Рішення № 78511853, 11.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/15359/16-ц

Провадження № 2/520/1691/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Сьома одеська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 року позивач звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 від 16.05.2014 року, який складений на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 11 листопада 2014 року помер її батько ОСОБА_5, після його смерті відкрилась спадщина на ? частку квартири № 101, яка знаходиться в місті Одесі по вул. Академіка Вільямса, буд. 44 корпус № 1, а також грошових вкладів з належними відсотками, які зберігаються в банках м. Одеси.

Позивач зазначає, що у встановлений законом строк вона звернулась до державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй було повідомлено про наявність заповіту, складеного її батьком на ім’я сторонньої особи ОСОБА_2. Стверджує, що відповідачка своїми діями змусила батька скласти заповіт, оскільки він перебував у тяжкому та безпорадному стані і не розумів значення своїх дій. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом

Ухвалою судді від 14.12.2016 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.

В ході судового засідання, яке відбулось 27 грудня 2017 року, представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив призначити по справі посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання: В якому психічному стані знаходився ОСОБА_5 під час складання та підписання заповіту на ім'я ОСОБА_7. який посвідчено 16.05.2014 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-444? Чи міг ОСОБА_5 розуміти власні дії та керувати ними? В якому стані фізичного здоров’я знаходився ОСОБА_5 під час складання та підписання заповіту на ім'я ОСОБА_8 який посвідчено 16.05.2014 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-444? Чи міг ОСОБА_5 прочитати цей заповіт, або прослухати його та розуміти його зміст, чи підписати заповіт? Чи здатний був ОСОБА_5, який помер 11.11.2014 року, усвідомлювати значення своїх дій надавати їм належну оцінку, керувати ними та прогнозувати наслідки власних дій під час складання та підписання 16.05.2014 року заповіту? Який загальний стан психіки був у померлого ОСОБА_5 в період з 2012 року по листопад 2014 року?

Проведення експертизи доручити експертам Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні №1 (Одеський обласний медичний центр психічного здоров’я), що знаходиться за адресою: 65006, м. Одеса, вул. Ак. Воробйова, 9.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27.12.2017 року клопотання представника позивача було задоволено, у справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, для проведення якоъ провадження у справі було зупинено.

24 квітня 2018 року до канцелярії суду надійшло клопотання, в якому комісія лікарів судово-психіатричних експертів, ознайомившись з матеріалами справи і представленою медичною документаціэю, вважала необхідним запросити додаткові матеріали. При цьому, комісія, керуючись п.2 ч.6 ст.72 ЦПК України клопотала перед судом про надання необхідних матеріалів, а саме: медичних відомостей від психіатра і нарколога, а при наявності оригінали медичних карт амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_9 з КУ «ООМЦПЗ»; медичних відомостей від психіатра, а при наявності - оригіналу медичної карти амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_9 з КУ «ГПД», розташованого за адресою 1-й Разумовський провулок, 4; б'єктивних характеризують відомостей за місцем проживання; роздруківку технічної фіксації судових засідань з показаннями свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11 від 02.10.17 р. (а.с.178-179); ОСОБА_12 від 11.12.2017г. (а.с. 87-188); ОСОБА_13 від 27.12.2017 р. ( а.с.192-193), а також показання свідків на розсуд суду і сторін процесу (якими можуть бути показання лікаря, дільничного терапевта) про особливості поведінки, висловлюваннях, психосоматичного стану ОСОБА_14 на період (момент) досліджуваної судом у справі ситуації. Показання свідків містять біографічні дані, відомості про спосіб життя, сімейних відносинах, психічних і особистісних якостях підекспертного (з роздруківкою технічної фіксації судових засідань).

У зв’язку з чим матеріали справи були повернуті до суду та ухвалою суду від 24 квітня 2018 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання на 30.05.2018 року.

В ході судового засідання, яке відбулось 27 липня 2017 року, представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_1 наполягав на призначенні по справі посмертної судово-психіатричної експертизи за питаннями, поставленими в ухвалі суду від 27 грудня 2017 року. З будь-якими клопотаннями, в тому числі про забезпечення та витребування доказів, до суду не звертався, просив клопотання експерта від 24.04.2018 року не розглядати, оскільки вважав його недоцільним, стверджував про можливість проведення експертизи за наявними в матеріалах справи доказами та наполягав на її проведенні по матеріалам справи.

Ухвалою суду від 24.07.2018 року у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, на час виконання якої провадження у справі зупинено.

Проте, 13 листопада 2018 року до канцелярії суду надійшло клопотання експерта про неможливість виконання експертизи, у зв’язку з чим матеріали справи були повернуті до суду.

Ухвалою суду від 14 листопада 2018 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання на 11 грудня 2018 року.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Крім того, підтвердив, що будь-які дані щодо перебування померлого ОСОБА_5 на обліку в КУ «ООМЦПЗ», КУ «ГПД» чи взагалі його звернення до психіатра відсутні, жодної медичної документації, окрім наявної у справі, померлий не мав. З будь-якими клопотаннями щодо витребування чи забезпечення доказів представник позивача до суду не звертався, однак, наполягав на направленні справи до експертної установи для проведення експертного дослідження за наявними у справі документами.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, вказуючи на його безпідставність. Проти направлення справи втретє до експертної установи заперечували, вказуючи на затягування позивачем судового розгляду.

Представник третьої особи Сьомої одеської державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи міститься заява подана про слухання справи без їх участі.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Перш за усе, слід зазначити, що з будь-якими клопотаннями щодо витребування доказів представник позивача до суду не звертався, жодних доказів перебування померлого ОСОБА_5 на лікуванні в КУ "Одеському обласному медичному центрі психічного здоровья" чи КУ "Міський психіатричний диспансер" суду не надав, доказів наявності у нього будь-якого тяжкого захворювання, яке могло б вплинути на здатність розуміти свої дії, не надав, що з урахуванням строку перебування справи в провадженні суду, більше 2 років!, дало підстави розглянути справу за наявними у справі документами.

У судовому засіданні встановлено, що 12 листопада 2014 року помер ОСОБА_5, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті ОСОБА_6 реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції було складено актовий запис № 11432 що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_15 І-ДЖ № 392811.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на частку квартири №101 будинку 44 корп. 1 по вулиці Академіка Вільямса в м. Одесі, яка належала померлому на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 22 березня 2002 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 листопада 2004 року.

За життя, а саме 16 травня 2014 року, ОСОБА_5 склав заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого не складалось заповів ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначений правочин було посвідчено приватним державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 1-144.

З копії спадкової справи № 1137/2014 вбачається, що у встановлений законом з відповідними заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись ОСОБА_8 та донька померлого - ОСОБА_4.

Позивач на підставі ст..225 ЦК України просить визнати заповіт недійсним, оскільки вважає, що під час його складання ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.

Відповідно до ст. 1216, 1217 та 1220 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється за заповітом, або за законом та відкривається внаслідок смерті цієї особи.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України).

Отже, оскільки заповіт є, перш за все, юридичною угодою, тому всі правила чинного законодавства, які стосуються питання недійсності угод, в однаковому ступеню відносяться й до заповіту. Заповіт як угода, яка проявляє волю заповідача щодо розпорядження належним йому майном після його смерті, вимагає посвідчення дійсності волевиявлення й тотожності волі заповідача і змісту заповіту, тому закон пред'являє до заповіту підвищені вимоги в дотриманні умов укладання заповіту.

Заповіт, як вид одностороннього правочину (дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст. 202, ч.2 ст. 203 ЦК України).

За змістом ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За правилом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних , родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Однак, при поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, а саме: не надано доказів того, що ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати на час складання заповіту.

Як зазначалось вище, ухвалами суду по справі двічи призначались посмертні судово-психіатричні експертизи, проте дані експертизи виконані не були через ненадання додаткових матеріалів.

Разом з тим, з медичних карток, наявних у справі, які відображають стан здоровья померлого протягом майже протягом всього життя останнього, вбачається, що ОСОБА_5 мав задовільний стан здоровья, від психіатричних захворювань не лікувався, будь-яких тяжких захворювань, які могли б вплинути на його здатність розуміти значення своїх дій, не мав.

Також зі змісту заповіту від 16 травня 2014 року вбачається, що ОСОБА_5 власноручно написав: «цей заповіт мною прочитаний вголос і підписано особисто», під чим і поставив свій підпис.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 на підставі ст. 1234 ЦК України використала своє право на заповіт і згідно ст. 1235 ЦК України призначив спадкоємцем свого майна ОСОБА_8.

Відповідно до статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Як встановлено у судовому засіданні, позовні вимоги ОСОБА_4 грунтуються лише на її власній думці та не згоді з волевиявленням батька, так як будь-яких інший належних та допустимих доказів позивачем у судовому засіданні надано не було.

Приходячи до такого висновку, суд бере до уваги, що позивач в останнє бачила батька ще у грудні 2013 року, тобто майже за півроку до часу складання заповіту, з померлим тривалий час не спілкувалась, фактично, про його життя останнім часом не знала.

Допитані у судовому засіданні свідки також жодним чином не підтвердили позовних вимог.

Так, свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що постійно бачила ОСОБА_5 працюючим на огороді, він був кріпким та здоровим. На початку весни 2014 року почав скаржитись на доньку, яка не давала йому спілкуватись з онукоою.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_16 підтвердив, що померлий у спілкуванні був дуже рівним, жодних відхилень він загальноприйнятої поведінки, він не помічав, ОСОБА_5 ніколи не скаржився на стан свого здоровья.

Разом з тим, суд не приймає до уваги свідчення ОСОБА_10, яка повідомила, що в останнє бачила померлого ще у лютому 2013 року протягом 30-40 хвилин, він був схвильований та поспішав додому, так як дані свідчення не мають значення до справи, а лише підтверджують, що після того, як ОСОБА_5 почав проживати з ОСОБА_10, вони зі свідком стали меньше спілкуватись.

Також у якості належних доказів не можуть бути прийняті і свідчення ОСОБА_13, який пояснив суду, що раніше ОСОБА_5 був веселим, а останнім часом змінився, так як його приворожила відповідачка.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З точки зору закону, при вирішенні спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов’язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Також відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено , суд вважає доцільним скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.12.2016 року, у разі набрання рішенням законної сили.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 225, 1216, 1217, 1220, 1223, 1233-1235, 1247, 1265 ЦК України. ст. ст... 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Сьома одеська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним – відмовити повністю.

У разі набрання рішенням законної сили, скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Київського районного судом м. Одеси від 19 грудня 2016 року.

Зняти арешт з ? частини квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яка належить померлому ОСОБА_5.

Зняти заборону нотаріусам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України здійснювати будь-які нотаріальні та реєстраційні дії щодо ? частки квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яка належить померлому ОСОБА_5.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 12 грудня 2018 року