Рішення № 78517890, 06.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2018Справа № 910/12788/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен"

про стягнення 45 178,67 грн.

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кукота О.Ю.

Представники учасників справи:

від позивача Гіневська-Гайдай М.О (представник за довіреністю);

від відповідача Магратій Я.В. (адвокат).

В судовому засіданні 06 грудня 2018 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 13.12.2018р.

СУТЬ СПОРУ:

25 вересня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" (позивач) надійшла позовна заява № 02-0137 від 24.09.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" (відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 45 178,67 грн. з них: основного боргу - 23 059,73 грн. (двадцять три тисячі п'ятдесят дев'ять гривень 73 копійки), інфляційної складової боргу - 1157,86 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 86 копійок), 3% річних - 510,74 грн. (п'ятсот десять гривень 74 копійки) та пені - 20 450,34 грн. (двадцять тисяч чотириста п'ятдесят гривень 34 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання з оплати фактично спожитих останнім житлово-комунальних послуг, зокрема, з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період з лютого 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 23 059,73 грн., за прострочення оплати якої нараховані штрафні санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 року (суддя Балац С.В.) у справі № 910/12788/18 позовну заяву залишено без руху, встановлено заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - 7 (сім) днів з дня вручення даної ухвали.

03 жовтня 2018 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" надійшла заява №02-0139 від 03.10.2018 року на виконання вимог ухвали суду.

Розпорядженням керівника апарату № 05-23/1754 від 08.10.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/12788/18, у зв'язку лікарняним судді Балаца С.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2018 року справу № 910/12788/18 передано на розгляд судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/12788/18 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 08.11.2018 року.

08.11.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг, оскільки позивачем рахунки для оплати житлово-комунальних послуг та акти виконаних робіт (наданих послуг) не надавались, а лише було направлено претензію про сплату заборгованості. Крім того, відповідач зазначає, що тарифи на підставі яких позивачем розраховано суму заборгованості не затверджені уповноваженим органом, тому не можуть бути прийняті до уваги.

В судовому засіданні 08.11.2018 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 року повідомлено сторін, що судове засідання у справі призначене на 27.11.2018 року не відбудеться, у зв'язку з направленням судді для участі у тренінгу, розгляд даної справи, судове засідання призначено на 06.12.2018 року.

В судовому засіданні 06.12.2018 року з розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в позові в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 2" (надалі - позивач) є житлово-експлуатаційною організацією житлового будинку № 9 по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва, в якому розташоване нежитлове приміщення № 531, загальною площею 262,7 кв.м.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта відповідач є власником нежитлового приміщення № 531, літера «А», яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9.

В ст. 322 Цивільного кодексу України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ст. 208 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Тобто, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами у справі, що між позивачем та відповідачем будь-які договори не укладалися, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини.

Разом з цим, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Суб'єктами вказаного Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

В ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору.

В п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що саме на виконавця покладено обов'язок підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено право споживача на одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності з п. 5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Позивач зазначає, що тариф та структура тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку №9 по вул. Ревуцького у м. Києві були встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 19.06.2015 року в розмірі 4,62 грн. за 1 кв.м. загальної площі приміщення, що належить відповідачу, за місяць.

Відповідно до додатку до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 19.06.2015 року до складу послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій входять: прибирання прибудинкової території; прибирання сходових клітинок; вивезення побутових відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення); прибирання підвалу, технічних поверхів та покрівлі; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем; дератизація; дезінсекція; обслуговування димовентиляційних каналів; технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньо будинкових систем у разі їх наявності; поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем; поливання дворів, клумб і газонів; прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території; експлуатація номерних знаків на будинках; освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води; енергопостачання ліфтів.

Заперечення відповідача щодо застосованих позивачем тарифів при розрахунку заборгованості, як таких, що не затверджені уповноваженим органом, не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 19.06.2015 року, зареєстроване в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 08.07.2015 року за № 87/1198, офіційно опубліковане на сайті Київської міської державної адміністрації та є загальнодоступним.

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі не укладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг.

При цьому, факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним особисто послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, власником нежитлового приміщення № 531, літера «А» в якому є відповідач, у період з лютого 2017 року по серпень 2018 року на суму 23 059,73 грн.

Зокрема, матеріали справи не містять актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували надання позивачем послуг саме відповідачеві або саме за вищевказаною адресою.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по нежитловому приміщенню № 531, літера «А» у будинку № 9 у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Отже, для проведення розрахунків між юридичними особами необхідним є розрахунковий документ, тобто доручення/вимога особи з зазначенням суми сплати та реквізитів рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти.

Проте, з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору, в якому зазначалися б відповідні дані, а також не направлення відповідачеві рахунків на оплату, останній позбавлений можливості самостійно визначити платіжні реквізити позивача для перерахування коштів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, власником нежитлового приміщення № 531, літера «А» в якому є відповідач, у період з лютого 2017 року по серпень 2018 року на суму 23 059,73 грн., як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по нежитловому приміщенню № 531, літера «А» у будинку № 9 у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору, а надані позивачем копії договорів з контрагентами, акти про використану електроенергію, акти приймання-передавання товарної продукції, рахунки-розшифровки, інформаційні повідомлення, акти наданих послуг, рахунки на оплату за надання послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, рахунки на оплату за активну електроенергію, акти надання послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії, рахунки на оплату за вивіз твердих побутових відходів, акти на оплату пені, не є належними доказами на підтвердження факту надання спірних послуг, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджують факт надання спірних послуг саме по нежитловому приміщенню № 531, літера «А», яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9 та саме відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 року у справі №910/2006/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги та свідчили про існування у відповідача обов'язку зі сплати житлово-комунальних послуг у розмірі 23 059,73 грн.

За таких обставин, відсутні підстави вважати наявними порушені права позивача, що згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України виключає можливість задоволення позову шляхом стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 23 059,73 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, оскільки вимога позивача про стягнення інфляційної складової боргу - 1157,86 грн., 3% річних - 510,74 грн. та пені - 20 450,34 грн. є похідною від вимоги про стягнення суми заборгованості, то відмова в позові про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги виключає можливість задоволення позову в цій частині.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.12.2018р.

Суддя О.В. Котков