Рішення № 78518340, 12.12.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2018 Справа № 920/805/18Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/805/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумського міського центру зайнятості (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 45, ідентифікаційний код 13996509),

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013),

про стягнення 67283,96 грн. шкоди на підставі частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України,

представники сторін:

позивача – ОСОБА_1 за довіреністю № 07/1407 від 17.09.2018,

відповідача – ОСОБА_2 за довіреністю № 21/06.2-16 від 12.09.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь шкоду в сумі 67283,96 грн., завдану Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у зв’язку з виплатою гр. ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за період з 12.10.2017 по 06.08.2018 за рахунок коштів Фонду, а також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

06.11.2018 від відповідача до суду надійшов відзив б/н, б/д (вх. № 8040 від 06.11.2018), відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що з метою призначення пенсії гр. ОСОБА_3 12.09.2017 звернувся до Головного управління Національної поліції в Сумській області з проханням підготувати та подати до органів Пенсійного фонду України документи для призначення йому пенсії за вислугу років. ГУНП в Сумській області відмовило гр. ОСОБА_3 у направленні вказаних документів, оскільки на момент звільнення він не мав достатньої вислуги років для призначення йому пенсії. Наказом позивача від 09.10.2017 № НТ171009 гр. ОСОБА_3 надано статус безробітного відповідно до пункту 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення». 10.10.2017 гр. ОСОБА_3 призначена допомога по безробіттю з 10.10.2017 по 04.10.2018 відповідно до наказу позивача від 10.10.2017 № НТ171010. Для захисту своїх порушених прав гр. ОСОБА_3 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом про визнання дій Головного управління Національної поліції в Сумській області протиправними та зобов’язання підготувати та направити до органів Пенсійного фонду України необхідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17.01.2018 у справі № 591/7023/17 позовні вимоги гр. ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. На виконання рішення суду Головним управлінням Національної поліції в Сумській області у травні 2018 року надано відповідачу інформацію та документи для призначення пенсії за вислугу років гр. ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішенням відповідача від 18.05.2018 гр. ОСОБА_3 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у зв’язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» для осіб начальницького та рядового складу Національної поліції України. Відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 у справі № 818/2080/18 зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити гр. ОСОБА_3 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» згідно з розрахунком Головного управління Національної поліції в Сумській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, а саме з 12.09.2017. Наказом Сумського міського центру зайнятості від 14.08.2018 № НТ180814 гр. ОСОБА_3 знятий з обліку на підставі заяви останнього про зняття з обліку.

В обргунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплата гр. ОСОБА_3 пенсії з 12.09.2017 на підставі вищезазначеного рішення суду, у зв’язку з невиконанням відповідачем встановлених законом зобов’язань, призвели до безпідставної виплати гр. ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за період з 12.10.2017 по 06.08.2018 в сумі 67283,96 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 916/1599/17, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі № 902/1116/17, а також зазначає, що саме на позивача згідно із Законом України «Про зайнятість населення» покладено повноваження щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, а тому і відсутні підстави для стягнення з відповідача шкоди в сумі 67283,96 грн.

Крім наведеного відповідач зазначає, що у нього відсутня окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду, тому відсутні рахунки для здійснення безспірного списання коштів. Враховуючи заборону використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені пенсійним законодавством та відсутність рахунків в органах Казначейства, відповідач вважає правильним відшкодовувати понесені судові витрати позивача за рахунок Державного бюджету України.

08.11.2018 позивачем надано суду відповідь на відзив № 07/1729 від 07.11.2018, в якій позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що факт обізнаності чи необізнаності відповідача про отримання гр. ОСОБА_3 статусу безробітного та пов’язаних з цим виплат допомоги по безробіттю не впливає на спір у справі № 818/2080/18, за результати вирішення якої встановлена та набула преюдиційного значення обставина неправомірності відмови відповідача у даній справі у призначенні гр. ОСОБА_3 пенсії за вислугу років. Підставами для стягнення шкоди з відповідача є протиправна поведінка, яка не відповідає вимогам закону та полягає у відмові відповідача у призначенні пенсії гр. ОСОБА_3, протиправність якої визнана Сумським окружним адміністративним судом у справі № 818/2080/18 рішенням від 02.07.2018, яке набрало законної сили. Наявність шкоди, що оцінюється сумою витрат Фонду соціального страхування на випадок безробіття на виплату допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 з 12.10.2017 по 06.08.2018, права на яку останній отримав би за умови своєчасного призначення пенсії за вислугу років і перебування у статусі пенсіонера. Причинно-наслідковий зв’язок полягає у тому, що статус пенсіонера гр. ОСОБА_3 не набув у наслідок протиправної відмови відповідача у призначенні останньому пенсії за ви слугу років.

Щодо судової практики, на яку посилається відповідач, позивач зазначає, що зазначені відповідачем постанови касаційної та апеляційної інстанції стосуються інших за правовою природо правовідносин, у яких факт призначення пенсії за рішенням суду, що набрало законної сили, був прихований безробітним в порушення своїх обов’язків та статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В даному випадку про призначення пенсії зворотною датою на підставі рішення суду безробітний гр. ОСОБА_3 повідомив позивача у наступний день після призначення йому пенсії (14.08.2018), про що сам надав довідку ГУ ПФУ в Сумській області від 13.08.2018 за № 2242.

Щодо судового збору позивач зазначає, що згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Цільовий статус коштів Пенсійного фонду України не змінює процесуальних правил розподілу судових витрат.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з’ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, 13 листопада 2018 року господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі № 920/805/18 та призначив розгляд справи по суті на 04 грудня 2018 року з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.

04.12.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв’язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

У зв’язку із закінченням відрядження та виходом на роботу 06.12.2018 судді Спиридонової Н.О., судом, ухвалою суду від 06.12.2018 у справі № 920/805/18, призначено розгляд справи № 920/805/18 по суті на 12.12.2018 об 11 год. 30 хв.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, за відповідності представника позивача.

В судовому засіданні 12.12.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до абз. «є» підпункту 5 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про зайнятість населення» Сумський міський центр зайнятості виконує функції територіального органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; виплачує матеріальне забезпечення та надає соціальні послуги, передбачені статтею 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за рахунок коштів Фонду.

З 03.10.2017 на обліку позивача у статусі безробітного перебував гр. ОСОБА_3, який не належав до категорії зайнятого населення у розумінні статті 4 Закону України «Про зайнятість населення», у тому числі не отримував пенсію на пільгових умовах.

З 12.10.2017 позивачем розпочато виплату гр. ОСОБА_3 допомоги по безробіттю.

14.08.2018 гр. ОСОБА_3 звернувся до Сумського міського центру зайнятості із заявою про відмову від послуг служби зайнятості у зв’язку із призначенням йому пенсії за вислугу років Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 № 818/2080/18.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 № 818/2080/18, яке набрало законної сили 02.08.2018, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову у призначенні гр. ОСОБА_3 пенсії за вислугу років; зобов’язано відповідача призначити гр. ОСОБА_3 пенсію за вислугу років з 12.09.2017.

Про призначення з 12.09.2017 гр. ОСОБА_3 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідачем надана позивачеві довідка від 13.08.2018 за № 2242.

З 14.08.2018 позивачем припинено реєстрацію гр. ОСОБА_3 як безробітного відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення». Прийняті рішення Сумського міського центру зайнятості щодо безробітного гр. ОСОБА_3 підтверджені витягом з наказів по персональній картці № 185017100300008.

За результатом судового оскарження і визнання судом протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років гр. ОСОБА_3 пенсія призначена зворотною датою з 12.09.2017 і підлягала виплаті за минулі періоди включно.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача заподіяної шкоди Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у розмірі суми виплаченої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 в розмірі 67283,96 грн. за обставин непризначення відповідачем йому пенсії за вислугу років.

Судом встановлено, що за період з 12.10.2017 по 06.08.2018 гр. ОСОБА_3 отримав допомогу по безробіттю у сумі 67283,96 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Пунктом 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За умови реєстрації будь-якої незайнятої особи у центрі зайнятості як безробітної право на отримання нею допомоги по безробіттю визначається на підставі статей 6, 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Факт неправомірного рішення - протиправної відмови відповідача у призначенні пенсії за вислугу років гр. ОСОБА_3 встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 № 818/2080/18, що набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставина, встановлена рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина друга статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення», зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Закону України «Про зайнятість населення».

Пунктом 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до положень частини першої статті 7, статті 8 та пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії відповідачем гр. ОСОБА_3

Факт обізнаності чи необізнаності відповідача про отримання гр. ОСОБА_3 статусу безробітного та пов’язаних з цим виплат допомоги по безробіттю не впливає на судовий спір у справі № 818/2080/18, за результатами вирішення якої встановлена та набула преюдиційного значення обставина неправомірності відмови відповідача у призначенні пенсії гр. ОСОБА_3

Підставою виникнення цивільних прав і обов’язків згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним порядком статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України , яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини першої статті 107 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб’єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно пунктом 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб’єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Наведеної правової позиції щодо застосування приписів статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України та статті 107 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» дотримується Верховний Суд у постановах від 09.07.2018 у справі № 921/202/14-г/4, від 21.05.2018 у справі № 916/1600/17, від 13.02.2018 у справі № 915/282/17 та від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у розмірі суми виплаченої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3, а саме: 67283,96 грн. за обставин непризначення йому пенсії за вислугу років.

Підставами для стягнення шкоди з відповідача є:

Протиправна поведінка, яка не відповідає вимогам закону - полягає у відмові відповідача у призначенні пенсії гр. ОСОБА_3, протиправність якої визнана Сумським окружним адміністративним судом у справі № 818/2080/18 рішенням від 02.07.2018, що набрало законної сили.

Наявність шкоди, що оцінюється сумою витрат Фонду соціального страхування на випадок безробіття на виплату допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 з 12.10.2017 по 06.08.2018, права на яку останній не отримав би за умови своєчасного призначення пенсії за вислугу років і перебування у статусі пенсіонера.

Статус пенсіонера і статус безробітного взаємовиключні за статтею 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Статусу пенсіонера гр. ОСОБА_3 не набув унаслідок протиправної відмови відповідача у призначенні пенсії.

Унаслідок невизнання відповідачем за гр. ОСОБА_3 права на пенсію за вислугу років, призначення пенсії відбувалося у судовому порядку на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 у справі № 818/2080/18 з 12.09.2017.

Твердження відповідача стосовного того, що ним отримано від гр. ОСОБА_3 заяву про призначення йому пенсії за вислугу років лише у травні місяці 2018 року, суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту отримання відповідачем зазначеної заяви гр. ОСОБА_3 у травні місяці 2018 року.

Причиною перебування гр. ОСОБА_3 на обліку у позивача в статусі безробітного та отримання ним допомоги по безробіттю стала обставина непризначення йому відповідачем пенсії за вислугу років, неправомірність якої встановлена Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 02.07.2018 № 818/2080/18.

Внаслідок неправомірних дій відповідача гр. ОСОБА_3І своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а позивачі безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв’язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.

За змістом статті 1173 Цивільного кодексу України відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому заподіянні.

Незнання, неможливість передбачити чи допустити відповідачем факту реєстрації безробітним та отримання допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 не змінює факту заподіяння шкоди Фонду соціального страхування на випадок безробіття внаслідок відмови відповідача у призначенні пенсії гр. ОСОБА_3

Відтак, причиною перебування гр. ОСОБА_3 на обліку безробітним та отримання ним допомоги по безробіттю стала обставина непризначення йому відповідачем пенсії за вислугу років, неправомірність якої перевірялась і встановлена Сумським окружним адміністративним судом у рішенні від 02.07.2018 у справі № 818/2080/18.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.09.2018 у справі № 761/6010/15-ц.

Виплата допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_3 здійснювалася позивачем на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення» і така виплата відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» та пункту 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не здійснювалася би позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати відповідачем пенсії за вислугу років гр. ОСОБА_3

Згідно з довідкою позивача від 15.08.2018 № 895/102 гр. ОСОБА_3 отримав допомогу по безробіттю за період з 12.10.2017 по 06.08.2018 в сумі 67283,96 грн.

За заявою гр. ОСОБА_3 від 10.10.2017 кошти перераховані позивачем на його поточний рахунок, що підтверджується додатком № 4 «Нарахування допомоги по безробіттю та платежі» до персональної картки останнього № 185017100300008.

Сума завданої відповідачем шкоди Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття вимірюється сумою допомоги по безробіттю, отриманою гр. ОСОБА_3 у період з 12.10.2017 по 06.08.2018 у розмірі 67283,96 грн. за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Про повернення коштів відповідачем в сумі 67283,96 грн. позивачем прийнято наказ від 20.08.2018 № 89.

21.08.2018 позивачем направлено відповідачеві повідомлення № 07/1305 про повернення коштів з довідкою-розрахунком від 20.08.2018 про суму шкоди 67283,96 грн.

Проте, зазначене повідомлення позивача з вимогою повернути грошові кошти відповідачем листом від 24.09.2018 № 9501/06.2-14 залишено без задоволення.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» спір підлягає вирішенню в судовому порядку.

Щодо судової практики, на яку посилається відповідач, суд вважає за доцільне погодитися з позивачем та зазначити, що вказані відповідачем постанови касаційної та апеляційної інстанції стосуються інших за правовою природо правовідносин, у яких факт призначення пенсії за рішенням суду, що набрало законної сили, був прихований безробітним в порушення своїх обов’язків та статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В даному випадку про призначення пенсії зворотною датою на підставі рішення суду безробітний гр. ОСОБА_3 повідомив позивача у наступний день після призначення йому пенсії (14.08.2018), про що сам надав довідку ГУ ПФУ в Сумській області від 13.08.2018 за № 2242.

Таким чином, відповідачем не доведено відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу, а матеріалами справи підтверджується наявність усіх передбачених чинним законодавством складових елементів правопорушення, яке є підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 67283,96 грн. виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю) безробітному гр. ОСОБА_3, у зв’язку із призначенням пенсії за вислугу року.

Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові- на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013) на користь Сумського міського центру зайнятості (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 45, ідентифікаційний код 13996509) шкоду в сумі 67283,96 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13 грудня 2018 року.

Суддя ОСОБА_4