Рішення № 78484012, 07.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2018Справа № 910/7238/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., Бахмутський район, місто Соледар, ВУЛИЦЯ ЧКАЛОВА, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 00379790)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Укр-Транс" (03087, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПІТЕРСЬКА, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 36559147)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення 1 100 166,76 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Мільчаков О.Л. - за довіреністю від 23.07.2018р.;

від третьої особи: Кононенко А.Ю. - за довіреністю від 30.10.2018 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Артемсіль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Укр-Транс" про стягнення 1 100 166,76 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем без належних на те правових підстав, без згоди позивача та з порушенням умов Договору №Э-26/06/2014 від 26.06.2014 року списано з рахунку відповідача 1 100 166,76 грн. раніше внесеної передоплати.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 1 100 166,76 грн. - повернення внесеної попередньої оплати (авансу), 16 502,50 грн. - судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 22.08.2018 року.

15.08.2018 року через канцелярію Господарського суд міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Укр-Транс" подало клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія «Укр-Транс» та залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

В судовому засіданні 22.08.2018 року оголошено перерву до 12.09.2018 року.

В судовому засіданні 12.09.2018 року оголошено перерву до 25.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року підготовче провадження у справі №910/7238/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 17.10.2018 року.

В судовому засіданні 17.10.2018 року оголошено перерву до 07.11.2018 року.

В судове засідання 07.11.2018 року представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 07.11.2018 року представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити, представник третьої особи надав усні пояснення.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 07.11.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 року між Державним підприємством «Артемсіль» (далі по тексту - позивач, клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційна компанія «Укр-Транс» (далі по тексту - відповідач, експедитор, ТОВ «ТЕК «УКР-ТРАНС») укладено Договір №Э-26/06/2014 (далі по тексту - Договір), за умовами якого за оплату і рахунок Клієнта Експедитор зобов'язувався організувати згідно з заявками та затвердженими планами перевезень виконання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів по території України, країн СНД та далекого зарубіжжя в залізничному рухомому складі які належать ДП «УТЛЦ» так і в рухомому складі інших операторів, які включають в себе:

- здійснення розрахунків із залізницями, за перевезення вантажів Клієнта та інші послуги, що надаються залізницею і узгоджені з Клієнтом;

- оплату залізничного тарифу, додаткових зборів, що пред'являються залізницею і узгоджених з Клієнтом;

- здійснення інших дій на прохання Клієнту пов'язаних з організацією процесу перевезення.

Відповідно до п.3.1. Договору ДП «Артемсіль» для організації перевезень вантажу і пов'язаних з цим послуг перерахувало ТОВ «ТЕК «УКР-ТРАНС» авансові платежі згідно платіжних доручень: №774 від 25.05.2015 на суму 1 000 000,00 грн., №789 від 26.05.2015 року на суму 500 000,00 грн., №792 від 27.05.2015 року на суму 200 000,00 грн., №815 від 25.05.2015 року на суму 500 000,00 грн., №823 від 23.05.2015 року на суму 300 000,00 грн., №852 від 04.06.2015 року на суму 100 000,00 грн., №939 від 05.06.2015 року на суму 500 000,00 грн., №950 від 08.06.2015 року на суму 200 000,00 грн., №974 від 10.06.2015 року на суму 175 000,00 грн.

У період часу з 20 січня 2015 року по 26 січня 2015 року позивач здійснив відвантаження 33 (тридцяти трьох) вагонів з продукцією підприємства в адресу споживачів на території РФ на виконання умов укладених з останніми договорів (контрактів). З вказаних вагонів 10 (десять) вагонів (№№ 24261950, 24435471, 26247791, 24590143, 24629008, 24543225, 24586430, 24440968, 24457186, 24450942, 24254153, 23637630, 24632184, 24628034, 24261711, 24631525, 24433112, 26150797, 24459059) за відправками (залізничними накладними №№ 49244247, 49356132, 49377252, 49365281, 49292204, 49303480, 49292220, 49303373, 49303522, 49316102, 49314537, 49314511, 49316185, 49365273, 49365323, 49365257, 49346448, 49379282, 49365265) було відвантажено через експедитора ТОВ «ТЕК «УКР-ТРАНС».

Вантаж був прийнятий до перевезення залізницею відповідно до статті 8 Соглашения о международном железнодорожном грузовом сообщении (далі по тексту - СМГС; в ред. що діяла до 01.07.2015 року) без зауважень.

ДП «Артемсіль», на виконання умов договору, внесло авансові платежі експедитору (відповідачу), однак вагони з продукцією підприємства одержувачам (споживачам) доставлені не були, що вказує на невиконання своїх зобов'язань відповідачем та залізницею.

Без заяви та згоди ДП «Артемсіль» (додаток 17 СМГС) в квітні місяці 2015 року вагони з продукцією підприємства були повернуті з прикордонних станцій Харків-Сортувапьний та Куп'янськ Південної залізниці і станції Хутір-Михайлівський Південно-Західної залізниці на станцію відправлення зі стягненням з підприємства провізних платежів і додаткових зборів, без подання відповідних документів (парагр. 4 ст. 13 СМГС) та отримання згоди ДП «Артемсіль» на їх сплату, що є порушенням п. 1.1. Договору.

Додатково позивачем були сплачені також митні збори та понесені інші витрати. Усі платежі залізницею було стягнуто з експедитора ДП «Артемсіль». Відповідач фактично погодився з діями залізниці та в односторонньому порядку без погодження з позивачем, як це зазначено в п. 1.1. Договору, безпідставно зарахував раніше перераховані авансові платежі як транспортно-експедиторських послуги, пов'язані з перевезенням вантажів. При цьому, факт не згоди з вказаним вище вирахуванням підтверджується не підписаним актом виконаних робіт за травень 2015 року №2 31.05.2015 року, та листуванням (листи № 23/11-42 від 09.06.2015 року, № 23/11-40 від 09.06.2015 року, лист № 22/06-37 від 22.06.2015 року).

Позивач зазначив, що після отримання листа від ТОВ «ТЕК «УКР-ТРАНС» 24.06.2015 року і дізнався про безпідставність та необгрунтованість наданого акту виконаних робіт з рахунком та звітом на загальну суму 1 133 188,50 грн.. та відмовився його погоджувати.

Суд звертає увагу, що безпідставність списання з рахунку ДП «Артемсіль» коштів залізницею по факту повернення вагонів без згоди позивача (стосується чотирьох вагонів з тридцяти трьох що безпосередньо відвантажувалися через залізницю, інші десять вагонів відвантажувалися через експедиюра ТОВ «Т-Транс») підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 року по справі № 910/15620/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача 1 100 166,76 грн. авансових платежів в зв'язку з невиконанням умов Договору №Э-26/06/2014 від 26.06.2014 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання (ч. 1 ст. 570 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З аналізу ст. 570 ЦК України випливає, що аванс не виконує тієї забезпечувальної функції, яка властива завдатку. Таким чином, у випадку невиконання зобов'язання аванс підлягає поверненню стороні Договору у будь-якому випадку та незалежно від наявності вини в порушенні зобов'язання.

Проаналізувавши умови договору можна зробити висновок, що позивачем був сплачений саме аванс, а не завдаток.

За своєю правовою природою аванс суттєво відрізняється від завдатку. Зокрема, на відміну від завдатку аванс є лише способом платежу і не виконує забезпечувальної функції. Відповідно, у разі невиконання зобов'язання. по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2011 по справі №2-22/1351-2009)

Так, у відповідності до приписів ст. 570 ЦК України, аванс - це лише спосіб платежу і він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

На аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання. Той хто отримав аванс повинен його повернути. І якщо одна із сторін отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Таким чином, враховуючи невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, наявні підстави для повернення Позивачу сплачених за Договором авансових платежів на суму 1 100 166,76 грн.

При цьому, Відповідач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути суму авансу. Так, умовами п. 3.1. Договору встановлено, що авансові платежі здійснюються Клієнтом на суму вартості перевезення вантажів та інших послуг і витрат Експедитора, які плануються на двоє суток надання послуг.

Виходячи з умов Договору, зобов'язання Відповідача щодо надання послуг на всю суму авансу мало б бути виконане. Проте, свої зобов'язання за Договором Відповідач не виконав, що створює підстави для повернення суми авансу відповідно до ст. 570 ЦК України.

Щодо не підписання актів виконаних робіт Позивачем, а саме щодо вказівки Відповідачем, що ДП «Артемсіль» не ставилися вимоги про визнання акту недійсним з посиланням на п.п. 1.2., 3.3. Договору та ч.4 ст.882 ЦК України, а тому Позивачем не доведено факт невиконання Відповідачем передбачених Договором послуг, суд зазначає наступне:

Відповідачем не доведено у відзиві на позовну заяву та не додано доказів надання Позивачу для підписання акту виконаних робіт від 31.05.2015 року №2, тому відповідач, не має законних обґрунтувань для врахування факту безпідставної відмови Позивача від підписання Акту. Більш того, листом від 09.06.2015 року № 23/11-42 відповідача повідомлено про неможливості підписання зазначеного Акту у зв'язку з відсутністю документального підтвердження суми та законних підстав для стягнення.

Положеннями ст. 528 ЦК України встановлено норму щодо виконання обов'язків боржника іншою особою і щодо відповідальності боржника за дії інших осіб, на яких покладено виконання, передбаченої ст. 618 ЦК України. Залучення інших осіб до виконання обов'язків експедитора є його правом. Необхідність включення до ЦК зазначеної статті обумовлена специфікою відносин транспортного експедирування, яка призводить до того, що експедитор найчастіше не може обійтись без послуг інших осіб, зокрема, послуг із доставки вантажу із місця відправлення до місця призначення. Експедитори часто укладають договори із відповідними транспортними організаціями та передають їм виконання усіх або частини своїх обов'язків за договором транспортного експедирування. Разом із тим, слід зауважити, що відповідальним перед клієнтом лишається експедитор, який має право в порядку регресу відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням обов'язків іншою особою, а також застосувати інші засоби відповідальності, що передбачені договором між експедитором та іншою особою або цивільним законодавством.

Аналогічне положення встановлене ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно якої експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

При розгляді даної справи, судом враховано рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 року по справі № 910/15620/16, яким встановлено безпідставність списання з рахунку ДП «Артемсіль» коштів залізницею по факту повернення вагонів без згоди позивача (стосується чотирьох вагонів з тридцяти трьох що безпосередньо відвантажувалися через залізницю, інші десять вагонів відвантажувалися через експедитора ТОВ «Т-Транс»).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, перерахував авансовий платіж відповідачу, а відповідач в порушення умов Договору не доставив вагони з продукцією підприємства одержувачам (споживачам), в зв'язку з чим має перед позивачем зобов'язання з повернення авансового платежу в сумі 1 100 166,76 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 100 166,76 грн. (повернення внесеної попередньої оплати (авансу), нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Укр-Транс" (03087, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПІТЕРСЬКА, будинок 5-А; код ЄДРПОУ 36559147) на користь Державного підприємства "Артемсіль" (84545, Донецька обл., Бахмутський район, місто Соледар, ВУЛИЦЯ ЧКАЛОВА, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 00379790) 1 100 166 (один мільйон сто тисяч сто шістдесят шість) грн. 76 коп. - повернення внесеної попередньої оплати (авансу), 16 502 (шістнадцять тисяч п'ятсот дві) грн. 50 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.12.2018 року.