Рішення № 78503112, 20.11.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4646/16-ц

Провадження № 2/175/1895/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, який 05 липня 2017 року уточнив та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 серпня 2008 року в розмірі 21561 грн. 91 коп., а також судові витрати по справі у розмірі 1378 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв’язку з чим підписала Заяву №б/н від 11 серпня 2008 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 12200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення норм закону та умов договору відповідачка зобов’язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язання за кредитним договором відповідачка станом на 31 жовтня 2016 року має заборгованість у розмірі 21561 грн. 91 коп. Тому ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду для стягнення вищевказаної суми заборгованості.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі. Надав суду заяву в якій просив закінчити розгляд справи без його участі (том №2 а.с.121).

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили застосувати строки позовної давності оскільки строк дії картки закінчився в 2011 році, та в той же час було закрито кредит, а саме 01 листопада 2011 року одним платежем було сплачено борг по картці у розмірі 12013,00 грн., а банк звернувся до суду з позовом тільки в 2016 році. ОСОБА_1 надала суду заяву в якій просила закінчити розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволені (том №2 а.с.122).

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1.1.1.54 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредит (кредитна лінія, кредит ліміт) - розмір коштів, що надаються банком клієнту на строк, обумовлений у договорі, на умовах платності та зворотності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв’язку з чим підписала Заяву №б/н від 11 серпня 2008 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 12200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Згідно Виписки з рахунку приватного клієнта №536256-2017/1107 за розрахунковий період з 01.11.2011 року по 07.11.2017 року виданої Відділенням «Дніпровське №1» Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» 07 листопада 2017 року, 02 листопада 2011 року з карткового рахунку ОСОБА_1 була здійснена банківська операція: поповнення картки 5457082984126024 на суму 12013,00 грн. в ПАТ КБ «ПриватБанк» (том №2 а.с.47,48,49). Отже, первинні банківські документи доводять факт повернення ОСОБА_1 02.11.2011 року грошових коштів АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 12013,00 грн. З розрахунку наданого представником позивача, вбачається, що станом на 31.10.2011 року «Залишок поточної заборгованості за наданим кредитом» складав 12024,90 грн., тобто залишок поточної заборгованості складає 11,90 грн.

ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування строку позовної давності (том №1 а.с.213-214).

Щодо перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов'язань, суд прийшов до наступного.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Позивач звернувся до суду з позовом 01 грудня 2016 року, тобто після спливу п’яти років з моменту останньої проплати боргу відповідачем 01 листопада 2011 року, тобто більше 3 років. Поважних причин пропуску Банком строку звернення до суду судом не встановлено, заяви про поновлення строку на розгляд суду не надходило. Тож, суд робить висновок про сплив позовної давності за вимогами позивача, включно з вимогою за процентами, адже про сплив позовної давності заявила відповідач у справі. Що є підставою для відмови в задоволені позову в частині стягнення заборгованості за кредитом і процентами за користування кредитом.

Щодо вимог про стягнення неустойки, нарахованої за останній рік до дня звернення до суду, суд прийшов до наступного.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Згідно висновку ОСОБА_4 Верховного Суду №14-10цс18 від 28.03.2018 року право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Суд встановив факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то сплила позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, то позовна давність не застосовується, а в позові відмовляється в цій частині за безпідставністю.

Вказане узгоджується із правовим висновком ВеликоїПалати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі та Постановою Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 753/11267/16-ц (провадження № 61-5663св18).

Тому суд робить висновок, що у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, необхідно відмовити в зв?язку з пропуском Банком строку звернення до суду за захистом порушених прав, тобто строку позовної давності.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 253, 256, 258, 261, 263, 266, 267, 526, 530, 611, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.