, 15.11.2018 року надав суду заяву про розгляд справи без його участі на підставі наявних матеріалів.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, її представник ОСОБА_6 надала суду заяву про розгляд справи без її участі та участі Відповідача, позовні вимоги не визнають та просять суд відмовити в задоволенні позову.

Представник Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги залишає на розсуд суду.

Представник Рахівської міської ради в судове засідання не з'явився, перший заступник міського голови П.Ю.Бочкор надав суду заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника. Одночасно зазначив, що рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від 18.08.1998 року за №55 прийнято в межах повноважень на підставі поданих громадянином ОСОБА_4 документів та чинного законодавства. У свою чергу жодного належного доказу щодо неправомірності прийнятого рішення виконкомом Рахівської міської ради від 18.08.1998 року №55 у чому числі те, що прийняттям даного рішення якимось чином порушено права Позивача (включення будівлі, яку збудував Позивач у 1980 році за власні кошти) гр.ОСОБА_1 до позовної заяви не додано. У зв'язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно зі ст.ст.12,13,76-83 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, що мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Не підлягають доказуванню обставини, які визнаються учасниками справи, а також обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про скасування рішення Рахівської міської ради від 18.08.1998 року за №55 "Про оформлення права власності на житловий будинок в цілій частині за ОСОБА_4 по АДРЕСА_6 та свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Рахівської міської ради народних депутатів згідно рішення від 18.08.1998 року за №55, як однією з підстав зазначив про те, що він після смерті його матері - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, продовжував проживати в АДРЕСА_7, тобто він є спадкоємцем ОСОБА_3, який прийняв спадщину.

Визначаючи норми матеріального права, що підлягають застосуванню та надаючи правову кваліфікацію фактично існуючим між сторонами по справі правовідносинам суд виходить з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи предмет та підставу позовних вимог, момент виникнення спірних правовідносин, момент, з якого Позивач вважає себе власником 1/2 житлового будинку, що є предметом позову, зокрема 1994 рік, коли відкрилася спадщина після смерті його матері, суд вважає, що при постановленні судового рішення слід керуватися як нормами ЦК УРСР 1963 р., так і нормами Цивільного Кодексу України (далі ЦК).

Так, відповідно до Розділу VII ЦК УРСР, який регулював спадкове право, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_1 вважаючи себе спадкоємцем 1/2 частки майна, що належало його матері, не надав суду жодних доказів. Зокрема, матеріали справи не містять доказів належності майна, яке є предметом даного позову (будинку АДРЕСА_8), ОСОБА_3 за її життя. Крім того ним не надано доказів відсутності спадкоємців ОСОБА_3 за заповітом, доказів прийняття спадщини Позивачем чи наявності у нього права на обов'язкову частку в спадщині, що залишилася після смерті ОСОБА_3 За таких обставин суд констатує, що ОСОБА_1 не довів своє право на 1/2 частку всього майна по АДРЕСА_4, у місті Рахові, як спадкоємця ОСОБА_3

Згідно з рішенням виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від 18.08.1998 року за №55 "Про оформлення права власності на житловий будинок", яке Позивач надав суду, виконком вирішив зареєструвати житловий будинок в цілій частині, що розташований в місті Рахові, по АДРЕСА_4, за ОСОБА_4 та видати належне свідоцтво про право власності, зареєструвавши це свідоцтво в Рахівському районному бюро технічної інвентаризації. Вказане рішення було прийняте на підставі зібраних матеріалів та керуючись Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 року "Про затвердження інструкцій про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб". На підставі ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

ОСОБА_1 зазначаючи у позовній заяві про те, що спірний будинок був збудований ОСОБА_3 та те, що до нього включено одну будівлю, яку Позивач збудував за власні кошти у 1980 році, не надав жодних доказів цього. Зокрема, ним не надано акту про право власності або рішення про відведення земельної ділянки для побудови спірного житлового будинку на ім'я ОСОБА_3 чи ОСОБА_1, наявності у Позивача акта державної комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію на його ім'я чи ОСОБА_3 чи інших правовстановлюючих документів, які б підтверджували факти, наведені ним у позовній заяві та які б давали суду підстави для скасування рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від 18.08.1998 року за №55 "Про оформлення права власності на житловий будинок" та як наслідок й свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого виконкомом Рахівської міської ради народних депутатів 18 серпня 1998 року за №55, яке було видане на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування. Ба більше, Позивач у позовній заяві зазначає про те, що 18.08.1998 року рішення про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 було прийнято виконавчим комітетом Рахівської міської ради та копію цього рішення ним додано до матеріалів справи, але просив скасувати рішення Рахівської міської ради від 18.08.1998 року №55 про оформлення права власності на житловий будинок в цілій частині за ОСОБА_4 по АДРЕСА_9, та такого рішення суду не надав, даних про те, що таке приймалося Рахівською міською радою в суду немає.

З огляду на зазначене вище позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Рахівської міської ради від 18.081998 року за №55 про оформлення права власності на житловий будинок в цілій частині за ОСОБА_4 по АДРЕСА_10 та свідоцтва про права власності НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Рахівської міської ради народних депутатів згідно рішення від 18.08.1998 року за №55 до задоволення не підлягають.

Щодо позовної вимоги про скасування свідоцтва за заповітом від 17 грудня 2013 року, що було видане Рахівською держнотконторою громадянці ОСОБА_2, то тут слід зазначити таке.

Згідно з Главою 84 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Суб'єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю - спадщиною, до складу якої законом віднесені усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 318, 1218, 1233, 1235, 1236 Кодексу).

Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов'язків, а також право на скасування заповіту тощо (частина перша статті 1235, статті 1236, 1237, 1240, 1254 Кодексу).

За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним з основоположних принципів спадкового права.

В судовому засіданні встановлено, що громадянин ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області зроблено відповідний актовий запис за №14 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 17 грудня 2013 року за заповітом, ОСОБА_2, як спадкоємцю за заповітом від 05 грудня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Н.І.Юраш, належить спадкове майно, що складається з житлового будинку АДРЕСА_11

Згідно зі статтею 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Правомірність видачі даного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 неодноразово було предметом судового розгляду, зокрема у справі №305/420/17 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори - Кицка Марія Михайлівна про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, а також у справі 305/1695/16-ц ОСОБА_10, де його представником був ОСОБА_1, до ОСОБА_2, Пріц Олени Іванівни - державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним. Під час розгляду зазначених справ Рахівський районний суд Закарпатської області та Апеляційний суд Закарпатської області з'ясовуючи правомірність видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом досліджував спадкову справу заведену за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року та не встановив порушень під час видачі такого.

Посилання Позивача в даній справі чи то належності будинку АДРЕСА_12 ОСОБА_3, чи то належності йому однієї будівлі, яку ОСОБА_1 збудував за власні кошти не доведене позивачем, а отже й не може бути підставою для скасування свідоцтва за заповітом від 17 грудня 2013 року, виданого Рахівською державною нотаріальною конторою громадянці ОСОБА_2, мешканці АДРЕСА_13

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 звертаючись із вимогою про скасування свідоцтва за заповітом обрав не вірний спосіб захисту, оскільки, як уже зазначалося вище, відповідно до статті 1301 ЦК України, якщо буде встановлено, що особа, якій видане свідоцтво про право на спадщину, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом, за рішенням суду таке визнається недійсним.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас, відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з вимогою про визнання за ним права власності на 1/2 частку всього майна по АДРЕСА_14, Закарпатської області не надав суду жодних доказів правових підстав для визнання за ним права власності на сказане майно, тому позов і в цій частині також до задоволення не підлягає.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 12 ч. 1 та ч.2, ст. 13 ч. 1 ЦПК України); рішення судом про задоволення позову може бути прийняте лише за умови пред'явлення вимог до належного відповідача та їх обґрунтованості й доведеності саме щодо такого відповідача у відповідному процесі (ст.ст. 76-83, 259-265 ЦПК України).

Позивач, діючи вільно, на свій розсуд, у позовній заяві посилався на незаконність рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 18.08.1998 року за №55 та просив скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_1, видане виконкомом Рахівської міської ради народних депутатів, однак пред'явивши даний позов не залучив до участі в даній справі виконавчий комітет Рахівської міської ради та не надав вказаного свідоцтва. У позовній заяві він просив витребувати від ОСОБА_2 свідоцтво про право власності НОМЕР_1 видане ОСОБА_4, однак не зазначав підстави, з яких випливає, що цей доказ має ОСОБА_2, а також не зазначав причин неможливості самостійного отримання цього доказу. Всі ці обставини також є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати, понесені ним в сумі 704 гривні 80 копійок на оплату судового збору при подачі даного позову, слід залишити за Позивачем.

Відповідач питання стягнення судових витрат з Позивача не ставила.

Керуючись ст. ст. 12,13,76, 81,83,89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Рахівська міська рада та Рахівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок залишити за Позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено 12.12.2018 року.

Суддя: Ємчук В.Е.

Згідно з оригіналом:

Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук