Рішення № 78512480, 11.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/6747/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 міської ради, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд встановити факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною матір’ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визнати за ОСОБА_3 право власності на 316/5000 частин квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті рідної матері - ОСОБА_4, померлої 17.10.2006 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17.10.2006 року померла її мати - ОСОБА_4, після смерті якої, відкрилась спадщина на 316/5000 частин квартири №7 у домі 4 по вулиці Князівській у місті Одесі, з яких: 158/5000 належала померлій на підставі договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року та на 158/5000 частин цієї ж квартири, які належали її сину - ОСОБА_5, який помер 02.01.2005 року, і які вона фактично прийняла у спадщину, але не встигла оформити за своє життя. В зазначеній квартирі мати позивачки – ОСОБА_4 мешкала як до, так і після смерті свого сина – ОСОБА_5, та була разом з ним зареєстрована у ній, отже вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки не заявляла про відмову від неї. Позивач є єдиним спадкоємцем за законом (як донька) після померлої ОСОБА_4, оскільки чоловік останньої – ОСОБА_6, помер 05 січня 1993 року. Позивач ОСОБА_3 є також співвласницею 158/1000 частин квартири №7 у домі 4 по вулиці Князівській у місті Одесі, які були придбані нею разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3 в рівних частках кожний, на підставі договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, де мешкала і була зареєстрована, отже позивачка вважається такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері. Спадкова справа №228/2015 щодо майна померлої ОСОБА_4 була заведена Другою одеською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом. 25 березня 2016 року позивач отримала постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину видану державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_8. Державний нотаріус мотивував винесення постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу тим, що нею не було подано оригінал правовстановлюючого документа на частку у праві власності спадкодавця. Також, відповідно до листа Приморської державної нотаріальної контори у м.Одесі №106/2018/01-16 від 12.11.2018 року зазначено, що спадкова справа №228/2015 щодо майна померлої ОСОБА_4 знаходиться у їх провадженні, та для оформлення частки спадщини останньої, частина з якої належала її померлому сину – ОСОБА_5, спадкова справа після смерті якого не заводилась – необхідно надати свідоцтво про народження останнього для підтвердження родинних зв’язків між ним та ОСОБА_4

Однак, позивачка не може надати оригінал договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року та свідоцтво про народження свого брата та одночасно сина померлої ОСОБА_4 – ОСОБА_5 для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом у зв’язку з тим, що вказані документи були втрачені. Після пожежі у вищевказаній квартирі позивачка не може поновити втрачені документи, так як дублікат договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа», архівна установа не видає. Отримати відомості про народження ОСОБА_5 позивачка також не має можливості, оскільки він народився не на території України, а в Удмурській республіці, м. Іжевськ, але на підтвердження факту родинних відносин посилається на довідку КП «ЖКС «Порто-Франківський» №6779 від 05.11.2018 року, акт від 08.11.2018, складений сусідами по комунальній квартирі АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу від 25.09.1996р про придбання однієї кімнати (площею 13,6 кв.м) в комунальній квартирі АДРЕСА_1 всіма членами сім’ї у рівних частках. З урахуванням вище наведеного, ОСОБА_3 була змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Тарасова А.В. від 28 квітня 2017 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2017 року було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та у державного нотаріуса Другої одеської нотаріальної контори ОСОБА_8 витребувано належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи до майна ОСОБА_4, померлої 17.10.2006 року і із КП «БТІ» ОМР належним чином завірену копію матеріалів інвентаризаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року вище зазначена позовна заява ОСОБА_3 була прийнята до провадження судді Єршової Л.С. та призначена до розгляду в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, при цьому представником позивача – адвокатом ОСОБА_9 було надано до суду клопотання, в якому вона просила розглядати справу за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та надала згоду на заочний розгляд справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради, повідомлений належним чином, у судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву до суду не надав.

За цих обставин, суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з огляду на заяву позивача, визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зазначений позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що відповідно до витребуваних із КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР матеріалів інвентаризаційної справи, згідно до договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, що зареєстрований в КП «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 міської ради за №279 стр. 18 книга 193 від 28 жовтня 1996 року, 158/1000 частин квартири АДРЕСА_2 було придбано: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3 (а.с.104-106) та згідно до листа КП «БТІ ОМР» №10379-11-4048 від 08.11.18р зареєстровано за кожним з них по 158/5000 частин вищевказаної квартири (а.с.171-174).

Позивач ОСОБА_1, 10 жовтня 1970року народження, відповідно до свідоцтва про народження серії ІІ-НИ № 441471, що видано повторно Ленінським ЗАГС м. Іжевськ Удмуртської АССР від 21 вересня 1982 року, актовий запис №404 від 22 березня 1971року, є донькою ОСОБА_10 (а.с.57а). Згідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії ІІ-ЖД №462419, 17 квітня 1988 року - ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_6, актовий запис №245 від 17.04.1987року, та після цього шлюбу змінила прізвище на «Косинську» (а.с.57).

17 жовтня 2006 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного Приморського районного управління юстиції м. Одеси, 25 жовтня 2006 року, про що складено відповідний актовий запис № 9608 (а.с.52а).

З витребуваної судом копії спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_4 вбачається, що 12 червня 2015 року позивач звернулася до Другої одеської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої матері ОСОБА_4. (а.с.51)

25 березня 2016 року державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_8 було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 не було подано оригінал правовстановлюючого документа, а саме договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, що підтверджує право власності спадкодавця на частку у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.52).

31.03.2017 року у квартирі АДРЕСА_3 відбулася пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 31.03.2017 року (а.с.179), під час якого був знищений договір купівлі-продажу №1512, зареєстрований на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, який підтверджує право власності спадкодавця на частку у квартирі АДРЕСА_1.

Також, з матеріалів спадкової справи вбачається, що на запит нотаріуса про видачу дублікату договору купівлі-продажу було отримано відповідь з Державного ОСОБА_2 обласного архіву, з завіреними належним чином копіями договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року та іншими відповідними документами, згідно до яких відбувалася купівля-продаж вищевказаної квартири.

05 січня 1993 року помер ОСОБА_6 – чоловік ОСОБА_4, що підтверджується інформацією, згідно до листів Державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі – ОСОБА_8 від 12.11.2018 року №106/2018/01-16 та від 14.11.2018 року №213/2018/01-16 надану на заяву ОСОБА_3 від 08.11.2018 року, вхід.№184/20-14, (а.с.168-170).

02 січня 2005 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного Приморського районного управління юстиції м. Одеси, 04 січня 2005 року, про що складено відповідний актовий запис № 120 (а.с.166).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 для позивачки необхідно для оформлення спадкових прав на майно, що належало на час смерті останньої.

Факт родинних відносин між ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер 02.01.2005 року у віці 28 років, та ОСОБА_4 підтверджується наступним. ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_4 квартира,7 по день своєї смерті 02 січня 2005 року, спільно зі своєю матір’ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та рідною сестрою ОСОБА_1, що підтверджується довідкою №6779 від 05/11-2018 року, виданої начальником дільниці №8 КП «ЖКС «Порто-Франківський». Вказані обставини із зазначенням родинних відносин та спільного проживання ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджуються актом від 08.11.2018, складеним сусідами по комунальній квартирі АДРЕСА_2 .

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов’язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Право спільної часткової власності і спільної сумісної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Вичерпного переліку цих підстав закон не передбачає.

Отже, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, що зареєстрований в КП «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 міської ради за №279 стр. 18 книга 193 від 28 жовтня 1996 року, володіли 158/1000 частинами квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності, в рівних частинах, а саме: по 158/5000 у кожного, та така реєстрація права власності також підтверджується відповідно до листа КП «БТІ ОМР» №10379-11-4048 від 08.11.18року.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 на час смерті свого сина ОСОБА_5 проживала разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 та була зареєстрована за цією адресою, вона вважається такою, що фактично прийняла спадщину у вигляді 158/5000 частин квартири АДРЕСА_1, що належали її померлому сину ОСОБА_5, але оформити не встигла, так як 17.10.2006 року померла сама.

Окрім ОСОБА_4, інших спадкоємців майна померлого ОСОБА_5 не було, так як у шлюбі він не перебував, дітей не мав, а спадкова справа після його смерті не заводилась, що підтверджується відповіддю Приморської державної нотаріальної контори від 12.11.2018 року.

Таким чином, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлої 17.10.2006 року, їй належали 316/5000 частин квартири АДРЕСА_4.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до положень частин першої та другої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом чи за заповітом може прийняти спадщину або не прийняти її. He допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України позивач є таким, що прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є єдиною спадкоємицею за законом після померлої 17.10.2006 року ОСОБА_4, у відповідності до закону звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв’язку з тим, що нею не було подано оригінал правовстановлюючого документа, а саме договору купівлі-продажу №1512, зареєстрованого на товарній біржі «Центральна ОСОБА_2 біржа» 25.09.1996 року, що підтверджує право власності спадкодавця на частку у квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, оцінюючі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом встановлення факту, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною матір’ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання за позивачем права власності на 316/5000 частин квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 17.10.2006 року.

Керуючись ст. ст. 11, 16, 355, 392, 1216, 1218, 1220, 1223, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 264, 265, 268, 280-283, 288 289, 315, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною матір’ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності на 316/5000 частин квартири АДРЕСА_5, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлої 17.10.2006 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Л.С. Єршова