Рішення № 78519219, 12.12.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2674/18

Справа № 226/2674/18

Провадження № 2/226/937/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2018 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та безпідставно утриманої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» (далі ТОВ «ШБК») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та безпідставно утриманої заробітної плати, в обгрунтування якого вказав, що він у період з 01.08.2016 по 14.06.2018 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював прохідником підземним та проходив виробничу практику за професією «машиніст гірничо-виймальних машин», був звільнений 14.06.2018 за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. У день звільнення відповідач не провів з ним повний розрахунок. Фактично відповідач виплатив йому належні при звільненні суми 09.07.2018. Крім того, відповідач безпідставно провів утримання з його заробітної плати в сумі 3204 грн 28 коп. Тому, він вважає, що відповідач повинен йому сплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 17767 грн 72 коп., із розрахунку його середньоденного заробітку на підставі довідки відповідача у 1045 грн 16 коп. та 17 робочих днів прострочення розрахунку при звільнені, та суму утримання із заробітної плати в розмірі 3204 грн 28 коп. Вказані суми позивач просить суд стягнути на свою користь разом з понесеними ним витратами по сплаті судового збору та витратами на правову допомогу.

Ухвалою суду від 08.10.2018 позовна заява залишена без руху для усунення недоліків, які були усунені 18.10.2018.

Ухвалою суду від 22.10.2018 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

09.11.2018 відповідачем надано відзив на позов.

Позивач ОСОБА_3 до судового засідання не зв'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд позову у його відсутність, вказавши, що на позовних вимогах наполягає.

Представник позивач ОСОБА_1 у судовому засідання підтримав позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними у позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ «ШБК» ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, згідно із відзивом на позов вказав, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах з відповідачем, будучи звільненим за наказом № 2140-к від 14.06.2018 за власним бажанням. У день звільнення 14.06.2018 позивач не працював, тому виплата всіх належних йому сум мала бути здійснена не пізніше наступного дня після пред'явлення позивачем вимоги про розрахунок, яку той не пред’являв. У зв’язку з цим розрахунок з позивачем був проведений до 09.07.2018. Отже вимоги позивача про стягнення з ТОВ «ШБК» 17762,72 грн є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, з позивачем був укладений договір від 10.07.2017 про його навчання новій професії «Машиніст гірничих виємочних машин» з відпрацюванням після закінчення навчання у компанії не менше трьох років або відшкодування вартості навчання у разі звільнення за власним бажанням під час терміну обов'язкового відпрацювання (п. 2.2.5 договору від 10.07.2017). У період з 19.04.2017 по 25.10.2017 позивач пройшов навчання, вартість якого склала 3204,28 грн з ПДВ. Термін його роботи на підприємстві з моменту отримання посвідчення склав менше трьох років, а саме 8 місяців (з 25.10.2017 по 14.06.2018). Посилаючись на колективний договір (п.4.6), Закон України «Про зайнятість населення» (ст.34), п.12 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначив, що згідно з п.6 ст.134 КЗпП України матеріальна відповідальність в повному розмірі може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну витратами підприємства на навчання молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років з часу прийняття на роботу. Враховуючи порушення позивачем укладеного договору на навчання, було видано наказ № 364 від 14.06.2018 про відшкодування витрат, пов’язаних з навчанням, а саме: вартості навчання у сумі 3204,28 грн, шляхом утримання із заробітної плати позивача (у сумі, що не перевищує його середній заробіток), та повідомлено останньому про звернення наказу до виконання, про що складено відповідний акт від 14.06.2018. Вважає, що у даному випадку має місце трудовий спір про про визнання неправомірним дій, розпорядження, наказу, тощо, на які розповсюджуються приписи ч.1 ст. 233 КЗпП України. Позивача було безпосередньо повідомлено 14.06.2018 про звернення наказу до виконання (відрахування із заробітної плати), тому він повинен був звернутися до суду з даним позовом до 14.09.2018, тоді як позивач звернувся до суду 05.10.2018, тобто після спливу строку звернення до суду. З урахуванням викладеного на його думку у даному трудовому спорі підлягає застосуванню строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, який є самостійною підставою для відмови у позові.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 01.08.2016 по 14.06.2018 знаходився у трудових відносинах з ТОВ «ШБУ», працюючи прохідником 5 розряду з повним робочім днем на падземних роботах; у період з 10.07.2017 по 16.10.2017 проходив виробничу практику за професією машиніст гірничо-виймальних машин; 14.06.2018 був звільнений за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується записами з трудової книжки позивача, наказом відповідача від 14.06.2018 № 2140-к (а.с.7-13, 35).

Відповідно до виписки відділення № 1 ПУМБ в м.Покровську з карткового рахунку позивача за період з 31.05.2018 – 09.08.2018 та розрахункового листка за червень 2018 року після звільнення позивача відповідачем було сплачено: 07.06.2018 – 13734,39 грн заробітної плати, 19.06.2018 – 25406,51 грн розрахункових сум та 09.07.2018 – 10 грн залишку розрахунку (а.с.14-28, 36).

За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно за ст.116 КЗпП України при звільненні робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 09.07.2018. Дана обставина сторонами не заперечується.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз’яснень п.25 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 «Про практику застосування сдами законодавства про оплату праці» непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності.

Тобто, обов’язок щодо проведення повного розрахунку зі звільненим працівником покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату, здійснення розрахунку з працівником відбувається не на вимогу такого працівника, а закріплено законодавством.

Тому суд не приймає позицію представника відповідача щодо відсутності підстав для застосування відповідальності за неіснуюче, на його думку, порушення через нероботу позивача у день звільнення та непред'явлення ним вимоги про розрахунок, як таку, що не ґрунтується на законі.

Так як підприємством у день звільнення розрахунок з позивачем не проведено, воно має відповідати перед позивачем згідно за ст.117 КЗпП України.

Позивач просить суд стягнути його середній заробіток за 17 робочих днів, помножених на 1045 грн 16 коп.

Згідно із довідкою відповідача заробіток позивача у квітні 2018 року за 16 робочих днів склав 13432 грн 52 коп., у травні 2018 року за 20 робочих днів – 24193 грн 11 коп., отже середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 1045 грн 16 коп. ((13432,52 грн + 24193,11 грн) : (16 днів + 20 днів)) (а.с.37).

Перевіривши розрахунок середньоденного заробітку позивача, проведеного підприємством, суд находить його таким, що відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100.

Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік (лист від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214) кількість робочих днів, за які позивачеві затримано виплату зарплати, за червень 2018 – 10 днів, за липень 2018 року – 6 днів, а всього 16 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.06.2018 по 09.07.2018 буде дорівнювати 16722 грн 56 коп., із розрахунку: 16 робочих днів х 1045 грн 16 коп.

ОСОБА_1 ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 3204 грн 28 коп., то ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з розрахункового листка ОСОБА_3 за червень 2018 року, сформованого ТОВ «ШБК», із заробітної плати позивача було утримано 3204 грн 28 коп. «інших утримань» (а.с.36). В позовній заяві ОСОБА_3 не конкретизує призначення цієї суми і не наводить пояснень, у зв’язку із чим вона була утримана із його заробітку.

Відповідачем у наданому суду відзиві та у судовому засданні пояснено, що вказана сума була відрахована із заробітку позивача при звільненні як кошти, сплачені за його навчання за професією «машиніст гірничий виймальних машин», оскільки він не відпрацював після закінчення навчання у компанії три роки, як це визначено договором.

Судом встановлено, що згідно з п.4.6 колективного договору (а.с.76), що діє у ТОВ «ШБК», підприємство може направляти працівників та інших громадян на навчання до навчальних закладів України спеціальностям, необхідним підприємству, за умови укладення договору про навчання та подальшого відпрацювання не менше трьох років на підприємстві після закінчення навчання або повернення в повному розмірі витрачених підприємством на навчання коштів.

За приписами ч.ч.3-5 ст.34 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до навчальних закладів для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов'язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов'язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки. У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов'язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов'язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором.

10.07.2017 між ТОВ «ШБК» та ОСОБА_3 укладено договір б/н (а.с.77), предметом якого є зобов’язання роботодавця власним рахунком організувати навчання працівника за професією «Машиніст гірничих виймальних машин» та зобов’язання працівника пройти таке навчання в ПАТ ШУ «Покровське» згідно з умовами договору. Роботодавець за цим договором зобов’язався сплатити навчання працівника (п.2.1.1), а працівник – відпрацювати після закінчення навчання у ТОВ «Шахтобудівельна компанія» не менше трьох років (п.2.2.5).

Пунктом 3.2.1 договору визначено, що працівник відшкодовує роботодавцеві в повному обсязі витрати, пов’язані з його навчанням, у випадку порушення ним в односторонньому порядку без поважних причин умов договору, зокрема, звільнення під час строку обов’язкового відпрацювання, тривалість якого визначена цим договором, за власним бажанням. Пункт 3.3.1 передбачає, що у випадку порушення працівником зобов’язань за договором він має компенсувати роботодавцю всі фактичні витрати, пов’язані з його навчанням, а також збитки, що виникнуть внаслідок розірвання договору відповідно до діючого законодавства України.

03.10.2017 між ПАТ ШУ «Покровське» та ТОВ «ШБК» укладено договір № 1447 (а.с.78-79), яким ПАТ ШУ «Покровське» взяло на себе зобов’язання здійснювати для ТОВ «ШБК» підготовку працівників шляхом курсового навчання, у тому числі за професією «Машиніст гірничих виємочних машин», тобто, здійснити освітню послугу. Пунктом 4.1 договору визначено, що замовник сплачує вартість послуг на розрахунковий рахунок виконавця, при чому вартість навчання за професією «Машиніст гірничих виємочних машин» складає 3204 грн 27 коп. з ПДВ за одного працівника з розрахунку за один курс навчання. За фактом надання послуги виконавець надає замовникові акт прийому-передавання послуг та рахунок.

На підтвердження вартості навчання в сумі 3204 грн 27 коп. із ПДВ наявний кошторис витрат на навчання з професійно-теоретичної підготовки машиністів гірничо-виймальних машин (а.с.80).

Факт навчання ОСОБА_3 за вказаною професією з 19.04.2017 по 25.10.2017 та успішне закінчення навчання з присвоєнням кваліфікації машиніста гірничих виймальних машин 5 розряду підтверджено протоколом № 37 засідання кваліфікаційної комісії ПАТ ШУ «Покровське» від 25.10.2017 (а.с.81), ОСОБА_3 отримане відповідне посвідчення № 283 від 25.10.2017 (а.с.82).

За фактом надання послуги з навчання працівників, у т.ч. ОСОБА_3, ПАТ ШУ «Покровське» 31.10.2017 складено акт № 1385 прийому-передавання виконаних робіт (послуг) за договором № 1447 від 03.10.2017 на загальну суму з ПДВ 38451 грн 31 коп. (а.с.83), та 31.10.2017 виставлено рахунок про сплату зазначеної суми.

Відповідно до угоди від 01.11.2018 припинені зобовязвння ТОВ «ШБК» перед ПАТ ШУ «Покровьске» щодо сплати послуг з навчання шляхом заліку однорідних вимог.

Наказом № 2140-к від 14.06.2018 ОСОБА_3 звільнено з ТОВ «ШБК» за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України.

Частинами 1-3 ст.136 КЗпП України унормовано, що покриття шкоди працівниками у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Згідно з п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодуванні шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» відповідно до п.6 ст.134 КЗпП України матеріальна відповідальність в повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну витратами підприємства, установи, організації на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років з часу прийняття на роботу за направленням.

14.06.2018 ТОВ «ШБК» прийнято наказ № 364 про відрахування із заробітної плати ОСОБА_3, що сплачується при звільненні, витрат, пов’язаних з його навчанням за професією «Машиніст гірничих виймальних машин» в розмірі 3204 грн 28 коп. з ПДВ (а.с.84). Того ж дня відповідачем складено акт про повідомлення працівника про утримання із заробітної плати.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 3204 грн 28 коп., які просить стягнути з відповідача позивач, не є сумою безспірної заборгованості, що підлягає стягненню як така, що утримана без належних правових підстав. У даному випадку, як це врегульовано ч.3 ст.136 КЗпП України, в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник має право ініціювати трудовий спір в суді, оскільки розмір відрахування не перевищує його місячного заробітку, під час якого ставити питання про правомірність наказу, виданого відповідачем.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодуванні шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» визначено, що судовому розгляду підлягають заяви працівників, не згодних із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром.

В той самий час позовна заява у справі, що розглядається, не містить жодних відомостей щодо правового статусу проведеного утримання, хоча позивач на момент звільнення був обізнаний про причини відрахування, про що свідчить його пояснювальна записка (а.с.95). Відповідно, ОСОБА_3 не зазначається конкретних посилань на незгоду з утриманням і його розміром, обґрунтування неправомірності проведеного утримання, аргументів та посилань на докази на підтвердження своєї позиції. Таким чином, ця позовна вимога не містить ознак трудового спору в порядку ч.3 ст.136 КЗпП України, як це визначено законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України,?ст.4 ЦПК України? кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

При цьому під захистом цивільних прав слід розуміти передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, а під способами захисту суб’єктивних цивільних прав треба розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів вказаний у?ст. 16 ЦК України та не є вичерпним, застосовується судом залежно від змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідків, що спричиненні цим порушенням.

Суд вважає, що позивачем обрано невірний засіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у позові в цій його частині з одночасним роз’ясненням ОСОБА_3 його права звернутися до суду із позовом про неправомірність та скасування наказу про здійснення утримання із заробітної плати та стягнення утриманої суми.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Витрати на професійну правничу допомогу згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України відносяться до витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Згідно із ст.137 ЦПК України склад та розмір витрат, повязаних із оплатою правничої допомоги, належать до предмета доказування у справі.

Згідно за ч.1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_5 надано детальний опис робіт, виконаних адвокатом, а саме: попереднє складання адвокатських запитів та подання їх адресату, вивчення отриманої інформації, складання позовної заяви, копіювання документів до позову, формування пакету документів, посвідчення копій до позову, формування квитанцій про сплату судового збору, включення до послуг представництва в суді першої інстанції – 5000 грн (а.с.44).

Також позивачем надана розрахункова квитанція АААП № 917849 від 01.10.2018, згідно якої ОСОБА_3 на користь адвоката сплачено 5000 грн за складання позовної заяви.

Разом з тим, позивачем не надано суду договору про надання правничої допомоги, згідно з умовами якого визначається розмір витрат на правничу допомогу, та докази щодо обсягу вартості виконаної робти, що сплачена, беручи до уваги, що вартість всіх робіт, наведених у дедатльному описі складає 5000 грн, тоді як за виконання одного виду послуги (складання позову) також сплачено 5000 грн, а саме: акту прийому-здачі наданих послуг та виконаних робіт з обсягом послуг та робіт, їх вартості, кількості витраченого часу на надання послуг, зокрема зі складання позовної заяви. Таким чином, за таких умов суд вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу не доведені, а тому не підлягають задоволенню.

Таким чином, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 704 грн 80 коп., пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 564 грн.

На підставі ст.ст.47, 116, 117, 133, 136 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 133, 137, 141, 197, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки якого НОМЕР_1, місце проживання якого: 85322, АДРЕСА_1, до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія», юридична адреса якого: 85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Торгівельна, б.106А, код ЄДРПОУ 40162326, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та безпідставно утриманої заробітної плати, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.06.2018 по 09.07.2018 в сумі 16722 грн 56 коп. та понесені судові витрати в сумі 564 грн 00 коп., а всього 17286 (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 56 коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно утриманої заробітної плати відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Димитровський міський суд Донецької області (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи – безпосередньо до Донецького апеляційного суду) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 12.12.2018.

Суддя Ж.Є.Редько