Рішення № 78477766, 07.12.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2883/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області, 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів, –

В С Т А Н О В И В :

11 липня 2018 року, представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та в остаточній редакції якого від 27.11.2018 р. просив суд, визначити, що заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з листопада 2014 р. по березень 2018 р. включно, станом на 01.04.2018 р. (дата, на яку була визначена заборгованість), складала 40257,72 грн. та визначити, що заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з листопада 2014 р. по березень 2018 р. включно, станом на 27.11.2018 р. (дата подання уточненої позовної заяви) відсутня, мотивуючи це тим, що розрахунок заборгованості по аліментам, складений головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві на суму 59532,21 грн. був складений в порушення вимог ч. 1 ст. 195 СК України, виходячи із середньомісячної заробітної плати невідомої місцевості, в той час, як позивач проживає в Овідіопольському районі Одеської області з посиланням на відомості органів статистики про середньомісячну заробітну плату по місцю проживання № 31-17/343 від 19.06.2018 р.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомив, надіславши на адресу суду письмову заяву, в якій повністю підтримав свої позовні вимоги, які просив задовольнити та з посиланням на ч. 4 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просив суд, слухати справу за його відсутності та відсутності позивача на підставі наданих документів (а.с. 106).

Представник відповідачів Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомив, однак надіслав на адресу суду письмовий відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення безпідставного і необґрунтованого позову та просив відмовити у його задоволенні (а.с. 46-48,65,78,103).

3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду письмовий відзив на первісний позов та на уточнений позов, в яких категорично заперечувала проти задоволення безпідставних як первісного, так і уточненого позову, в задоволенні яких просила суд відмовити з підстав невірно обраного позивачем способу захисту та законності розрахунку заборгованості по аліментам позивача, складеного державним виконавцем, а також письмові заяви про розгляд справи за її відсутності (а.с. 54-57,66,79-81,86-89,91,95).

Дослідивши матеріали цивільної справи та додатково наданих доказів, зокрема матеріалів виконавчого провадження № 47143941 по виконанню виконавчого листа № 753/20012/14 виданого 06.03.2015 р. Дарницьким р/с м. Києва, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Статтями 15,16 ЦК України передбачено - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтею 6 СК України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, розмір аліментів - має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Розмір стягнутих за рішенням суду аліментів не є незмінним та у випадку виникнення відповідних підстав може змінюватись. Прийняття Закону України «Про внесення змін щодо мінімального розміру аліментів» спрямоване перш за все на посилення захисту права дитини на належне утримання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 р., встановлений прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2018 року становить 1860 грн., з 1 липня – 1944 грн., з 1 грудня – 2027 грн.

Одночасно, стаття 183 СК України зазначає – частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

З огляду на відсутність імперативної заборони - розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 195 СК України визначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Згідно із приписами ст. 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно із п.п. 3,18,23,24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Відповідно до пунктів 3,4 розділу ХVI «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Мінюсту України № 512/5 від 02.04.2012 року - у разі, якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати, квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, виданих стягувачем чи боржником, заяв та (або) розписок стягувача, інформації про середню заробітку плату працівника для цієї місцевості, інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Згідно положень статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Обов'язковість рішення суду, як одна з засад судочинства встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.

Частина перша статті 18 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 ЄКПЛ зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України № 63566/00, п. 23 ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Суд встановив, що рішенням Дарницького райсуду м. Києва від 17.01.2015 р., яке набрало законної сили 28.01.2015 р. і ніким не було оскаржене - стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.11.2014 р. і до досягнення дітьми повноліття, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання до досягнення сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для працездатної особи щомісячно, починаючи з 04.11.2014 р. і до 24.09.2015 р. включно, рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць (а.с. 8-9).

На виконання вказаного рішення, Дарницьким р/с м. Києва був виданий виконавчий лист 06.03.2015 р. та постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 06.04.2015 р. було відкрите виконавче провадження № 47143941 по стягненню з ОСОБА_1 аліментів (а.с. 10,11).

04.04.2018 р. по ВП № 47143941 державним виконавцем був складений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментам, який станом на 01.04.2018 р. становив – 59532,21 грн. (а.с. 15).

Державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 06.02.2018 р. та ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців - було повідомлено боржника ОСОБА_1 про внесення його до Єдиного реєстру боржників (а.с. 16,17).

На підставі заяви боржника ОСОБА_1 про те, що він зареєстрований та проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_3 і його заборгованість по аліментам станом на 01.04.2018 р. становить 59532,21 грн. – постановою державного виконавця Дарницького РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 24.04.2018 р. виконавче провадження направлено до Овідіопольського РВ ГТУЮ в Одеській області (а.с. 12).

Постановою державного виконавця Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області від 04.05.2018 р. було прийнято до провадження ВП № 47143941 з примусового виконання виконавчого листа № 753/20012/14 виданого Дарницьким р/с .м Києва від 06.03.2015 р. за направленням копії постанови сторонам виконавчого провадження (а.с. 13,14).

В своєму позові, представник позивача посилається на те, що державним виконавцем Дарницького РВДВС м. Києва, було розраховано заборгованість ОСОБА_1 по аліментам виходячи із середньомісячної заробітної плати невідомої місцевості з посиланням на інформацію Відділу статистики в Овідіопольському районі ГУС в Одеській області Держстату від 19.06.2018 р. № 31-17/343 про середньомісячну зарплату по місцю його проживання по ІНФОРМАЦІЯ_4, яка різниться з розмірами середньомісячної зарплати, використані державним виконавцем Дарницького РВДВС м. Києва (а.с. 15,21).

При чому, представником позивача був наданий свій власний розрахунок ОСОБА_1 заборгованості по аліментам, який за його підрахунками становить – 40257,72 грн. (а.с. 36-38).

Суд звертає особливу увагу на те, що вищевказаний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментам, який станом на 01.04.2018 р. становив – 59532,21 грн. – не був оскаржений позивачем (боржником) у встановленому Законом порядку, а позивач у своєму уточненому позові від 27.11.2018 р. просить суд визначити розмір заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з листопада 2014 р. по березень 2018 р. включно, станом на 01.04.2018 р. (дата, на яку була визначена заборгованість), складала 40257,72 грн. та визначити, що заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з листопада 2014 р. по березень 2018 р. включно, станом на 27.11.2018 р. (дата подання уточненої позовної заяви) відсутня.

На думку суду, вищевказаний розрахунок заборгованості складений державним виконавцем від 04.04.2018 р. відповідає умовам ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 1 ст. 195 СК України з огляду на те, що при складенні вказаного розрахунку, державний виконавець врахував розмір середньомісячної заробітної плати на одного середньооблікованого штатного працівника по Одеському регіону (тобто даної місцевості) в порядку ч. 2 ст. 195 СК України, починаючи з 01.11.2014 р. по 01.04.2018 р., що вбачається з наведеного підрахунку заборгованості, так як сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем в порядку, встановленому ст. 195 СК України (а.с. 15).

Отже, на думку суду, обчислення заборгованості державним виконавцем було здійснено в порядку, передбаченим ст. 195 СК України та ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на законній підставі з огляду на що, судом не приймається до уваги як належний доказ особисто зроблений розрахунок представником позивача щодо нібито меншої суми заборгованості позивача у розмірі 40257,72 грн., щомісячні суми середньомісячної заробітної плати в якому - суттєво відрізняються від розрахунку державного виконавця.

При чому, особливості виконання рішень про стягнення аліментів передбачені розділом XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за № 512/5, відповідно до ч. 2 якої - стягнуті аліментні суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем в письмовій заяві рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувана поштовим переказом, що здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження. Якщо у виконавця відсутні відомості, необхідні для перерахування стягнутих аліментних сум, виконавець письмово повідомляє стягувача про необхідність надання стягувачем відомостей про спосіб перерахування стягнутих аліментних сум та реквізитів рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання аліментних сум (за наявності). У разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження, на підставі ч. 3 розділу XVI Інструкції.

Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості - обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувана; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

У вказаному вище розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем, були враховані квитанції позивача про сплату аліментів на користь стягувача ОСОБА_2 та подані боржником особисто державному виконавцю в сумі 10900 грн. (а.с. 22-35).

Однак, при зверненні представника позивача адвоката ОСОБА_5 із заявою від 11.05.2018 р. за вих. № 213 до відповідача ОСОБА_6 РВДВС ГТУЮ в Одеській області з проханням перерахувати розмір заборгованості - адвокатом було зазначено що боржник не має заборгованості по сплаті аліментів та просить виключити його з Єдиного реєстру боржників, так як це безпідставно обмежує його права (а.с. 18).

В той час, як заборгованість на дату звернення представника позивача до державного виконавця існувала і складала 59532,21 грн.

Відтак, у державного виконавця були відсутні підстави для здійснення перерахунку заборгованості по сплаті аліментів, оскільки до вищезазначеної заяви представника позивача, окрім витягу з договору про надання правової допомоги та копії ордеру - жодних інших документів не надавалось.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Щодо вимог позивача про визначення розміру заборгованості по аліментам та її зменшення, то суд звертає увагу на те, що предметом позову може бути частина позову, що становить самостійну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача про захист порушеного, невизнаного чи оспореного права або інтересу, яка повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію, в свою чергу позивачем пред’явлено вимогу про визначення розміру заборгованості по аліментам та її зменшення, яка не є такою в розумінні змісту самостійної матеріально-правової вимоги, а тому, на думку суду, з огляду на те, що вищевказаний розрахунок державного виконавця про заборгованість позивача по сплаті аліментів не був скасований і є чинним, обраний позивачем спосіб захисту його прав - не передбачений ст. 16 ЦК України.

Окрім того, нормами СК України - не передбачено зменшення розміру заборгованості по аліментам, а лише відповідно до ст. 197 цього Кодексу за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.

У зв’язку з чим, позовна вимога про визначення розміру аліментів є фактичним встановленням обставин справи про існуючу заборгованість позивача, який в процесі слухання справи в суді, і маючи на меті виключення його з Єдиного реєстру боржників, визнаючи при цьому свою фактичну заборгованість за вказаним вище розрахунком заборгованості по аліментам - частково погасив свою заборгованість по аліментам на суму 20300 грн. та на суму 20257 грн. згідно платіжних квитанцій (а.с. 74,100).

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженої наказом Мінюсту України від 05.08.2016р. № 2432/5 - єдиний реєстр боржників є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та створений з метою оприлюднення в режимі реальної часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Слід зазначити, що реєстр був створений з метою запобігання відчуження боржниками майна.

Відповідно до закону, нотаріуси та інші державні реєстратори перед здійсненням будь-якої угоди з відчуження майна зобов’язані перевірити інформацію з Єдиного реєстру боржників.

Згідно п. 6 розділу X вищезазначеного Положення, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувану, повернення виконавчого документа до суду, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Відтак, враховуючи наявність заборгованості зі сплати аліментів у позивача відсутні підстави для виключення його з Єдиного реєстру боржників, про що було зазначено державним виконавцем у письмовій відповіді на запит представника позивача (а.с. 19).

Крім цього, суд зауважує, що не існує такого способу захисту прав, як зменшення суми заборгованості зі сплати аліментів, передбаченого статтею 16 ЦК України, і задля встановлення факту зменшення загальної заборгованості зі сплати аліментів позивачу достатньо надати копії квитанцій Овідіопольському РВ ГТУЮ у Одеській області по виконавчому провадженню № 47143941 (в межах якого він зобов’язаний сплачувати таку заборгованість), що буде вирішення спірного питання по суті без звернення до суду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та необхідності відмови у його задоволенні з підстав, описаних вище, беручи до уваги відсутність будь-якого порушеного права позивача, невірно обраного способу захисту, а мається факт його бажання на виключення з Єдиного реєстру боржників.

В порядку ст. 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат позивачкою перед судом не ставляться, а тому судом не вирішуються.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,136,141,158,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,447 ЦПК України, ст. 16 ЦК України, Конституцією України, Загальною декларацією прав людини (Генеральна Асамблея ООН 10.12.1948), ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, ст.ст. 192,194,195 СК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області, 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 11.12.2018 р.

Суддя Гандзій Д.М.