Рішення № 78487694, 12.12.2018, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 358/1489/18 Провадження № 2/358/792/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кіхтенка С.О.,

за участю секретаря с/з Симоненко О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, без фіксації судового засідання технічними засобами згідно частини 2 ст. 247 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ОСОБА_2 з цивільним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи тим, що 08.02.1975 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб.

За час шлюбу вони набули спільне майно, а саме: земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_3, кадастровий номер № НОМЕР_2 та житловий будинок площею 55,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3.

24.12.1996 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано і сторони домовилися про те, що спільне майно, набуте за час шлюбу в подальшому перейде у власність їх дитині - ОСОБА_5.

Проте, в 2005 році, після набуття чинності новим Цивільним кодексом України, та необхідністю державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відповідач зареєстрував спільне майно - земельну ділянку та садовий будинок розташовані за адресою: АДРЕСА_3 на себе як єдиного власника. Позивачеві цей факт відомий не був.

В 2017 році у відповідача діагностували онкологічне захворювання. Після діагностування захворювання відповідач оформив на свого сина від наступного шлюбу - ОСОБА_4, довіреність з правом розпоряджатися належним йому майном. Діючи па підставі цієї довіреності, ОСОБА_4 здійснив відчуження спільної квартири АДРЕСА_1.

У зв'язку з цим, позивач пред'явила відповідний позов про поділ спільного майна подружжя, оскільки існує вірогідність того, що ОСОБА_4, наділений повноваженням розпоряджатися майном, що перебуває у власності відповідача.

В судове засідання представник позивача не з'явився, але надіслав заяву з проханням слухати справу без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але надіслав заяву з проханням слухати справу без його участі, заявлені вимоги визнає в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст. 206, 207 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши письмові докази надані позивачем, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

08.02.1975 року між позивачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_7 було укладено шлюб, який 24.12.1996 року було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3, видане відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва.

Після припинення шлюбу сторони уклали домовленість, що спільне майно, набуте за час шлюбу в подальшому перейде у власність їх доньці ОСОБА_5.

2005 році відповідач зареєстрував спільне майно, а саме земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий № НОМЕР_2 та садовий будинок площею 55, 7 м. кв., розташований за адресою: АДРЕСА_3 на себе як єдиного власника.

Після діагностування захворювання відповідач оформив на свого сина від наступного шлюбу ОСОБА_4 довіреність з правом розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Сторонами не оспорюється та обставина, що спірна земельна ділянка та будинок придбано у шлюбі, та те, що він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно до ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно - будівельному, гаражно -будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Таким чином, позивач довів факт придбання спірної земельної ділянки та будинку у період шлюбу з відповідачем, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому є всі підстави для задоволення позову.

Згідно положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, також передбачено ч. 3 ст. 7 Закону України про судовий збір.

Оскільки, відповідачем позов визнано під час підготовчого судового засідання до початку розгляду справи по суті, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 3040 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71, 163, 368, 372 СК України, ст.ст. 12, 81, 142, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нерухоме майно, а саме земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий № НОМЕР_2 та садовий будинок площею 55, 7 м. кв., розташований за адресою: АДРЕСА_3, спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_2, паспорт серія НОМЕР_4, виданий Ленінградським РУ ТУ МВС України в місті Києві, 03 липня 2001 року, зареєстрованої за адресою: 03134, АДРЕСА_2, РНОКПП № НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна - земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий № НОМЕР_2 та житловий будинок площею 55, 7 м. кв., розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37556042, повернути позивачці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову 21.09.2018 року згідно квитанції № 0.01140584865.1 на р/р 31210206010080, МФО 899998, в АТ КБ "Приватбанк", що становить 3040 грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: суддя С. О. Кіхтенко