Постанова № 78519926, 12.12.2018, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 285/4357/18

провадження № 1-кс/0285/1509/18

12 грудня 2018 року м. Новоград-Волинський

Слідчий суддя Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області Михайловська А.В.

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1

слідчого – Васильчука В.Я.,

прокурора - Рабчинського Д.В.

власника майна - ОСОБА_2,

представників власника майна - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Новоград-Волинський клопотання слідчого СВ Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_5, погоджене прокурором Новоград-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_6, про арешт майна, внесене по кримінальному провадженні за № 42018061240000075 від 19.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України,-

встановив:

10.12.2018 року, у порядку усунення недоліків, слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням, у якому просить накласти арешт на чотири бензоколонки, чотири резервуари, що приєднані до останніх та пальне (автомобільний бензин марок А-92, А-95, дизельне пальне та дизельне пальне ТІR), яке знаходиться в даних резервуарах, які вилучені протоколом огляду місця події від 06.12.2018 року та залишено в опечатаному стані за адресою розташування АЗС в м. Новоград-Волинський по вул. Шевченка, 82.

На обґрунтування клопотання вказано, що на території м. Новоград-Волинський та Новоград-Волинського району функціонує ряд автозаправочних станцій та автогазозаправочних пунктів без отримання дозвільних документів щодо роботи з підвищеною небезпекою та експлуатацію відповідного устаткування підвищеної небезпеки, що створює загрозу загибелі людей.

Відомості про вчинення зазначеного кримінального правопорушення 19 листопада 2018 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018061240000075 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 272 КК України.

Вказує, що під час проведення огляду місця події від 06.12.2018 року по вул. Шевченка, 82 в м. Новоград-Волинський Житомирської області, було виявлено чотири бензоколонки, чотири резервуари, що приєднанні до останніх та пальне (автомобільний бензин марок А-92, А-95, дизельне пальне та дизельне пальне ТІR), яке знаходиться в даних резервуарах, з яких проводилася заправка автомобілів пальним, які були опечатані для подальшого вилучення.

Враховуючи те, що останні можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, а також, з метою забезпечення проведення судової експертизи у галузі безпеки життєдіяльності та охорони праці, звернувся до слідчого судді із клопотання про накладення арешту на дане майно.

Слідчий та прокурор в судовому засіданні клопотання підтримали, яке просили задовольнити. Власник майна та представники власника майна просили відмовити у задоволенні клопотання.

Оголосивши клопотання, заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності.

Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначене положення Конституції покладене в основу однієї з засад кримінального провадження, сутність якої відображена у ст. 16 КПК України та передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження можливе лише на підставі вмотивованого судового рішення, без наявності якого допускається лише тимчасове вилучення майна.

Наведене гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавлення права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 КПК, якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження майном.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, кримінального процесуального кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на мирне володіння майном має бути законним.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має вжити заходів щодо запобігання зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Статтею 131 КПК арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових: обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

З наведеного витікає, що слідчим має бути доведена обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 272 КК України.

Відповідно до частини 1 статті 272 КК України кримінальна відповідальність настає у разі порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві, особою, яка зобов’язана їх дотримуватись, у разі, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України 12.06.2009 N 7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва» поняття "загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків" (частина перша статті 272, частина перша статті 273, частина перша статті 274, частина перша статті 275 КК) необхідно розуміти такі зміни у стані виробничих об'єктів, підприємств, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у цих статтях благам.

Відтак, слідчим не долучено до матеріалів клопотання доказів, які вказували на те, що під час діяльності АЗС відбуваються чи відбулися зміни у стані виробничих об'єктів, підприємств, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у статті 272 КК України благам.

Зокрема, не долучено висновків спеціалістів, які були залучені до огляду, що б вказували про виявлені порушення у діяльності АЗС.

Вирішуючи чи виправдовують потреби досудового розслідування саме такий ступінь втручання у права та свободи особи, слідчий суддя враховує, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відтак, слідчим не долучено до матеріалів клопотання доказів на підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права ПП ОСОБА_2 – власника АЗС.

У свою ж чергу, представником власника АЗС долучено до матеріалів справи ряд договорів про поставку ПП ОСОБА_2 пального значній кількості установ, зокрема: Департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, Новоград-Волинському об’єднанню управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Управлінню у справах сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту Новоград-Волинської міської ради, Центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю Новоград-Волинської міської ради, Головному Управлінню національної поліції в Житомирській області, ТОВ «Міськкомунсервіс», УДСПС України в Житомирській області, КП «Шляхрембуд», ФГ ім. Мічуріна, ДП «Городницьке лісове господарство». Невиконання даних договірних зобов’язань може потягнути за собою негативні наслідки.

Слідчим не долучено і доказів про існування даних про те, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Доказів, які б вказували на те, що ПП ОСОБА_7 має намір відчужити АЗС, слідчим не надано. Навпаки, із матеріалів клопотання слідує, що дана діяльність ПП ОСОБА_7 є основним видом його господарської діяльності.

Не надано слідчим і доказів про подання до слідчого судді клопотання про призначення по справі судової експертизи у галузі безпеки життєдіяльності та охорони праці, про необхідність проведення якої вказує слідчий у даному клопотанні.

Крім того, відсутність арешту на вказане майно не позбавляє слідчого можливості у подальшому провести експертизу по даному кримінальному провадженню, а вимоги КПК не вказують на необхідність накладення арешту на майно для забезпечення можливості проведення такої експертизи.

Сама по собі винесена постанова про визнання даних речей речовими доказами не має преюдиційного значення для накладення арешту на дане майно.

Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, саме на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок доказування необхідності накладення арешту на тимчасове вилучене майно.

Враховуючи викладене, на переконання слідчого судді, вказані фактори дають достатні підстави для відмови у задоволенні клопотання.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2, 8, 9, 16, 131, 170, 173 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на чотири бензоколонки, чотири резервуари, що приєднані до останніх та пальне (автомобільний бензин марок А-92, А-95, дизельне пальне та дизельне пальне ТІR), яке знаходиться в даних резервуарах, які вилучені протоколом огляду місця події від 06.12.2018 року та залишено в опечатаному стані за адресою розташування АЗС в м. Новоград-Волинський по вул. Шевченка, 82.

Відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення тимчасово вилученого майна.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: А.В.Михайловська