Рішення № 78496702, 29.11.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/11701/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2018 року Придніпровський районний суд міста Черкаси

у складі: головуючого судді Шиповича В.В.

секретаря судового засідання Євтушенко М.В.

за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання та припинення права власності на квартиру,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7 та приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 27.12.2017 року (дата подачі документів на пошту) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3.

Позивач просила суд, - визнати недійсним договір довічного утримання посвідчений нотаріусом ОСОБА_8 та укладений 04.06.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, а також припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.

Свої вимоги ОСОБА_6обґрунтовувала тим, що 23.08.2017 року померла її мати ОСОБА_9, яка проживала, була зареєстрована та мала у своїй власності квартиру за адресою АДРЕСА_2.

Вона як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_9, мала намір прийняти у спадщину вказану квартиру.

Однак при зверненні до нотаріуса з’ясувалось, що на момент смерті ОСОБА_9 вже не була власником квартири АДРЕСА_3, оскільки 04.06.2013 уклала зі ОСОБА_3 договір довічного утримання.

Вказаний договір було укладено в той період, коли позивачка на декілька місяців виїжджала за межі України на роботу, а тому фізично не могла навідувати свою матір.

За таких обставин позивач вважала, що укладаючи договір довічного утримання, відповідач, не маючи на меті виконувати його умови, ввів ОСОБА_9 в оману, запевнивши її, що ОСОБА_6 виїхала з України на постійне місце проживання та ніколи не повернеться, навмисно залишила матір на самоті, а спілкування по телефону невдовзі припиниться. При цьому відповідач запевняв її матір, що доглядатиме за нею не гірше за доньку, а згодом і поховає.

Враховуючи вік ОСОБА_9, її хвороби та те, що вона була досить вразливою і довірливою людиною, позивачка вважала, що матір, через обман з боку відповідача та під впливом тяжких обставин цілком могла погодитись на укладення спірного договору, не розуміючи навіть до кінця наслідків такого укладення.

Крім того, за твердженням ОСОБА_6, відповідач жодного дня не виконував умови оспорюваного договору, що на її думку свідчить про укладення договору 04.06.2013 без наміру виконувати свої обов’язки ОСОБА_3.

Також ОСОБА_6 зазначала, що вона з матір’ю з моменту свого від’їзду закордон постійно підтримувала зв'язок, її чоловік та син часто навідували ОСОБА_9, але ніхто навіть не міг уявити, що мати настільки перехвилювалася та злякалася за своє подальше життя без її присутності, що погодилася на пропозицію відповідача щодо укладення спірного договору.

Ухвалою від 19.02.2018 року позов ОСОБА_6 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті спору.

Ухвалою від 20.02.2018 року задоволено заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4.

07.05.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_7.

17.09.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8.

Ухвалою суду від 10.10.2018 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення по справі посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду від 10.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представники позивача, - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та підтвердили обставини викладені у позові. Додатково просили врахувати, що ОСОБА_9 боялася втратити свою квартиру у зв’язку із численними судовими процесами, які стосувалися її житла. ОСОБА_3, який на той час був поряд із ОСОБА_9 скористався її станом та ситуацією, що склалася.

Позивачка ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що ОСОБА_6 з 2009 року по 2013 рік не перебувала в Україні. Натомість син ОСОБА_6, - ОСОБА_10 влаштовував судові тяжби із ОСОБА_9 з приводу квартири. Після укладення договору довічного утримання він належним чином виконував всі свої обов’язки за договором та у ОСОБА_9 не було до нього жодних претензій.

Представник відповідача, - ОСОБА_4 позов вважав необґрунтованим та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві представник відповідача ОСОБА_4 заперечуючи проти задоволення позову вважав, що підстави для визнання правочину недійсним, на які посилався позивач відсутні. Зокрема щодо ст. 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. В той же час за життя ОСОБА_9 не оспорювала договір довічного утримання, не подавала позовів про його розірвання або визнання недійсним. Жодних доказів того, що обман насправді мав місце позивач суду не надав. Щодо ст. 233 ЦК України, - то позивачу необхідно було довести: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин. Позивач звертаючись до суду з вимогами визнати недійсним договір з підстав передбачених ст. 233 ЦК взагалі не вказує в чому саме полягають тяжкі обставини, в чому проявляється кабальність умов цього правочину, не обґрунтовує, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б учинено взагалі або вчинено не на таких умовах, не наводить доказів нерозривного причинно-наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Щодо ст. 234 ЦК України, - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Крім того представник відповідача заперечував проти доводів позивача, в частині того, що відповідач укладав договір довічного утримання без наміру виконувати обов’язки. Насправді відповідач виконав всі передбачені договором довічного утримання обов’язки перед ОСОБА_9, у тому числі сплачував комунальні послуги та організував поховання. До своєї смерті ОСОБА_9 безперешкодно проживала у квартирі, що була предметом договору довічного утримання. Відповідач мав добрі стосунки з ОСОБА_9, що і пояснює її бажання укласти саме з ним договір довічного утримання. Крім того представник відповідача заперечував доводи позивача про те, що померла ОСОБА_9 уклала оспорюваний договір оскільки злякалась за своє подальше життя через відсутність позивачки. Також неправдивим вважав твердження про те, що нібито син позивачки ОСОБА_10 часто навідував ОСОБА_9, чого не могло бути, так як через шахрайські дії ОСОБА_10 з квартирою померлої, остання взагалі не бажала бачити ОСОБА_10.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_7 – ОСОБА_5 підтримав доводи відповідача і просив відмовити в задоволенні позову.

У письмових поясненнях щодо позову представник третьої особи ОСОБА_7, - ОСОБА_11 заперечувала проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що доводи позивачки є безпідставними, надуманими та не обґрунтованими.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_8 надала суду письмові пояснення, щодо позову, в яких посилалась на те, що 04.06.2013 року за №2215 нею було посвідчено договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5, взамін чого останній зобов’язувався надавати відчужувану довічне матеріальне забезпечення, в разі втрати здоров’я – довічно доглядати та поховати відчужувача у випадку його смерті. Договір був укладений з дотриманням всіх вимог законодавства та відповідав внутрішній волі сторін. У відповідності до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України сторонам договору були роз’яснені всі наслідки вчинюваної нотаріальної дії. При цьому сторонами нотаріусу були надані всі необхідні документи для посвідчення договору, а нотаріусом, проведені необхідні перевірки, в тому числі і щодо виявлення дійсного наміру сторін. З документів, наданих для посвідчення договору, вбачалося, що оцінка нерухомого майна, необхідна для оформлення договору відчуження, за особистою заявою ОСОБА_9 була зроблена 15 квітня 2013 року. Довідка про зареєстрованих в зазначеній квартирі осіб видана Придніпровською СУБ 28 травня 2013 року. Враховуючи, що договір довічного утримання був посвідчений 04 червня 2013 року, нотаріус вважав, що у ОСОБА_9 було достатньо часу для прийняття рішення щодо укладення оспорюваного договору. Крім того перед укладенням договору ОСОБА_9 власноручно написала заяву з проханням посвідчити договір довічного утримання з племінником ОСОБА_3. Після укладення договору ОСОБА_9 особисто питання про розірвання зазначеного договору чи визнання його недійсним не ставила, що свідчить про те, що на протязі всього часу дії договору довічного утримання (понад чотири роки) відчужувача повністю влаштовував укладений по її волі договір і підстав для визнання його недійсним чи для розірвання вона не вбачала.

Суд заслухавши пояснення відповідача, представників сторін та третьої особи ОСОБА_7, вивчивши заяви сторін та третіх осіб по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 744 ЦК України, - за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 745 ЦК України).

04.06.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було укладено Договір довічного утримання, згідно із яким ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_6, взамін чого останній зобов’язувався надавати відчужувану довічне матеріальне забезпечення, в разі втрати здоров’я – довічно доглядати та поховати відчужувача у випадку його смерті.

Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8 та на підставі вказаного договору за ОСОБА_3 04.06.2013 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10).

ОСОБА_12 23.08.2017 року померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії І-СР №309990 (а.с. 7).

18.01.2018 ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 за Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим нотаріусом ОСОБА_13 (а.с. 112-113).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач вважав, що договір довічного утримання має бути визнаний недійсним з підстав передбачених ст. 230 ЦК України, як такий що вчинено під впливом обману, ст. 233 ЦК України, як такий що вчинено під впливом тяжкої обставини, та ст. 234 ЦК України, як такий, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин).

Перевіряючи наявність зазначених позивачем правових підстав для визнання недійсним договору довічного утримання від 04.06.2013 року суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, - правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не

на таких умовах.

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України, - фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд вважає, що позивачем не доведено наявність жодної із зазначених у позові правових підстав для визнання недійсним договору довічного утримання.

При цьому суд враховує, що відповідно до заяви ОСОБА_9 нотаріусу ОСОБА_8 від 04.06.2013 року (а.с. 200), ОСОБА_9 просить посвідчити саме договір довічного утримання, вірно зазначаючи його правову природу та наслідки у виді переходу права власності на квартиру до ОСОБА_3 взамін утримання.

Докази наявності станом на 04.06.2013 року у ОСОБА_9 тяжких хвороб суду не надано.

Натомість за результатами огляду судом медичної картки ОСОБА_9 із КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» встановлено, що у період із січня 2008 по грудень 2013 року записи про звернення ОСОБА_9 за медичною допомогою відсутні.

На виконання договору довічного утримання від 04.06.2018 було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_3.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_3 не мав наміру виконувати свої зобов’язання за оспорюваним договором нічим не підтверджені.

Натомість відповідач надав суду копії квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг за місцем проживання ОСОБА_9, документи щодо організації та оплати поховання ОСОБА_9 (а.с. 51-65).

Крім того відсутні відомості про те, що за життя ОСОБА_9 ставила питання щодо розірвання договору довічного утримання у зв’язку з його невиконанням ОСОБА_3.

Також суд не погоджується із доводами позивача про те, що ОСОБА_9 уклала оспорюваний договір у зв’язку із загрозою втратити житло.

Дійсно між ОСОБА_9, з однієї сторони і ОСОБА_10 (сином позивачки) та його дружиною ОСОБА_14, з іншої сторони, існували численні судові спори пов’язані із правом власності на квартиру АДРЕСА_7, зокрема справа №2-4962/09 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 ВАТ «Ерсте Банк» про визнання недійсним договорів дарування та іпотеки; справа №2-6998/10 за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним; справа №2-1925/11 за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_9, ВАТ «Ерсте Банк» про виключення записів з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна; справа №2324/3831/2012 за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_9 про стягнення коштів; справа №2314/9010/12 за позовом ОСОБА_9 до ПАТ «Ерсте Банк» про виключення записів з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (а.с. 41-60).

Однак у всіх вищезазначених справах остаточні судові рішення були ухвалені на користь ОСОБА_9, останнє із яких 28.01.2013 року, тобто більш ніж за чотири місяці до укладення оспорюваного договору довічного утримання.

Таким чином на момент укладення договору довічного утримання 04.06.2013 року ОСОБА_9 не перебувала під загрозою втрати своєї квартири.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним Договору довічного утримання від 04.06.2013 року укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.

Крім того необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про припинення права власності на квартиру АДРЕСА_8, тим більше, що на момент ухвалення рішення у розглядуваній справі ОСОБА_3 і не є власником вказаної квартири.

У зв’язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Інші учасники справи клопотань про відшкодування судових витрат не подавали.

За змістом ч.9 ст. 158 ЦПК України, - у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то необхідно скасувати заходи забезпечення позову у виді арешту та заборони будь-яких дій по відчуженню квартири АДРЕСА_8, застосовані в даній справі ухвалою суду від 20.02.2018 року.

На підставі ст. 202, 203, 204, 215, 230, 233, 234 ЦК України, керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 158, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 м. Черкаси вул. Чіковані, 34) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_9) про визнання недійсним Договору довічного утримання від 04.06.2013 року укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про припинення права власності на квартиру АДРЕСА_8.

Скасувати заходи забезпечення позову у виді арешту та заборони будь-яких дій по відчуженню квартири АДРЕСА_8, застосовані за ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.02.2018 року у справі №711/11701/17 (провадження №2/711/200/18).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкас протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шипович В.В.

Вступна та резолютивна частини рішення складені і проголошені 29.11.2018.

Повне рішення суду складено 10.12.2018.

Головуючий: ОСОБА_15