Рішення № 78509696, 10.12.2018, Барський районний суд Вінницької області

125/176/15-ц

2/125/6/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2018 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.

при секретарі Хода Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Балківська сільська рада Барського району Вінницької області, про встановлення порядку користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 свої вимоги до суду мотивував тим, що 14.03.1994 року рішенням виконкому Балківської сільської ради Барського району Вінницької області № 33, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38, на якій він побудував житловий будинок. ОСОБА_3 помер16.10.2003 року. Спадщину після його смерті отримала ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями за заповітом є в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2. З метою розподілу спадкового майна 26.07.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено мирову угоду, затверджену судом, за умовами якої за ОСОБА_1 визнано право власності на 60,9 % житлового будинку і господарських споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38; за ОСОБА_2 визнано право власності на 39,1 % житлового будинку і господарських споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38. Питання користування земельною ділянкою у мировій угоді не було врегульовано. Балківська сільська рада Барського району провела поділ вказаної земельної ділянки та 12.09.2012 року видала рішення відповідно до якого ОСОБА_1 виділено 0,0623 га, ОСОБА_2 виділено 0,0398 га, землі спільного користування – 0,0003 га. Однак, між сторонами не існує домовленості щодо порядку користування даною земельною ділянкою, що перешкоджає розділити її в натурі та здійснити приватизацію. Позивач ОСОБА_1 просив суд встановити порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласниками житлового будинку.

У судове засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, повісткою з рекомендованим поштовим повідомленням та телефонограмою.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідач у справі ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення. Суду пояснили, що позов є надуманим та безпідставним. ОСОБА_2 до звернення позивача до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою, вже була власником земельних ділянок, які розташовані за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38, а тому на земельних ділянках, які є приватною власністю, поярок користування не встановлюється.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Балківської сільської ради Барського району Вінницької області, ОСОБА_7 у судове засідання е з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, при ухваленні рішення поклався на думку суду.

Суд, заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов не доведений та не обґрунтований і в його задоволенні слід відмовити. До такого висновку суд дійшов з наступного.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 05.12.2018 року № 148085248 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0057 га кадастровий номер: 0520280200:03:020:0017, яка розташована за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38. Номер запису про право власності 8402279, дата державної реєстрації 16.01.2015 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 05.12.2018 року № 148084397 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0341 га кадастровий номер: 0520280200:03:020:0016, яка розташована за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Балки, вул.. Врублевського, 25/38. Номер запису про право власності 8400829, дата державної реєстрації 16.01.2015 року.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із частиною першою ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 373 ч. 4 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ст. 5 ч.1 цього Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

У відповідності до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а в ст.317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачена непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 13 ЦПК України).

Позов про встановлення порядку користування земельною ділянкою ОСОБА_2 поданий ОСОБА_1 до суду 23.01.2015 року, тобто станом на час перебування вказаної земельної ділянки у приватній власності відповідача, що є підставою для відмови у його задоволенні. Питання встановлення сервітуту позивач не ставив.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.ст.76 - 81 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін; докази повинні бути належними, тобто містити інформацію щодо предмету доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу в обґрунтування своїх позовних вимог щодо необхідності встановлення порядку користування земельною ділянкою ОСОБА_2,яка перебуває у її власності.

За таких обставин суд, керуючись ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268, 280-283 ЦПК України,

В И Р I Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Суддя:

Повний текст судового рішення виготовлено 12.12.2018 року