Постанова № 78471304, 11.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4516/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р., суддя: Спірідонов М.О., повний текст складено 22.08.18 по справі № 820/4516/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні.

2. Стягнути з Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача грошову компенсацію у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 29215 гривень 80 коп.

3. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.12.2017 по день винесення судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р. по справі № 820/4516/18 позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги відповідач також зазначив, що грошова компенсація втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб для осіб рядового і начальницького складу органів податкової міліції була передбачена п. 168.5 ст. 168 ПК України в редакції до 01.01.2017 року. В період до 01 січня 2017 року позивачу виплачувалась дана компенсація, а після внесення змін в Податковий кодекс України - виплата компенсації припинилась.

Позивачем направлений відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він проти її задоволення заперечує в повному обсязі, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1, полковник податкової міліції, з травня 2014 року по грудень 2017 року проходив службу на посадах: заступник начальника - начальник оперативного управління Харківської ОДПІ, перший заступник начальника ОДПІ - начальник оперативного управління Харківської ОДПІ, які передбачені штатним розписом Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Наказом ГУ ДФС в Харківській області від 04.12.2017 № 710-о позивача було звільнено з посади першого заступника начальника ОДПІ - начальника оперативного управління Харківської ОДПІ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпунктом "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу" до січня 2017 року позивачем ОСОБА_1, отримувалась щомісячно грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовців, поліцейських та, осіб рядового та начальницького складу.

В період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2017 року позивачу не виплачувалась щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.

Згідно довідки про заробітну плату від 25.05.2018 за період з 01.01.2017 по 04.12.2017 з грошового забезпечення позивача утримано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 29215, 80 грн.

Після звільнення, 23.04.2018 року, позивач звернувся до начальника ГУДФС у Харківській області зі заявою, в якій просив розглянути питання щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу за період січня-грудня 2017 ріку у загальній сумі 29215 грн. 80 коп., а також з урахуванням вимог ч. 1 ст.117 Кодексу законів про працю України та просив нарахувати та сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Листом від 18.05.2018 № 6408/МУ20-40-05-27 ГУДФС у Харківській області позивачу було відмовило у проведенні перерахункупенсії з підстав того, що чинна редакція пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України не передбачає спрямування податку доходів фізичних осіб на компенсацію втрат доходів працівників податкової міліції.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, посилаючись на те, що нарахування і втплата компенсації припинена відповідачем неправомірно, а також на те, що відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх правомірності та обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно із пунктом 5.2 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать, зокрема, податок на доходи фізичних осіб.

На момент звільнення позивача з податкової міліції - 04.12.2017 та на момент звернення до відповідача в квітні 2018 р. із заявою про відшкодування утриманого податку на доходи з фізичних осіб, Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII пункт 168.5 статті 168 ПК України викладено у новій редакції, яка не передбачає відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних працівниками податкової міліції.

Так, згідно із пунктом 168.5 статті 168 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Позивач вказує, що має право на компенсацію, утриманих із його грошового забезпечення та інших виплат сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідно до ст. 351 ПК України на податкову міліцію поширюються вимоги, встановлені статтями 3 і 5 Закону України "Про міліцію", 31.05.2017 Постановою КМ України № 375 внесено зміни до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), та викладено в його новій редакції, яка передбачає, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Проте, колегія суддів зазначає, що вказані доводи позивача є необґрунтованими у зв'язку з тим, що пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Однак, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» втратив чинність 01.01.2011 з прийняттям ПК України.

Крім того, зміни до пункту 2 Порядку № 44 внесені 31.05.2017 року, без врахування положень пункту 168.5 статті 168 ПК України, які з 01.01.20167 виключили працівників податкової міліції зі складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Отже, в цій частині положення Порядку № 44 не відповідає вимогам пункту 168.5 статті 168 ПК України.

Таким чином, оскільки згідно із ієрархією джерел права Закон- це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, суд вважає, що у спірних правовідносинах слід керуватись нормами та приписами саме ПК України, а не Порядку № 44.

Також, судом враховується, що згідно із пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Пунктом 5.2 статті 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Положеннями Закону України «Про міліцію», який відповідно до Розділу XVIII-2 ПК України частково розповсюджується на працівників податкової міліції, не врегульовує порядок оподаткування (компенсації податку), а дане питання врегульовано саме п. 168.5 ст. 168 ПК України, за приписами якої з 01.01.2017 року працівники податкової міліції не входять до переліку осіб, на яких розповсюджується право компенсації суми податку на доходи, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у проведенні компенсації, передбаченої пунктом 168.5 статті 168 ПК України у період з 01.01.2017 року по 04.12.2017 року.

Також, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача про те, що пунктом 168.5 статті 168 ПК України не визначено прямої заборони для здійснення такої компенсації, оскільки положення вказаної норми закону встановлюють виключний перелік категорій громадян, яким проводиться відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.12.2017 по день винесення судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Ззгідно з вимогами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заявляючи дану позовну вимогу позивач посилався на те, що при звільненні з ним проведено розрахунок не в повному обсязі, а саме не виплачена сума компенсації, передбачена п. 168.5 ст. 168 ПК України, про невчасний розрахунок з виплати будь-яких інших сум позивач не вказував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Оскільки судом встановлено, що виплата компенсації в порядку п. 168.5 ст. 168 ПК України не належить до нарахування і виплати позивачу, то не має місця і подія затримки розрахунку при звільненні, а отже позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку задоволенню також не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, з дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2018р. по справі № 820/4516/18- скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ТаційСудді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 11.12.2018.