Рішення № 78472810, 05.12.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/2103/18

н/п 2/640/1347/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

Київський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Нев'ядомського Д.В.

при секретарі Гончарові О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 ( місце проживання Харківська область , селище Рай–Оленівка , провулок Підлісний буд. 6 ) до ОСОБА_2 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення суми за договором позики та стягнення відсотків за прострочення грошового зобов»язання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цивільним позовом , в якому просить суд : стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 19500 гривень та проценти за прострочення повернення суми боргу 12285 гривень, а разом 31785 ( тридцять одну тисячу сімсот вісімдесят п»ять гривень), а також сплачений судовий збір.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 25 січня 2015 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики грошових коштів.

Відповідно до розписки , складеної та підписаної ОСОБА_2 25 січня 2015 року він взяв на себе зобов’язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 32000 тисячі гривень та 21 % річних не пізніше 05 січня 2017 року, а також у разі несвоєчасної сплати боргу зобов’язується сплачувати проценти у розмірі 0,1 % від простроченої суми , за кожний день прострочки.

Окрім того, 14 лютого 2015 року ОСОБА_2 знову звернувся до позивача з проханням позичити йому гроші у сумі 4000 гривень на строк три місяця до 15 травня 2015року. Відповідач зобов’язався повернути 4000 гривень з процентами в розмірі 25% річних в установлений строк до 15 травня 2015 року, у повному обсязі, про що також була складена розписка. Всього ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2І 36000 гривень.

На протязі 2015 -2017 років відповідач повертав позивачу по 200-300 грн., так тривало до серпня 2017 року. На момент подання позову відповідач повернув 16500 грн. Потім, ОСОБА_1 стала наполягати, щоб відповідач повернув борг повністю . Після цього, у серпні 2017року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 свою пенсійну картку, оскільки на картку приходила пенсія, яку позивач знімала в рахунок погашення боргу. Починаючи з серпня по листопад 2017 року вона отримала з пенсійної картки відповідача 6000 гривень. В грудні 2017 року картка була заблокована. Таким чином, відповідач перестав сплачувати залишок суми боргу і уникав спілкування. За весь час, після підписання розписок, відповідач повернув 16500 грн., а сума боргу складає 19500 грн. Окрім того, відповідач зобов’язаний сплатити 21% річних від простроченої суми боргу за порушення зобов’язання за договором позики, з 25 січня 2015року по 25 січня 2018року , розмір якого встановлений договором позики від 25 січня 2015року. Сума боргу складає 19тисяч 500грн., за 3 роки несплати боргу відповідач повинен сплатити проценти у розмірі 21% річних, що складає 4095грн. за рік, а за три роки 12285грн. (19тис.500грн. х 21%= 4095грн за рік х 3 роки = 12285грн.), а з урахуванням суми боргу повинен сплатити 31785грн.(19грн.500грн + 12285грн.= 31785грн.),що і стало підставою для звернення до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з»явилась, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання яке було призначено на 05 грудня не з»явився, повідомлений своєчасно та належним чином, проте на минулих засіданнях надавав пояснення по справі та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки зазначив що повернув позивачу борг в повному обсязі.

Суд, вислухавши сторони по справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, та докази, надані в їх обґрунтування, вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 січня 2015 року ОСОБА_1 (Позикодавець) позичила ОСОБА_2 (Позичальник), грошову суму у розмірі 32000 тисячі гривень під 21 % річних, ОСОБА_2 забов»язався повернути борг не пізніше 05 січня 2017 року, а також у разі несвоєчасної сплати боргу зобов’язується сплачувати проценти у розмірі 0,1 % від простроченої суми , за кожний день прострочення , копія розписки міститься в матеріалах справи.

Окрім того, 14 лютого 2015 року ОСОБА_2 знову звернувся до позивача з проханням позичити йому гроші у розмірі 4000 гривень на строк три місяця до 15 травня 2015 року. Відповідач зобов’язався повернути 4000 гривень з процентами в розмірі 25% річних в установлений строк до 15 травня 2015 року, про що також була складена розписка, копія якої міститься в матеріалах справи.

На протязі 2015 -2017 років відповідач повертав позивачу по 200-300грн., так тривало до серпня 2017 року. На момент подання позову відповідач повернув 16500 грн.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 свою пенсійну картку, оскільки на картку приходила пенсія,яку позивач знімала в рахунок погашення боргу. Починаючи з серпня по листопад 2017 року вона отримала з пенсійної картки відповідача 6000 гривень. В грудні 2017 року картка була заблокована.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова було витребувано у ПАТ КБ «Приватбанк» інформацію про рух коштів по картці ПАТ КБ «Приватбанк» 5168757312179353 на ім’я ОСОБА_2 з 2017 року по теперишній час , на яку нараховувалась пенсія за віком з Управління ПФУ Київського об»єднання управління ПФУ м. Харкова.

Відповідно до ч. 1 статті 82 ЦПК України Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки позивач зазначає, що ОСОБА_2 їй повернув 16500 гривень, цей факт ніким не оспорюється ,тому ця обставина не підлагає доказуванню.

В судовому засіданні були допитані свідки з боку відповідача.

Свідок ОСОБА_3 пояснила що зі слів відповідача він віддав пенсійну картку ОСОБА_1, вона знімала гроші в рахунок погашення боргу.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що зі слів ОСОБА_3 позивач йому зайняла гроші та він погашав заборгованість пенсійною картою яку він віддав позивачу.

Відповідно до ч.1 статті 90 ЦПК України Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд не бере до уваги показання свідків, оскільки свідки безпосередньо події викладені у позовній заяві не бачили, надали пояснення зі слів відповідача.

У відповідності до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За правилами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

Таким чином, суд прийшов до висновку, що між сторонами 25.01.2015 та 14.02.2015 року був укладений договір позики.

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, щоОСОБА_2 виконав свої зобовязання за договором позики та повернув грошові кошти в повному обсязі.

Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути борг за договором позики у розмірі 32000-16500 =19500 гривень.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання підлягає виконанню у строк, визначений цим зобов'язанням.

Також, відповідно до ст. 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до розписки від 25 січня 2015 року відповідач ОСОБА_2І забов»язався сплатити 21% річних, з 25 січня 2015року по 25 січня 2018року , оскільки сума боргу складає 19тисяч 500грн., за 3 роки несплати боргу відповідач повинен сплатити проценти у розмірі 21% річних, що складає 4095грн. за рік, а за три роки 12285грн. (19тис.500грн. х 21%= 4095грн за рік х 3 роки = 12285грн.), а з урахуванням суми боргу повинен сплатити 31785грн.(19грн.500грн + 12285грн.= 31785грн.),

Тому, у відповідача виникла заборгованість по процентам у розмірі 12285 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики, що у загальному розмірі складає 31785 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд також стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 1762 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 141, 244-245, 259 ЦПК України,-

В и р і ш и В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за договором позики та стягнення відсотків за прострочення грошового зобов»язання– задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН НОМЕР_2 19500 гривень за договором позики, проценти за прострочення повернення суми боргу 12285 гривень, а разом 31785 ( тридцять одну тисячу сімсот вісімдесят п»ять гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його оголошення та в порядку ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 11.12.2018 року.

Суддя: Д.В.Нев"ядомський