Рішення № 78502909, 12.12.2018, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/263/18

Провадження № 2/172/276/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2018 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді - Битяка І.Г.

за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Васильківської селищної об'єднаної територіальної громади Дніпропетровської області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю, -

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах з квітня 2003 по квітень 2012 року. Від спільного проживання мають трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, в свідоцтвах про народження яких відповідач записаний батьком.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12.06.2012 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/2 частини всіх видів його заробітку (доходу). Рішенням цього ж суду від 15.01.2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод щодо участі у вихованні дітей. Даним судовим рішенням по суті встановлено місце проживання дітей у неї - матері неповнолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_1. Однак, ОСОБА_2 самочинно змінив місце проживання неповнолітніх дітей, забравши їх зі школи до свого місця проживання.

Вважає, що вона має змогу забезпечити всім необхідним своїх дітей, дбає про їх здоров'я, має з ними психологічний контакт та прив'язаність, проживання з нею відповідає психологічним, моральним та фізичним інтересам дітей, за місцем роботи та проживання вона характеризується добре, алкогольними напоями не зловживає. У зв'язку з чим просить суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей з нею.

Ухвалою судді від 02.08.2018 року цивільну справу № 172/263/18 прийнято до провадження та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження без проведення підготовчого судового засідання оскільки воно проведено попереднім складом суду.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Позивачка пояснила, що в середині липня 2017 року вона з дітьми приїхала до сестри відповідача, яка недалеко від нього проживає. Та умовила відвести дітей до батька. За спільною домовленістю діти залишились у батька на тиждень, а потім домовились, що за тиждень до школи він поверне дітей. Однак він дітей не повернув, перевів їх до школи за місцем свого проживання та відмовляється віддавати дітей. Донька ОСОБА_5 потребує лікування та нагляду лікарів, які батько не забезпечує. Вважає, що відповідач не повертає дітей лише з метою зменшення розміру аліментів, які він сплачує. За весь час проживання дітей з нею батько жодного разу їх не відвідав.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що діти бажають жити з батьком бо їм подобається з ним. Повертатись до матері не бажають бо бояться, що вона їм знову заборонить спілкуватись з батьком. Жодних перешкод для спілкування з позивачем він, на відміну від неї, не створює. Натомість мати жодного разу не відвідала дітей. Діти забезпечені всім необхідним для проживання, розвитку і навчання. Мають окремі кімнати, спальні місця, одяг, їжу та інші необхідні умови, отримують санаторно-курортне лікування і відпочинок. ОСОБА_5 перебуває під наглядом у обласній дитячій лікарні. Після консультацій з лікарем той пояснив, що зараз не можна робити операцію бо йде інтенсивний ріст. Після його закінчення може бути проведена відповідна операція. Він має достатні доходи щоб утримувати належним чином дітей. Розпорядженням голови райдержадміністрації визначено місце проживання дітей з ним.

Представник третьої особи Воронова І.А. просила справу розглянути за її відсутності заперечувала проти задоволення позову.

Представник служби у справах дітей Васильківської райдержадміністрації просила справу слухати за її відсутності та надала висновок про визначення місця проживання дітей. Відповідно до вказаного висновку служба у справах дітей позов не підтримує та вважає за доцільне в інтересах неповнолітніх дітей встановити їх місце проживання з батьком.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12.06.2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/2 частини доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, до повноліття дітей.

Розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації від 01.10.2012 року надано право участі батькові ОСОБА_2 у вихованні дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та визначено порядок його участі у вихованні.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 року зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди щодо участі ОСОБА_2 у вихованні трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Визначено порядок участі батька у вихованні дітей.

Довідкою виконкому Шевченківської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області від 26.09.2017 року підтверджено факт проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 та знаходження на його утриманні.

Розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 29.09.2017 року встановлено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та знаходження на його утриманні. Батька зобов'язано не створювати перепон для спілкування дітей з матір'ю.

Згідно зі ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду 17 жовтня 2018 року у постанові за результатами розгляду справи № 402/428/16-ц. Відповідно ж до ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У судовому засіданні була заслухана думка малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили, що на даний час проживають з батьком в с. Хуторо-Чаплине, Васильківського району. При цьому їм подобається жити у батька. Повертатись до матері не бажають бо жили у бабусі, яка з мамою часто сварилась, умови проживання були гірші ніж у батька. Мати налаштовувала їх проти спілкування з батьком. Той міг побачити їх лише у школі, але вони боялись про це говорити матері бо та їх за побачення з батьком лаяла. ОСОБА_5 підтвердила той факт, що вона перебуває під наглядом лікаря і з батьком кілька разів була на прийомі у обласній дитячій лікарні.

Опитані у присутності батька та представника позивача у судовому засіданні діти надавали пояснення добровільно, спокійно та послідовно, у довірливій бесіді. Тому будь-яких ознак незаконного стороннього впливу на їх думку судом не виявлено.

Згідно з ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи, що зібрані у справі докази з урахуванням думки дітей і висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання дітей з батьком якнайкраще забезпечить інтереси цих дітей, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не ґрунтуються на вимогах закону, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України, Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Васильківської селищної об'єднаної територіальної громади Дніпропетровської області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк