Рішення № 78477498, 03.12.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/11500/18

Провадження № 2-а/521/249/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«03» грудня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Целуха А.П.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Одеської митниці ДФС, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська митниця ДФС про скасування постанови про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до заступника начальника Одеської митниці ДФС, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська митниця ДФС про скасування постанови про порушення митних правил, посилаючись на те, що від 26.01.2018року Одеською митницею ДФС в особі заступника начальника митниці - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці ДФС ОСОБА_2 було винесено постанову у справі про порушення митних правил №1705/50000/17, за ознаками вчинення позивачем порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України. Позивач визнаний винним у скоєнні порушення митних правил, і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення правопорушення становить 1 356 059, 73гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в його діях немає складу правопорушення, а саме об’єкту правопорушення, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони та належного суб’єкту правопорушення за ст. 485 МК України, а саме: зокрема позивач не був за кермом автомобілю, не був особою, що його ввозив на митну територію України. З суб’єктивної сторони, у позивача був відсутній умисел по ухиленню від сплати митних платежів. Безпосереднім об’єктом даного правопорушення є суспільні відносини, які посягають на порядок використання пільгового митного режиму щодо ввезених товарів на митну територію України, а не транспортних засобів. З об’єктивної сторони будь-яке користування транспортним засобом, ввезеним на територію України у режимі «особистого користування», є правомірним, якщо такий транспортний засіб не використовується з комерційною метою. Крім того, позивача не було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду його справи, чим було порушено його право на захист і доведення своєї позиції перед відповідачем, який здійснював розгляд справи за протоколом про адміністративне правопорушення. Також позивач вказує, що відповідачем помилково визначено суму штрафу.

Таким чином, не погоджуючись з постановою про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом та просить суд скасувати зазначену постанову посилаючись на те, що вона була винесена з порушенням норм Митного кодексу України, а саме: в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов.

Відповідач, сповіщений належним чином, у судове засідання не з*явився, відзиву стосовно позовних вимог, або заяви про розгляд справи за його відсутності, до суду не надходило.

Представник третьої особи - Одеської митниці ДФС у судовому засіданні позов не визнав, надав до суду відзив стосовно позовних вимог, у якому проти задоволення позову заперечував, з підстав викладених у відзиві, вважаючи, що постанова від 26.01.2018року №1705/50000/17 була винесена з додержанням норм чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 30.10.2017 року співробітниками Одеської митниці ДФС України було складено протокол про порушення митних правил №1705/50000/17 у зв*язку із вчиненням гр.. України ОСОБА_1 порушення митних правил, передбаченого ст..485 МК України.

26.01.2018року Одеською митницею ДФС в особі заступника начальника митниці - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці ДФС ОСОБА_2 було винесено постанову у справі про порушення митних правил №1705/50000/17, за ознаками вчинення позивачем порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України. Позивач визнаний винним у вчиненні порушення митних правил, і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення правопорушення становить 1 356 059, 73гривень.

З даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 був затриманий співробітниками УСБУ в Одеській області на вул..Буніна у м.Одесі під час пересування на автомобілі «Hyndai Terracan», д/н В4079ВН, країна реєстрації Болгарія, кузов №КМНNМ81ХР2U056853. Під час обшуку вказаного автомобілю, було вилучено документи, які свідчать про окремі ознаки порушення митних правил, відповідальність за які передбачена ст.485 МК України. Перевіркою встановлено, що 23.06.2017 року гр.. Республіки Молдови, Minascurta Iurie на автомобілі «Hyndai Terracan», д/н В4079ВН, країна реєстрації Болгарія, кузов №КМНNМ81ХР2U056853 в режимі «тимчасове ввезення» в*їхав на митну територію України в зоні діяльності Одеської митниці ДФС строком до одного року. Тимчасове ввезення громадянина ми-неризидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Використання транспортного засобу іншою особою, ніж тою, якою ввезено, являє собою використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв*язку з якими було надано такі пільги, за що передбачена відповідальність ст..485 МК України.

ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутній склад порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, вказана постанова не відповідає дійсним обставинам, є необґрунтованою та такою, що порушує права та особисті інтереси позивача.

Відповідно до норм Додатку "С" Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), до якої Україна приєдналась з 24.03.2004 року, Україна дозволяє тимчасове ввезення транспортних засобів на митну територію України без вимагання митного документа або гарантії, з умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

Зазначені права на пільги надаються цією Конвенцією, якщо транспортні засоби зареєстровані на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і будуть ввозитись та використовуватись даними особами. Також дозволяється ввозити та використовувати зазначені транспортні засоби третіми особами, яким не належать (на яких не зареєстровані) транспортні засоби.

Відповідно до статті 2 Додатку "С" , користуються правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 цієї Конвенції «транспортні засоби комерційного чи приватного використання". Відповідно до п. (с) термінів, визначених у цьому Додатку, "приватне використання" означає перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

За ст. 103 Митного Кодексу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України регламентуються ст. 380 МК України.

Відповідно до ст. 380 Митного Кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року.

Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу.

Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.

Строки, передбачені абзацами першим та другим цієї частини, можуть бути продовжені органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів.

Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Відповідно до ст. 485 Митного кодексу України використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги є адміністративним правопорушенням.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 293 Митного кодексу України передбачено, що особами, на яких покладається обов'язок із сплати митних платежів, є особи відповідальні за дотримання митного режиму у разі недотримання положень цього кодексу щодо користування та розпорядження товарами або виконання інших вимог і умов, установлених цим Кодексом для застосування митних режимів, що передбачають умовне і повне або часткове звільнення від сплати митних платежів.

Слід зауважити, що на Одеську митницю ДФС, як суб'єкта владних повноважень відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих нею рішень.

Як встановлено в процесі розгляду справи відповідачем та третьою особою на стороні відповідача не надано доказів з обов’язкових, на думку суду фактів, що повинні бути доведені під час розгляду, серед яких, але не виключно: -що саме позивач використовував транспортний засіб (з урахуванням синтаксичного тлумачення слів «використання» та «користування» і різниці між ними; - що позивач був обізнаним про режим ввезення, під яким перебував транспортний засіб; - що позивач діяв умисно, з метою ухилення від сплати податків; - що під час розгляду справи про адміністративні правопорушення було дотримано прав та гарантій особи, що притягається до відповідальності, а процедура розгляду відповідала передбаченій законом.

Адміністративне правопорушення, передбачене статтею 485 МК України, має спеціального суб’єкта – особу, що ввозить на митну територію України товар (декларант).

Суб’єктом цього правопорушення може бути лише декларант товару, що ввозиться на митну територію – тобто особа, яка ввозила товар. Такий висновок випливає з того, що тільки декларант заповнює та подає відомості про товар, який ввозить; тільки йому надаються митні пільги у вигляді звільнення від сплати митних платежів; тільки в нього може виникнути умисел на використання товару в інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими було надано пільги, тільки він відповідальний за додержання митного режиму «тимчасовий ввіз».

Позивач не був декларантом транспортного засобу (особою, що його ввозив на митну територію України). Саме декларант спірного автомобіля є відповідальний за додержання митного режиму «тимчасовий ввіз», саме він повинен використовувати його у тих цілях, задля яких транспортний засіб було ввезено.

Стаття 485 Митного кодексу України передбачає відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Тобто, для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту вчинення протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів та наявність прямого умислу – мети вказаних дій, яка прямо передбачена диспозицією статті.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Невід’ємною ознакою суб’єктивної сторони правопорушень, передбачених цією статтею є наявність умислу у декларанта на «ухилення від сплати митних платежів», яка виникла до або в момент декларування товару (проходження митного контролю). Без наявності цієї ознаки суб’єктивної сторони немає наявності складу правопорушення за цією статтею.

Згідно Ухвали ВАСУ від 03.12.2015р. у справі № 359/2056/15-а: "...статтею 485 МК України передбачено наявність спеціальної протиправної мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, а тому зазначення особою невірного коду товару в декларації не може бути доказом того, що його дії були направлені на умисну несплату митних платежів у формі прямого умислу."

За змістом статті 10 Кодексу про адміністративне правопорушення України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Так, суд погоджується із доводами представника позивача, що позивач не цікавився, хто ввіз на митну територію України вищезазначений транспортний засіб, так само не знав, і не повинен був знати в якому режимі було ввезено транспортний засіб і чи були на нього отримані будь-які митні пільги, а відповідно не міг мати прямий умисел на вчинення будь-якого порушення митних правил, оскільки не є ані власником транспортного засобу, ані особою, відповідальною за дотримання правил митного режиму, ані особою яка керувала автомобілем.

Оскільки обов’язок по сплаті митних платежів лежить лише на особі, що ввозить транспортний засіб та у момент ввозу транспортного засобу на митну територію України, то логічним є висновок, що умисел на ухилення від сплати митних платежів може виникнути тільки до або під час ввозу транспортний засіб. Після ввозу на особі вже немає обов’язку сплати митних платежів, а є тільки обов’язок додержання режиму, згідно з яким його було ввезено.

Оскільки позивач не ввозив транспортний засіб на територію України, у нього не міг бути умисел на ухилення від сплати митних платежів. У нього взагалі не виникало обов’язку сплати митних платежів, оскільки він не ввозив спірний транспортний засіб, він взагалі не є стороною правовідносин, які склалися щодо ввозу транспортного засобу між декларантом та державою.

Безпосереднім об’єктом цього правопорушення, передбаченого ст.. 485 МК України, є суспільні відносини, які посягають на порядок використання пільгового митного режиму щодо ввезених товарів на митну територію України.

Відповідно до п. 57 ч. 1 ст. 4 МК України, товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі, валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.

Згідно із п. 58 ч. 1 ст. 4 МК України, транспортні засоби - транспортні засоби комерційного призначення, транспортні засоби особистого користування, трубопроводи та лінії електропередачі.

Відповідно до п. 60 ч. 1 ст. 4 МК України, транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Таким чином суд дійшов до висновку, що автомобіль марки Hyndai Terracan, д/н B4079BН є саме транспортним засобом, який був ввезений на територію України у режимі «особистого користування». Отже, відповідно до наведеної статті, він не входить в поняття «товари». Оскільки ст. 485 МК України передбачає відповідальність за неправомірне використання товарів, то її застосування до цих правовідносин (з користування транспортного засобу) є безпідставним та неправомірним.

Крім того, суд вказує, що відповідальність за 485 статтею МК України передбачена не за користування, а за використання товарів. Незважаючи на зовнішню схожість цих понять, вони є різними за своєю суттю.

Відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови (ОСОБА_3), а також Академічного тлумачного словника української мови:

користуватись – уживати, використовувати що-небудь для власних потреб (користуватись послугами, застосовувати що-небудь…).

Використовувати – застосовувати, вживати що-небудь з користю; користь – матеріальна вигода для кого-небудь, прибуток.

Диспозицією 485 статті МК України, за якою у відношенні Позивача складено протокол, передбачене саме «використання товарів, стосовно яких надано пільги…». Отже законодавець мав на увазі дії щодо уживання товару з метою отримання вигоди (прибутку) для того, хто його використовує.

Приватне використання транспортного засобу означає «перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання» (тобто будь-яке користування транспортним засобом, окрім платного перевезення пасажирів та вантажів).

З наведеного випливає, що будь-яке користування транспортним засобом, ввезеним на територію України у режимі «особистого користування», є правомірним, якщо такий транспортний засіб не використовується з комерційною метою.

Більш того, суд звертає увагу, що на час вирішення спору закон не забороняє автовласникові-іноземцю передавати управління своєю машиною водієві-резиденту України, ніяких документів про передачу права керування на авто не потрібно, тому що довіреність не є обов'язковим документом. Фактичне керування таким водієм спірним транспортним засобом з метою особистого користування є ідентичним з тією метою для якої цей транспортний засіб був ввезений на територію України, хоча і іншою особою, що не порушує вимог ст.485 Митного Кодексу України, а врегульовано Цивільним кодексом України та Правилами дорожнього руху.

При вирішенні спору суд враховує також, що висновок про виявлення факту порушення митних правил, який відповідно до ст. 360 МК України є підставою для порушення справи про порушення митних правил, повинен робитись виключно за умови достатності даних, що вказують на наявність складу правопорушення

Таким чином, з аналізу наведеного випливає висновок про те, що у діях позивача, щодо яких складено протокол про порушення митних правил, немає складу правопорушення, а саме об’єкту правопорушення, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони та належного суб’єкту правопорушення за ст. 485 МК України.

Згідно ст. 525 МК України справа про порушення митних правил розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання посадовою особою органу доходів і зборів або судом (суддею) матеріалів, необхідних для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил (ч. 2 ст. 526 МК України).

Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи (ч. 4 ст. 526 МК України).

Проте, матеріали справи не містять доказів виконання Одеською митницею ДФС приписів ч. 2 ст. 526 МК України щодо повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, за результатами якого була винесена спірна постанова, а саме відсутнє поштове повідомлення про вручення відправлення чи особисті розписки позивача про ознайомлення з датою розгляду справи, що відбувся 21.01.2018 року.

Відповідно до ст. 498 МК України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Суд зазначає, що обов'язок по дотриманню прав, свобод та інтересів особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил лежить саме на посадовій особі митниці, які здійснюють провадження та розглядають справи про порушення митних правил. Однак, стосовно позивача цей обов'язок не було дотримано і розгляд справи відбувався з порушенням його права на захист.

Судом з'ясовано, що позивача було належним чином повідомлено про засідання по справі, яке відбулося саме 06.12.2017 року, але відсутні докази, що позивача було повідомлено належним чином про засідання 21.01.2018 року, в якому і було розглянуто справу та винесено постанову.

З огляду на відсутність доказів повідомлення позивача про розгляд справи про порушення митних правил, суд вважає, що відповідачем не забезпечено право позивача бути присутнім під час розгляду справи, в результаті чого позивач був позбавлений права подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися правничою допомогою захисника, давати усні і письмові пояснення, подавати докази, доводи, міркування та заперечення, тощо.

Такі порушення на думку суду не можуть вважатися суто формальними, а є достатніми для судового захисту прав позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови про порушення митних правил.

15.05.2008р. Європейським судом з прав людини розглянуто справу «Надточій проти України» (заява №7460/03), яка стосувалась справи про адміністративне правопорушення за порушення митних правил.

У своєму рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер кодексу України про адміністративні правопорушення, проте заперечував, що Митний кодекс має аналогічний характер. Суд не погодився з такою думкою і вказав, що не вбачає істотної різниці між КУпАП та розділом VIII МК України, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення.

Таким чином, Суд вважав, що ця справа за своєю суттю є кримінальною, а також, що зазначені митні правопорушення фактично мали кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція). (п. п. 21, 22 рішення).

З огляду на це Рішення ЄСПЛ, аналіз статті 485 МК України, дозволяє дійти висновку про те, що фактично – це кримінальна стаття, за своєю сутністю.

Окремо, суд зазначає, що про кримінальний характер цієї статті свідчить не тільки її склад, докладно описаний в диспозиції статті, а й розмір стягнення (штрафу), що перевищує передбачені розміри стягнень за Кримінальним кодексом України, передбаченими за ті чи інші кримінальні правопорушення.

Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а ст. 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

З огляду на вищевикладене, неповідомлення належним чином та неприсутність Позивача, а фактично обвинуваченого, на засіданнях щодо його справи, враховуючи, що ця справа за своєї суттю може бути визнаною кримінальною, є грубим порушення основоположних норм права.

Згідно ст. 2 Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів»: «Митне оформлення з метою вільного обігу та першу державну реєстрацію в Україні транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТ ЗЕД ( 584б-18 ) як вироблених в Україні, так і ввезених на митну територію України, нових і таких, що були в користуванні, здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам:

… не нижче рівня "ЄВРО-5" - з 1 січня 2016 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2015 року включно.»

Позивач посилався на те, що автомобіль марки Hyndai Terracan, д/н B4079BН - 2002 року випуску, не відповідає екологічним нормам «ЄВРО-5», а тому митне оформлення такого автомобілю для вільного обігу (не в пільговому режимі) взагалі не могло бути проведене, тобто сума митних платежів у такому випадку дорівнює 0,00 грн., отже "накладення штрафу в розмірі 300% від суми несплачених митних платежів" (згідно ст. 485 МК України), а саме від 0,00 грн., є 0,00 грн.

Представником позивача було надано до матеріалів справи копію відповіді Одеської митниці за підписом заступника начальника ОСОБА_4, в якій вказано, що здійснити митне оформлення транспортного засобу "Hyindai" 2002 року випуску неможливо. При тому Одеська митниця у цій відповіді посилалася саме на ст. 2 Закону України "Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів" як підставу відсутності можливості ввезення такого автомобілю на митну територію України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на сьогодні фізична особа фактично не має можливості здійснити митне оформлення транспортного засобу випуску 2002 року з метою його вільного обігу, як такого що не відповідає екологічним нормам «ЄВРО-5», а тому сума несплачених Позивачем митних платежів в розумінні ст. 485 МУ України в цьому випадку дорівнює саме 0,00 грн., оскільки Позивач взагалі не мав можливості здійснити митне оформлення такого транспортного засобу з метою його вільного обігу.

Визнання правомірності розрахованого розміру штрафу, зі сторони суду, означало б визнання того, що для товарів та транспортних засобів, які фактично неможливо розмитнити за законом (існує пряма заборона), передбачено митні платежі за їх розмитнення.

Суд також погоджується з доводами Позивача, щодо не невизначеності правозастосовчої практики митних органів, оскільки стаття 484 МК України має на увазі більш тяжке порушення закону, ніж стаття 485 МК України, між тим розмір штрафів, згідно постанов митних органів, значно більше саме за порушення згідно статті 485 МК України, що є порушенням принципів розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки ідеологія ст. 1 Першого протоколу Конвенції з захисту прав людини відображена у Конституції України, судам також варто враховувати правові позиції ЄСПЛ під час вирішення питань щодо втручання у право власності осіб, посилатися на висновки Євросуду як на безпосереднє джерело права, а також переймати притаманні його рішенням ідеї справедливості та гуманності.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі «Україна-Тюмень проти України» у пункті 49 суд вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (subject to conditions provided by law), а другий пункт визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. У пункті 55 надано тлумачення пропорційності втручання в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу (fair balance) між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних свобод особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення права власності.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що Відповідачем не надано доказів того, що в діях Позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України, а тому він не повинен нести відповідальність.

Відповідно до ст.531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є, в тому числі, відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення.

Таким чином, за вказаних обставин, викладені у постанові висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому оскаржувана постанова має бути скасована.

Крім того, у своєї позовній заяві позивач просить поновити йому строк на звернення до суду, посилаючись на те, що він отримав інформацію про наявність Постанови від 22.06.2018 року, а саме в червні місяці звернувшись до нотаріуса він дізнався, що його майно знаходиться під арештом на підставі постанови виконавчої служби Одеської області, після чого позивач в той же день звернувся за правовою допомогою до адвоката, який 22.06.2018 року подав заяву до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса ГТУЮ в Одеській області щодо ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, після чого, представник позивача, на особистому прийомі виконавця, отримав можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Вказані обставини підтверджуються копією заяви представника позивача до ДВС від 22.06.2018 року та розписом представника позивача в матеріалах виконавчого провадження.

З вказаних підстав, відповідно до ч.1,4 ст. 121 КАС України суд вважає, що ОСОБА_1 процесуальний строк на звернення до суду з вказаним адміністративним позовом повинно бути поновлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 33, 287-288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 77, 90, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до заступника начальника Одеської митниці ДФС, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська митниця ДФС про скасування постанови про порушення митних правил- задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на звернення до суду з адміністративним позовом до заступника начальника Одеської митниці ДФС, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська митниця ДФС про скасування постанови про порушення митних правил.

Скасувати постанову Одеської митниці Державної фіскальної служби у справі про порушення митних правил №0141/50000/18 від 19 лютого 2018року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення порушення митних правил, передбачене ст. 485 Митного кодексу України, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення правопорушення становить 1 356 059, 73грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ