Рішення № 78519663, 21.11.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/9791/17

Категорія 104

2-а/295/294/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

головуючого судді Ведмідь Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойченко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04.09.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 1 групи, з 15.02.2016 року, внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 26.05.2017 року № 53, зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 1 групи внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 15.02.2016 року, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання прийнятої на користь позивача постанови суду протягом п'ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах України по 13.05.1990 року. В період з 22.07.1980 року по 25.01.1981 року проходив службу в Республіці Афганістан та приймав участь в бойових діях в складі військової частини польова пошта 15474.

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинно - наслідкового зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 07.09.2011 року № 1509 встановлено, що позивач отримав множинне вогнепальне поранення голови, верхніх та нижніх кінцівок (контузія 1980 року).

Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 05.09.2011 року № 756 поранення, контузія та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

Житомирською Обласною МСЕК № 2 йому встановлено другу групу інвалідності з 25.10.2011 року, що настала внаслідок поранення, контузії та захворювання пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а 15.02.2016 року позивачу встановлено першу групу інвалідності, що настала з тих же самих підстав.

Таким чином, позивач вважає, що він, як інвалід першої групи з 15.02.2016 року набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності.

03.03.2016 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду 1 групи з 15.02.2016 року, звідти документи направлено до МОУ, проте рішенням комісії Міністерства оборони України від 08.07.2016 року позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з рішенням комісії Міністерства оборони України від 08.07.2016 року, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними та скасувати п. 61 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, в зв'язку з встановленням йому інвалідності 1-ї групи з 15.02.2016 року, яка настала внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 року № 53 та зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року позов задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 15.02.2016 року інвалідності 1 групи внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 53 від 08 липня 2016 року, зобов'язано Міністерство оборону України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 1 групи інвалідності внаслідок поранення і захворювань, пов'язаних з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення 1 групи інвалідності, а саме 15.02.2016 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», зобов'язано Міністерство оборони України подати звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 року постанова Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року залишена без змін.

На виконання зазначених судових рішень 05.05.2017 року позивач повторно звернувся до МО України, через Житомирський ОМВК та Житомирський ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги МОУ згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду першої групи з 15.02.2016 року та до заяви додав усі необхідні документи встановлені п. 11 Порядку № 975, додатково додавши до них копії постанови Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 року.

Проте пунктом 23 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.05.2017 року №53, затвердженим Міністром оборони України 29.05.2017 року, позивачу вдруге відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 3 листопада 2006 року, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а отже не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім того зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язую зі зміною групи інвалідності.

Позивач вважає, що відповідачем порушене його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, інвалідність якого настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

05.09.2017 року суддею Богунського районного суду м. Житомира Зосименком О.М. відкрито скорочене провадження у справі за вищевказаним адміністративним позовом.

25.09.2017 року до суду надійшло заперечення від третьої особи Житомирського обласного військового комісаріату, у якому представник третьої особи вказав, що вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню, оскільки як інвалід 2 групи, інвалідність якого була встановлена з 25.10.2011 року, та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги - постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослжбовців та членів їх сімей» визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Пунктом 8 Порядку № 975 встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Оскільки позивачу встановлена 1 група інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення (25.10.2011 - 15.02.2016 р.р.), яка настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, підстав для виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку № 975 - немає.

Крім того, пунктом 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослжбовців та членів їх сімей» встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 25.10.2011 року, трирічний термін пропущений.

Таким чином, рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірним.

Ухвалою суду від 27.09.2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп. 10 п. 1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що подальший розгляд цієї справи належить проводити за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України, в частині у якій вони не встановлюють нових обов'язків, скасовують чи звужують прав, що належні учасникам судового процесу, чи обмежують їх використання.

20.04.2018 року представник відповідача надіслав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що первинне встановлення інвалідності позивачу було у жовтні 2011 року, а за перерахунком він звернувся у березні 2016 року і тому, виходячи з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, та керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення щодо відмови позивачу у виплаті. Крім того, позивач звільнений з військової служби в 1990 році, тобто до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 33597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.13р. № 975. Таким чином, для позивача як особи, яка звільнена з військової служби у 1990 році та отримала інвалідність 25.10.2011 року, граничний термін для виплати зазначеної допомоги інвалідності сплинув, що вказує на відсутність правових підстав для нарахування та ти позивачу зазначеної допомоги.

20.11.2018 року відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 2.3.51 Засад використання автоматизованої системи документообігу Богунського районного суду м. Житомира призначено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.

Ухвалою від 21.11.2018 року суддею Богунського районного суду м. Житомира Ведмідь Н.В. адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, прийняти до свого провадження.

Представник позивача ОСОБА_3 подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Житомирського обласного військового в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, подані письмові заперечення, долучені до матеріалів справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно частини 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України по 13.05.1990 року (а.с. 14).

У період з 22.07.1980 року по 25.01.1981 року проходив службу в Республіці Афганістан, де в той час велись бойові дії, та приймав участь в бойових діях в складі військової частини польова пошта 15474 (а.с 15).

Житомирською обласною МСЕК позивачу встановлено першу групу інвалідності з 15.02.2016 року, поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії (а.с. 20).

Таким чином, позивач вважає, що він, як інвалід першої групи з 15.02.2016 року набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності.

03.03.2016 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об'єднаний міський військовий комісаріат з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду 1 групи з 15.02.2016 року, після чого документи направлено до МОУ, однак рішенням комісії МОУ від 08.07.2016 року позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги (а.с. 22-23).

Не погоджуючись з рішенням комісії Міністерства оборони України від 08.07.2016 року, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними та скасувати п. 61 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, в зв'язку з встановленням йому інвалідності 1-ї групи з 15.02.2016 року, яка настала внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 року № 53 та зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року позов задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 15.02.2016 року інвалідності 1 групи внаслідок захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 53 від 08 липня 2016 року, зобов'язано Міністерство оборону України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 1 групи інвалідності внаслідок поранення і захворювань, пов'язаних з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення 1 групи інвалідності, а саме 15.02.2016 року, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», зобов'язано Міністерство оборони України подати звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 року постанова Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року залишена без змін. (а.с. 25-37).

На виконання зазначених судових рішень 05.05.2017 року позивач повторно звернувся до МО України, через Житомирський ОМВК та Житомирський ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги МОУ згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду першої групи з 15.02.2016 року та до заяви додав усі необхідні документи встановлені п. 11 Порядку № 975, додатково додавши до них копії постанови Богунського районного суду м. Житомира від 23.01.2017 року та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 року. (а.с. 38).

Проте пунктом 23 рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.05.2017 року №53, затвердженим Міністром оборони України 29.05.2017 року, позивачу вдруге відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 3 листопада 2006 року, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а отже не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім того зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язую зі зміною групи інвалідності. (а.с. 39-40).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011- ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011- ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Статтею 16-4 Закону, визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою за відомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Отже, з аналізу правових норм вбачається, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по 1 групі інвалідності в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, виникло з моменту встановлення інвалідності - 15.02.2016 року.

Враховуючи те, що з 15.02.2016 року позивачу встановлено 1 групу інвалідності, суд зазначає, що норми Порядку № 975 поширюються на спірні правовідносини, оскільки вони набрали чинності з 24.01.2014 року, тобто до дати встановлення позивачу іншої групи інвалідності.

Аналогічна позиція була викладена у рішенні ВАСУ від 30.05.2016 року №К/800/11300/16.

Враховуючи обумовлене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому Міністерством оборони України, відповідно до Порядку № 975, одноразової грошової допомоги як інваліду 1 групи з 15.02.2016 року в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Процедура розгляду звернень осіб, які заявляють вимогу на виплату одноразової допомоги, визначається також наказами Міністерства оборони України.

На час звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги порядок призначення такої допомоги був врегульований наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014 "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ №530), зареєстрований у Міністерстві юстиції 20.10.2014 року за № 1294/26071.

Відповідно до п.4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласними військовими комісаріатами.

Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п.4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні. Рішення про призначення чи відмову у призначені одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (п. 4.10 Наказу № 530).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач, подавши заяву 03.03.2016 року, та повторно 05.05.2017 року, звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому 1 групи інвалідності з 15.02.2016 року.

В свою чергу військовий комісаріат вчасно надав до Міністерства оборони України висновок про можливість виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до п.13 Порядку № 975.

Однак, всупереч зазначеним нормам, Міністерство оборони України прийняло протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому з 15.02.2016 року інвалідності 1 групи, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Одночасно суд зазначає, що таке рішення суду не є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тож, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про те, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст. 58 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Слід зазначити, що 01.01.2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд звертає увагу, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення інвалідності у 2016 році, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотної дії закону в часі.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

«Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність, та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач звільнений з військової служби в 1990 році, тобто до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року № 33597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.13р. № 975, суд зазначає, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15. Також, аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а та від 26.09.2018 року № 711/6129/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, відповідач не довів суду правомірності своїх дій та рішень.

Щодо вимоги встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За своєю правовою природою, ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України регулює різні моменти відносин та визначення судового контролю. З одного боку, - встановлення такого судового контролю за виконанням рішення, який стосується регулювання відносин встановлення судового контролю під час винесення рішення суду, та контролювання його виконання, з іншого - встановлення факту порушення внаслідок його не виконання.

Однак, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, ухваленого не на користь суб'єкта владних повноважень є правом суду, а не його обов'язком.

Крім того, відповідно до ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено спеціальний спосіб судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

З цих підстав, суд вважає вимогу позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

На підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», керуючись ст. ст. 5, 6, 8, 9, 19, 77, 139, 242-246, 257, 263, 293 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 1 групи з 15.02.2016 року, внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 26.05.2017 року № 53.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 1 групи внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 15.02.2016 року, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч.1 розд. VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Богунський районний суд м. Житомира.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: Міністерство оборони України, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, адреса: м. Житомир, вул. Параджанова, 4.

Суддя