Рішення № 78480065, 11.12.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/17260/17

н/п 2/766/600/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Дорошинської В.Е.

при секретарі Рєпи А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з позовом про стягнення суми авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна. Мотивуючи свої позовні вимоги, тим що 19.06.2003 року вона та ОСОБА_2 домовилися про укладення договору купівлі-продажу квартири №10 за адресою: м.Херсон, с.Зеленівка, вул.Богдана Хмельницького,буд.3-а за ціною 11925 гривень, які відповідач в повному обсязі отримала до підписання договору. Однак договір купівлі-продажу квартири тривалий час нотаріально посвідчений не був,,оскільки відповідач ухилялась від виконання своїх обов’язків, щодо його укладання в установленому законом порядку. Після неодноразових звернень щодо належного оформлення відповідач погодилась однак в нотаріальній конторі з’ясувалось, що відповідач по справі є власником лише 1/3 частини зазначеного майна, на яке накладе багаточисленні арешти та відкриті виконавчі провадження.

Власником 2/3 частини квартири №10, яка розташована за адресою м.Херсон, с.Зеленівка, вул. Богдана Хмельницького, буд.3-а є сини відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, між якими у 29.06.2005р. та позивачем укладено договір купівлі-продажу 2/3 частини вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Херсонького міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрований в реєстрі за №1077, за що були сплачені грошові кошти.

Відповідач в свою чергу пообіцяли зняти арешти для подальшого укладення договору купівлі-продажу 1/3 частини №10, яка розташована за адресою м.Херсон, с.Зеленівка, вул. Богдана Хмельницького, буд.3-а, однак відповідачем до теперішнього часу нічого не зроблено. У зв’язку із чим 19.08.2017р. позивачем до ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення грошових коштів в сумі 11925грн. в строк до 03.09.2017р., які відповідач отримала 19.06.2003р. Зазначену вимогу вона особисто отримала 23.08.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення. Однак ОСОБА_2 не повернула зазначені гроші.

У зв’язку із наведеним просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 11925грн.та відшкодувати судові витрати.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.06.2018 року по справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду.

Відповідно до ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 16.05.2018 року розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п’ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого просить в задоволенні позову відмовити, оскільки окрім того що позивачем порушено строк позовної давності та відсутність заяви про поновлення пропущеного строку та визначення поважними причини пропущення визначеного законом строку позовної давності. Так позивач в 2003 році вселилася у квартиру,використовувала її, як житло платила за комунальні послуги та здійснювала інші розрахунки. Будь яких питань щодо законності користування, володіння квартирою в повному обсязі без перешкод не виникало на протязі більше 10 років. Також позивач не надала належні та допустимі докази умисного ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, так як сам позивач не ставила питання щодо належного оформлення договору купівлі-продажу частини квартири. Таким чином вважає що позовна заява є надуманою та такою, що не підлягає задоволенню.

Представником позивача подана відповідь на відзив, та зазначила, що вважає, що відзив безпідставний, необґрунтований, а щодо строку позовної давності, то слід враховувати що позивачем не пропущено загальний строк позовної давності, який потрібно рахувати з моменту отримання вимоги відповідача, а саме з 04.09.2017р.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив між позивачем та відповідачем 14.05.2003 року укладено письмову розписку згідно якої, вони домовились про укладення договору купівлі-продажу квартири №10 за адресою: м.Херсон, с.Зеленівка, вул.Богдана Хмельницького,буд.3-а за ціною 11925 гривень, де вказано, що сума завдатку складає 1590,00грн. та зобов’язались у строк до 20.06.2003 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу.

Відповідно до розписок від 08.06.2003р.08.06.2003р.,30.05.2003р., 30.05.2003р. та 23.05.2003р. відповідач отримала грошові кошти в розмірі 11925грн. з урахуванням боргу на комунальні послуги 527грн., та електроенергію -299грн., яка відрахована з суми 11925грн.

Однак договір купівлі-продажу квартири тривалий час нотаріально посвідчений не був, оскільки відповідач ухилялась від виконання своїх обов’язків, щодо його укладання в установленому законом порядку.

25.06.2005р. між позивачем та ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є синами відповідача та є власниками 2/3 частини спірної квартири, укладено договір купівлі-продажу 2/3 частини вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрований в реєстрі за №1077, за що були сплачені грошові кошти в розмірі 7587грн. та зареєстрований в державному реєстрі правочинів від 29.06.2005р. за №679307.

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, накладено арешт на 1/3 частину квартири №10в буд. 3-а по вул.Б.Хмельницького ,с.Зеленівка в м.Херсоні, що належить ОСОБА_2.

19.08.2017р. ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів в сумі 11925грн. в строк до 03.09.2017р., яку відповідач отримала 19.06.2003р. Зазначену вимогу вона особисто отримала 23.08.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення. Однак ОСОБА_2 не повернула зазначені гроші.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

За приписами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Підписаний сторонами договір нотаріально посвідчений не був, однак на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 11925грн.

Згідно зі ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 березня 2016 р. у справі № 6-2978цс15, за змістом частини 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов’язання повернути майно потерпілому.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов’язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України і в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14. В цій постанові Верховний Суд України також зазначив, що правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 отримала від позивача 11925грн. за нікчемним попереднім договором, а тому вони отримані без достатньої правової підстави й підлягають поверненню як безпідставно набуте майно.

Жодних правових підстав вважати, що між сторонами виникли зобов’язання, що забезпечені завдатком, у суду немає. Передані грошові кошти не мають забезпечувальної функції та, відповідно, не є завдатком. За таких обставин, не має значення з чиєї вини не укладено договір купівлі-продажу частини квартири.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача наполягала на застосуванні строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посилається на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

За ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов’язання, строк виконання якого визначається вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 2 цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В розписці при отриманні завдатку від 14.05.2003р. чітко визначено строк виконання зобов’язання до 20.06.2003 року. 29.06.2005р. при укладанні договору купівлі-продажу на 2/3 частини спірної квартири позивачу було відомо про накладення арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_1 після настання цього строку дізналась або повинна була дізнатися, що зобов’язання про укладення договору купівлі-продажу відповідачем не виконано і у позивача настало право вимоги щодо виконання зобов’язань.

Таким чином, перебіг позовної давності в даному випадку розпочався з 29.06.2005р. Позивач звернувся до суду 05.10.2017 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України, передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не задоволено, що є самостійною підставою для цього.

Разом з тим, як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.11Постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинна була довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказів того, що позовна давність пропущена позивачем з поважних причин, або того, що позовна давність переривалася, позивачем не надано. Крім того, позивач не ставить питання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Враховуючи, що позов подано з порушенням строків позовної давності, обставини, через які позовна давність пропущена позивачем не наведені та не доведені, суд не вбачає підстав для захисту порушеного права позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 268 ЦПК України, ст. ст. 215, 216, 220, 251, 253, 256, 261, 267, 530, 653, 1212 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.Е. Дорошинська