Рішення № 78491859, 28.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 р. Справа№0540/7180/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Грищенко Є.І., за участю секретаря судового засідання Волікової О.О., представника відповідача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі – відповідач, Управління) про визнання бездіяльності щодо відмови у виплаті страхових виплат починаючи з лютого 2017 року по квітень 2018 року щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 протиправною; зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами перед ОСОБА_2, а саме у період з лютого 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 78 959, 87 грн.; встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що є пенсіонером за віком та інвалідом третьої групи внаслідок професійного захворювання. До 2014 року отримував страхові виплати безстроково у відділення Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області Кіровське відділення. У зв’язку з припиненням здійснення повноважень зазначеного відділення, з листопада 2016 року перебував на обліку у Фонді соціального страхування України в Донецькій області Дружківського відділення та отримував страхові виплати. Однак в лютому 2017 року виплата страхових виплат була припинена без будь-яких пояснень. З відповіді Слов’янського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області на звернення позивача, йому стало відомо, що виплату страхових виплат було припинено терміном на шість місяців у зв’язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач звернувся із завою про продовження страхових виплат до Слов’янського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області та у травні 2018 року отримав виплату за один місяць, однак заборгованість зі страхових виплати так і не була виплачена.

Вказані дії позивач вважає необґрунтованими, оскільки вони порушують встановлене ст.46 Конституції України його право на соціальне забезпечення, а тому вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

07 вересня 2018 року на адресу суду від Управління надійшов відзив на адміністративний позов у якому відповідач заперечував проти задоволення позову у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Управлінні як внутрішньо переміщена особа, як отримувач страхових виплати у зв’язку із професійним захворювання та вказує, що до 03 травня 2017 року позивач не перебував на обліку в зазначеному управлінні, тому вимога про зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість з лютого 2017 року, на думку відповідача є безпідставною, а також що відповідно до листа від 12.05.2017 року № 235/05-05 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дружківці Донецької області позивачу зупинено виплату страхових виплат з 01.02.2017 року у зв’язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи. Зазначені дії обґрунтовані Законом України від 29.10.2014 року № 1706-VII « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Окрім того, відповідач зазначив, що з березня 2018 року ОСОБА_2 отримує щомісячні страхові виплати, тому вимога про нарахування заборгованості по квітень 2018 року є безпідставною.

Ухвалою суду від 18 вересня 2018 року задоволено заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення.

Ухвалою суду від 19 вересня 2018 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні від 18 жовтня 2018 року представником відповідача було надано довідку, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав страхові виплати за період з березня 2018 року по квітень 2018 року включно.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2018 року продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів.

30 жовтня 2018 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог. У зазначені заяві представник позивача просив суд позовні вимоги викласти у наступній редакції: визнати бездіяльність щодо відмови у виплати страхових виплат у розмірі 78959, 87 грн. починаючи з лютого 2017 року по лютий 2018 року щомісячних страхових виплат протиправною, зобов’язати нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами у розмірі 78 959, 87 грн., а саме у період з лютого 2017 року по лютий 2018 року.

Ухвалою суду від 06 листопада 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду на 28 листопада 2018 року.

Позивач та його представник, належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання до суду не з’явились.

Представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, паспорт серія ВЕ 151922, виданий 21 вересня 2001 року, відповідно до пенсійного посвідчення серія ААБ № 844058 є пенсіонером за віком та інвалідом третьої групи внаслідок професійного захворювання, що підтверджується довідкою обласною медико-соціальної експертною комісією № 3 від 17.03.2011 року, а також внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 21.03.2018 року. № НОМЕР_1.

Відповідач, Слов’янське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яке зареєстровано в якості юридичної особи 10.05.2017 року за № 12771020000006426, включено до ЄДРПОУ за № 41325231.

Позивач перебував на обліку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дружківці та отримував щомісячні страхові виплати. З 01 лютого 2017 року страхові виплати зупинені у зв’язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи від 27.01.2017 року, відповідно до листа управління соціального захисту населення у м. Дружківці. Зазначений факт знайшов своє відображення у відповіді в.о. начальника відділення від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дружківському відділенні фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.05.2017 року № 235/05-05 .

У травні 2017 року позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Слов’янську Донецької області із заявою про виплату раніше призначених страхових виплат та продовження виплати страхових виплати безстроково.

Суд зазначає, що юридичну особу, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Слов’янську Донецької області припинено 19.08.2017 року. Згідно з даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником зазначеної юридичної особи зазначено Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Постановою Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 06 квітня 2018 року вирішено призначити ОСОБА_2 щомісячну страхову виплату з 01 березня 2018 року безстроково та провести донарахування щомісячних страхових виплати за березень 2018 року. Однак, страхові виплати за період з лютого 2017 року по лютий 2018 року не були виплачені.

В матеріалах справи наявна довідка, видана начальником Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькі області, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав страхові виплати за період березень-квітень 2018 року.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність невиплати страхових виплат за період з лютого 2017 року по лютий 2018 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем не виплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року (в новій редакції). Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства2. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 1105-XIV, тому суд не приймає посилання представника відповідача на вказаний нормативно-правовий акт.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплатив страхові виплати позивачу з 01.02.2017 року по 01.02.2018 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Позовна вимога про визнання бездіяльності щодо відмови у виплаті страхових виплат у розмірі 78 959, 87 грн. та зобов’язання нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами за період з лютого 2017 року по лютий 2018 року у розмірі 78959, 87 грн., не підлягає задоволенню з огляду на те, що перерахунок недоплачених страхових виплат у визначеному розмірі належить до дискреційних повноважень саме органів Фонду соціального страхування, а тому суд не вправі втручатись в діяльність цього органу, а лише перевіряє додержання ним вимог чинного законодавства.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно зобов’язання відповідача надати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 1 вказаної статті, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1 ст. 383 КАС України).

Отже, з вищенаведеного вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах є правом суду, а не обов’язком.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення.

Згідно квитанції № 91 від 15.08.2018 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомоги адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 352, 40 грн. підлягаю стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови у виплаті страхових виплат починаючи з лютого 2017 року по лютий 2018 року щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 протиправною.

Зобов’язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області особі Слов’янського відділення Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами перед ОСОБА_2 у період з лютого 2017 року по лютий 2018 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 352, 40 грн.

Повний текст рішення складено та підписано 07 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Грищенко Є.І.