Рішення № 78492202, 11.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
11.12.2018
Номер справи
1540/3891/18
Номер документу
78492202
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

Справа № 1540/3891/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт Інжинірінг” до ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області №0010271405, №0010261405, №0010291405 від 19.03.2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Стандарт Інжинірінг” до ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області №0010271405, №0010261405, №0010291405 від 19.03.2018 року.

В судовому засіданні 03.12.2018 року представником позивача були підтримані заявлені позовні вимоги з огляду на те, що при проведенні планової виїзної документальної перевірки та складання акту ГУ ДФС в Одеській області не були враховані всі документи первинного податкового та бухгалтерського обліку позивача, які підтверджували товарність господарських операцій позивача з його контрагентами, а це є безумовною підставою для визнання безпідставними висновків податкової перевірки та скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень. Представник відповідача ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що перевірка була призначена та проведена у відповідності до положень ПК України, а оскільки платником податків не було подано усіх необхідних документів, перевіркою зроблений ґрунтовний висновок про не підтвердження платником даних податкової звітності відповідних податкових періодів з податку на прибуток підприємств та з ПДВ.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач – Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу», є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо призначення податкових перевірок, встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20. п.п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-У1 з урахуванням вимог п. 82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-У1 із змінами та доповненнями, відповідно плана-і рафіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на другий квар тат 2017 року. на підставі наказів ГУ ДФС в Одеській області від 07.06.2017 №1962, від 11.07.2017 №2669 та від 12.01.2018 №113 проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Інжинірінг» (скорочено ТОВ «Стандарт Інжинірінг») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 відповідно до затвердженого плат (переліку питань) документальної перевірки .

За результатами перевірки складено акт від 29.01.2018 року №135/15-32-14- 05/33436167.

На підставі Акту перевірки контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 р. №0010291405, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3683230,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1941615,99 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року №0010271405, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковим зобов'язанням - на 2084451,00 грн. та штрафними санкціями - на 173053,00 грн.; від 19.03.2018 р. №0010261405, яким позивачу зменшену суму від’ємного значення з ПДВ за І квартал 2017 року на суму 184455,00 грн.

Розглянувши оскаржені акти суб’єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.2 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо суті встановлених порушень, то суд також зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту перевірених податкових періодів не ґрунтується на фактичних обставинах справі та законі з наступних підстав.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Закону про оподаткування доходів підприємств та з ПДВ.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу, для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України судом під час офіційного з’ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Між ТОВ «Стандарт Інжінірінг» та ПП "ПРОМ-ЛАЙН" код за ЄДРПОУ 36109057, ТОВ "ЦИКЛОН-ЮГ" код за ЄДРПОУ 32015023, ТОВ " ДАММАРА " код за ЄДРПОУ 38352731, ТОВ "СКМПН" код за ЄДРПОУ 38352244, з ТОВ "ЄТРОЙ-ГАРАНТ" код за ЄДРПОУ 39228708, з ТОВ "СТАР ЛАЙМ" код за ЄДРПОУ 39234245, з ТОВ "НБФ ГРАНІТ ПЛЮС" код за ЄДРПОУ 39280679, з ТОВ "ГРАНІТ-САТЕЛІТ" код за ЄДРПОУ 39533467, з ТОВ "КОМПАНІЯ "ОХОРОНА ПРЕСТИЖ" код за ЄДРПОУ 39700330, з ТОВ "СУЧАСНА ЕРА" код за ЄДРПОУ 39775812, з ТОВ "АРТ СВІТ СТАР" код за ЄДРПОУ 39784426, з ТОВ "УКРЛАЙФ ЛТД" код за ЄДРПОУ 39916407, з ТОВ "ЄЕЛМА ГРУП" код за ЄДРПОУ 40261448, з ТОВ "ТАЙГЕР АЛЬЯНС" код за ЄДРПОУ 40313602, з ТОВ "МЕГАПРОМ-ПЛЮС" код за ЄДРПОУ 40373174, з ТОВ "ОСОБА_2 КОМПАНІ" код за ЄДРПОУ 40385986, з ТОВ "СТРУМ КОНТАКТ" код за ЄДРПОУ 40386890,.з ТОВ "СТЕЙЛ ПЛЮС" код за ЄДРПОУ 40401520, з ТОВ "СТРОЙ-ГАРАНТ" код за ЄДРПОУ 39228708, з ТОВ "УКР ОСОБА_3" код за ЄДРПОУ 40605995, з ТОВ "ЛІНГЕЛ" код за ЄДРПОУ 40931816 були укладені господарські договори щодо постачання товарів, робіт (послуг).

Представником позивача надані документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують фактичність виконання договорів поставки товарів, робіт (послуг) із вказаним контрагентом а саме: договори поставки та надання послуг, протоколи узгодження договірних цін, акти передачі-прийняття виконаних робіт, видаткові накладні на поставлені товари, податкові накладні, платіжні доручення про проведення оплати вартості наданих послуг, в тому числі ПДВ, штатний розпис позивача, накази про відрядження працівників, журнали обліку силових пломб, акти списання товарів за доповідними записками (а.с.111 т.1 – а.с.123 т.16).

Фактична поставка товарів та послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Окрім того, представник податкового органу зазначає, що багата кількість із зазначених контрагентів не знаходиться за місцем реєстрації, не подає податкову та фінансову звітність за перевірені податкові періоди, більшість з них не має матеріальної бази та штатних працівників для виконання зазначених господарських договорів, згідно даних матеріалів кримінальних проваджень встановлено, що їх засновники реєстрували їх без мети здійснення фактичної підприємницької діяльності підприємств, з метою надання податкової вимоги контрагентам, а це в цілому свідчить про те, що зазначені договори мали фіктивний характер, господарських операцій не відбувалось між контрагентами, а тому надані представником позивача документи не можливо визнати належними документами первинного податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують задекларовані показники з податку на прибуток підприємств та ПДВ відповідних податкових періодів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі – Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_4 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_5 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_6 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов’язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом”, а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах “Амюр проти Франції”, “Колишній король Греції та інші проти Греції” та “Малама проти Греції”).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Судом не приймається до уваги посилання представника відповідача на таку підставу для визнання неможливості контрагентів позивача інформацію інших податкових органів щодо не знаходження контрагентів за місцем їх реєстрації, оскільки вказані данні не відносяться до поняття податкової інформації, наведеної у ст.73 ПК України та за її допомогою не можуть встановлюватись обставини, правомірність яких визначена законом, зокрема, наявність інформації у ЄДР щодо реєстрації та місця перебування суб’єкта господарювання на час здійснення господарських операцій.

Щодо доводу представника відповідача про те, що матеріалами низки наведених в акті перевірки кримінальних проваджень нібито встановлена та обставина, що засновники контрагентів позивача реєстрували ці підприємства без мети здійснення фактичної підприємницької діяльності лише з метою надання податкової вигоди контрагентам, суд зазначає про те, що посилання на такі протоколи допитів свідків є неможливим, оскільки вказані документи є процесуальними документами кримінального провадження, оцінки яким може надати лишу компетентний кримінальний суд у своєму вироку чи постанові про закриття кримінального провадження.

Навіть наявність таких вироків не є безумовною підставою для визнання безтоварними операцій позивача з його контрагентами з огляду на наступне.

Як зазначалось вже вище приписами ч.4 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Постановою Верховного Суду України від 27.02.2018 року по справі №813/1766//17 визначено, що що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Таким чином, суд дослідивши наведені вище первинні документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства позивача та його контрагентів, може зробити висновок про фактичність таких операцій навіть за наявності вироку у кримінальній справі стосовно засновників підприємств-контрагентів.

Окрім того, відповідно до положень ч.6 ст.78 КАС України, вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок. Як зазначалося вище, вирок не має жодного посилання на вчинення або не вчинення засновником контрагентів позивача дій по взаємовідносинах з позивачем, а тому вказані обставини не є встановлені судом та не можуть прийматись до уваги судом при наданні оцінці доказів по цій справі.

Інших доказів неможливості вчинення контрагентами позивача господарських операцій представником відповідача до суду не надано.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв’язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів та послуг його контрагентами, а тому висновок податкового органу про безтоварність таких угод є помилковим, в зв’язку із чим, оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток підприємств та ПДВ підлягають визнанню протиправними та скасуванню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 управління ДФС в Одеській області №0010271405, №0010261405, №0010291405 від 19.03.2018 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 11.12.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.

Часті запитання

Який тип судового документу № 78492202 ?

Документ № 78492202 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 78492202 ?

Дата ухвалення - 11.12.2018

Яка форма судочинства по судовому документу № 78492202 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 78492202 ?

В Одеський окружний адміністративний суд
Попередній документ : 78491779
Наступний документ : 78492212