Рішення № 78484879, 07.12.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року Справа № 915/1113/18

м. Миколаїв

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “КБ ЮКОН”

до відповідача: Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”

про: стягнення 51293,62 грн.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: ОСОБА_1 – за довіреністю № 2641 від 03.08.2018.

Суть спору:

08 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “КБ ЮКОН” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 3 від 03.10.2018 про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” 51293,62 грн., з яких: 46788,00 грн. – основний борг, 3840,33 грн. – пеня, 655,29 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: договору поставки № 1409 від 11.09.2017; специфікації № 3 від 30.03.2018 до договору поставки на суму 46788,00 грн.; рахунку на оплату № 38 від 30.03.2018 на суму 46788,00 грн.; видаткової накладної № 34 від 30.03.2018; доручення № 494 від 15.02.2018 на отримання матеріальних цінностей; вимоги № 7 від 06.09.2018 про сплату отриманого товару; норм статей 525, 526, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України, та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань щодо своєчасної оплати заборгованості за поставлений позивачем товар.

Відповідач у відзиві на позов про стягнення осоновного боргу не заперечив, заперечив лише проти стягнення пені та 3 % річних. Посилаючись на незадовільний фінансовий стан підприємства та його статус просить суд зменшити заявлений розмір штрафних санкцій на 95 %.

Ухвалою суду від 12.10.2018 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1113/18; задоволено клопотання позивача, викладене в позовній заяві, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження; визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 06 листопада 2018 року о 10 год. 00 хв. встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

06 листопада 2018 року в судове засідання з’явився представник відповідача.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином, про що свідчить відмітка про отримання 20.10.2018 копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2018 у справі № 915/1113/18 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400134533753.

06 листопада 2018 року суд відкрив судове засідання та розпочав розгляд справи по суті.

За результатами проведеного судового засідання 06 листопада 2018 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання на 06 грудня 2018 року о 09 год. 30 хв.

14 листопада 2018 року до суду, як вже вище було наведено, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 3419 від 09.11.2018.

20 листопада 2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 8 від 12.11.2018.

У відповіді на відзив позивач заперечує щодо звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій та просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 листопада 2018 року з наведенням відповідної мотивації розгляд справи № 915/1113/18 по суті призначено на 07 грудня 2018 року о 09 год. 30 хв.

07 грудня 2018 року в судове засідання з’явився лише представник відповідача.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином, про що свідчить отримана 30.11.2018 о 15 год. 40 хв. телефонограма.

Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.

За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

07.12.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2017 року між сторонами був укладений договір поставки № 1409, згідно з предметом якого позивач, як постачальник, зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, поставити відповідачу, як покупцю, товар, асортимент, комплектність та вартість якого зазначається в специфікаціях, що є додатками до цього Договору, а покупець зобов’язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним Договором.

Згідно з пунктом 3.3 Договору товар поставляється в наступні строки: 3 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший строк не визначений сторонами в специфікаціях.

Відповідно до п.4.1 Договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у специфікаціях і включають всі податки, збори й інші обов’язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов’язані з поставкою товару.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що оплата по даному договору, якщо інше не встановлено в специфікації, здійснюється в розмірі 100 % від суми специфікації протягом 14 календарних днів з моменту приймання товару.

Специфікація № 3 від 30.03.2018 (Додаток №1) до вищенаведеного договору містить наступне погодження сторін: має бути поставлено покупцю товар – паливо авіаційне для газотрубних двигунів «JET A-1» за ціною 38,99 на загальну суму 46788,00 грн.

Відповідно до п. 2 специфікації оплата здійснюється в розмірі 100 % від суми специфікації протягом 14 календарних днів по факту поставки товару.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, пені та 3% річних внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті поставленого товару.

Підставою – договір поставки № 1409 від 11.09.2017, видаткова накладна № 34 від 30.03.2018, рахунок на оплату № 38 від 30.03.2018, застосування статей 525, 526, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про купівлю-продаж, а саме поставки.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки № 1409 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 46788,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 34 від 30.03.2018 (а.с.14).

Відповідач отримав товар на підставі доручення № 494 від 15.02.2018 (а.с.15).

Як вбачається із наданих суду доказів, для проведення оплати за отриманий товар, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 38 від 30.03.2018 на суму 46788,00 грн. (а.с.13).

На підставі п. 5.2 Договору та п.2 специфікації термін сплати товару за видатковою накладною № 34 від 30.03.2018 наступив 13.04.2018 (30.03.2017 +14 днів). Проте, відповідач в строки передбачені договором та специфікацією грошові кошти за отриманий товар не сплатив.

Таким чином, за даними позивача, які не спростовані та не заперечені відповідачем, заборгованість останнього перед позивачем становить 46788,00 грн.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків:

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач направляв на адресу відповідача вимогу за вих. № 7 від 06.09.2018 про сплату отриманого товару, в якій просив останнього у 7-денний термін з дня отримання вимоги перерахувати суму боргу в розмірі 46788,00 грн. (а.с.16).

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній на претензію не відреагував, зобов’язання щодо здійснення оплати за поставлений товар не виконав, чим порушив договірні зобов'язання.

За правилами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 253 ЦК України закріплено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність станом на час прийняття рішення судом заборгованості перед кредитором за договірними зобов’язаннями, в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості розраховано вірно, а саме: 46788,00 грн.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, матеріалами справи підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов’язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов’язання.

На підставі статті 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 14.04.2018 по 03.10.2018 в розмірі 665,29 грн.

Перевіривши за допомогою програми “Законодавство” розрахунки позивача в частині нарахування 3% річних, суд погоджується з заявленими позивачем до стягнення сумою 3% річних в розмірі 665,29 грн. та не вбачає законних підстав для зменшення суми цього виду нарахування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок, внаслідок чого судом встановлено, що нарахування пені в розмірі 3840,33 грн. проведено в межах шестимісячного строку, розрахунок є арифметично вірним, нарахування здійснено позивачем, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, період нарахування визначено позивачем правильно.

Таким чином, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Водночас, у відзиві на позовну заяву за вих. № 3419 від 09.11.2018 відповідач, з урахуванням фінансового стану ДП «Миколаївський бронетанковий завод» та інших об’єктивних обставин, що заслуговують на увагу, просить зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з нього, на 95%.

Розглянувши вказане клопотання, суд вважає його слушним, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" судами першої інстанції вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 192,02 грн. (95% заявленого розміру), оскільки: відповідач є підприємством військо-оборонного комплексу і забезпечує броньованою колісною технікою військові частини і з’єднання Збройних Сил України, зокрема, в період військового стану, який відбувається в даний період на території Миколаївської області; підприємство, згідно з поясненнями заявника, знаходиться в скрутному фінансовому становищі та має борги за договірними зобов’язаннями; позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору поставки № 1409 від 11.09.2017, а нарахування та стягнення з відповідача 3% річних у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов’язані з порушенням відповідачем умов договору; боржник не ухиляється від виконання своїх зобов'язань, а навпаки не заперечуючи проти стягнення основного боргу, пояснює, що шукає способи погашення заборгованості перед позивачем.

В такому випадку, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КБ ЮКОН” основний борг в сумі 46788,00 грн., пеню в розмірі 192,02 грн., 3 % річних в сумі 665,29 грн. та 1762,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.В задоволенні позову в частині стягнення пені (95 %) в розмірі 3648,31 грн. відмовити позивачу.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “КБ ЮКОН” (49049, м. Дніпро, вул. Верхоянська, 49, офіс 5/1; поштова адреса: 49000, м. Дніпро, а/с 213; ідентифікаційний код 39723756);

відповідач: Державне підприємство “Миколаївський бронетанковий завод” (54017, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 120; ідентифікаційний код 07856371).

Повне рішення складено та підписано 12 грудня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова