Рішення № 78517996, 11.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 Справа № 914/2118/18

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вул.Козельницька, 3, м. Львів, 79026)до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086)про:стягнення 236146 грн. 63 коп. (з яких: 28000,97 грн. – 3% річних; 130849,23 грн. – пеня; 77296,43 грн. – інфляційні)

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Зубко С. В.

Представники:

Позивача:ОСОБА_1 – представник (довіреність від 27.12.2017 р. № 119-4349)Відповідача:ОСОБА_2 – представник (довіреність від 14.08.2018 р. № 2/419)

13.11.2018 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 2252 поступила позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення 236146 грн. 63 коп. (з яких: 28000,97 грн. – 3% річних; 130849,23 грн. – пеня; 77296,43 грн. – інфляційні) у зв'язку з неналежним виконанням договору про постачання електричної енергії від 09.02.2006 р. № 90389.

Ухвалою суду від 14.11.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання для розгляд справи по суті призначено на 11.12.2018 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З ініціативи суду, сторони були належно повідомленні про місце, дату та час судового засідання.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та поясненнях.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

10.12.2018 р. до суду за вх. № 47016/18 від представника відповідача поступив відзив від 04.12.2018 р. № 2/588 на позовну заяву.

10.12.2018 р. до суду за вх. № 3267/18 від представника відповідача поступило клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне:

09.02.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», яке перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» (постачальник, позивач у справі) та Закритим акціонерним товариством «Львівсистеменерго» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 90389.

У зв'язку із створенням в процесі приватизації Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Львівсистеменерго», 22.05.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про постачання електричної енергії від 09.02.2006 р. № 90389. Відповідно до вказаної додаткової угоди, договір про постачання електричної енергії від 09.02.2006 р. № 90389 вважається чинним для Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», яке перейменовано у Публічне акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (відповідач у справі).

Відповідно до умов договору про постачання електричної енергії від 09.02.2006р. № 90389 (надалі – Договір), постачальник (позивач) продає електроенергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.

Згідно з п. 5 Додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показниками розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахунковому періодах оплати споживання електроенергії за поточний розрахунковий період.

У п. 7 вказаного Додатку встановлено, що рахунки на оплату платежів, передбачених даним Договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

У Додатку № 7а до Договору міститься порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії.

25.05.2018 р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору по постачання електричної енергії щодо запровадження системи онлайн-розрахунків «Персональний кабінет» на офіційному сайті Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго».

Порушуючи умови Договору та додатків до нього, відповідач не здійснював вчасно та в повному обсязі оплати за поставлену йому електричну енергію (активну та реактивну).

Відповідно до п. 4.2.1. Договору, за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

У додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовленими Договором, постачальник електричної енергії проводить нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору щодо повної та своєчасної оплати за поставлену йому електричну енергію (активну та реактивну), позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 130849,23 грн. нараховану за період 05.12.2017 р. - 20.05.2018 р., 3% річних у розмірі 28000,97 грн. нарахованих за період 03.06.2016 р. – 31.08.2018 р.; інфляційні у розмірі 77296,43 грн. нараховані за період з 03.06.2016 р. – 10.07.2018 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Договором про постачання електричної енергії від 09.02.2006 р. № 90389 передбачено забезпечення виконання зобов’язань відповідача щодо повної та своєчасної оплати за поставлену електричну енергію у виді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний день прострочення платежу (п. 4.2.1. Договору).

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв'язку з порушення відповідачем строку оплати вартості отриманої електричної електроенергії, відповідно до п. 4.2.1. Договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 130849,23 грн.

Суд зазначає, що позивачем, при нарахуванні пені, не перевищено шестимісячного строку, передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов’язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 28000,97 грн. та інфляційні у розмірі 77296,43 грн.

Заперечуючи позовні вимоги, у відзиві від 04.12.2018 № 2/588 (вх. № 47016/18 від 10.12.2018 р.) на позовні заяву відповідач зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 р., зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідач стверджує, що позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і посилаючись на положення ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», просить суд відмовити в задоволенні позову.

Частиною третьою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Частиною п’ятою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних на заборгованість, що виникла після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача (поточні вимоги), отже у даному випадку, відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється.

Також суд зазначає, що відповідачем оплачено вартість отриманої електрон енергії, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні. Дії відповідача щодо оплати вартості отриманої електричної енергії свідчать про те, що відповідач визнає та погоджується з тим, що така заборгованість є поточною та на неї не поширюється дія мораторію.

Отже, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є недоречними та не заслуговують на увагу суду.

Відповідач у клопотанні від 06.12.2018 р. № 2/594 (вх. 3267/18 від 10.12.2018 р.) просить суд зупинити провадження у даній справі до завершення апеляційного провадження з перегляду ухвали Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що на думку відповідача, спір у даній справі безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, оскільки неможливо об’єктивно визначити факт законності нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних в період дії мораторію, введеного Господарським судом Львівської області у справі про банкрутство відповідача.

Пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З аналізу норм п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 10 та абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» випливає, що спори з поточними вимогами до боржника розглядаються в окремому позовному провадженні господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

В силу приписів ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія мораторію на задоволення вимог поточних кредиторів не поширюється. Отже, провадження у справі про банкрутство не призводить до неможливості розгляду цієї справи.

Таким чином, в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач не заперечив здійснення оплати за отриману електричну енергію з порушенням строків, встановлених Договором, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення 236146 грн. 63 коп. (з яких: 28000,97 грн. – 3% річних; 130849,23 грн. – пеня; 77296,43 грн. – інфляційні) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3542,20 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. ст. ст. 11, 202, 204, 525, 526, 530, 546, 549, 530, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 174, 230, 232, 275 ГК України, ст. ст. 3, 7, 11, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про зупинення провадження у справі – відмовити.

2. Позов Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення 236146 грн. 63 коп. (з яких: 28000,97 грн. – 3% річних; 130849,23 грн. – пеня; 77296,43 грн. – інфляційні) - задоволити повністю.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086; ідентифікаційний код 35879807) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (вул. Козельницька, 3, м. Львів, 79026; ідентифікаційний код 00131587) 236146 грн. 63 коп. (з яких: 28000,97 грн. – 3% річних; 130849,23 грн. – пеня; 77296,43 грн. – інфляційні) та 3542 грн. 20 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13 грудня 2018 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Цікало А.І.