Постанова № 78471221, 11.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 629/1691/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді: Присяжнюк О.В.

суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018, (ухвалене суддею Бабаєва А.І.) по справі № 629/1691/18

за позовом ОСОБА_1

до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Лозівського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області, в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування і виплати пенсії їй з тих підстав, що вона не проживає за адресою тимчасової реєстрації в м. Лозова Харківської області; зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2016 р. в повному обсязі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 р. задоволено позов.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося та справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка є пенсіонером та має право на отримання пенсії, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 26.02.2002 р.

Відповідно довідки № НОМЕР_1 від 17.11.2014 р. позивач є внутрішньо переміщеною особою.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лозівському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України Харківської області де отримував пенсію до 01.07.2016 р., з цього числа виплата пенсії припинена.

На запит позивача, відповідач пояснив, що згідно обміну інформацією в червні 2016 року між управлінням праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради та управлінням Пенсійного фонду виплату пенсії йому припинено з липня 2016 року.

Із урахуванням вищевикладеного, у зв'язку с припиненням виплати йому пенсії, ОСОБА_1. звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакції, чинній до 13.01.2016 р.) було визначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 р. "Про облік внутрішньо переміщених осіб" був затверджений "Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи", який регулював механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 7-1 зазначеного Порядку Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

В свою чергу, на підставі Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що набрав чинності з 13.01.2016 р., частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 р. "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Приписами пункту 4 частини 2 розділу І цього Закону України від 24.12.2015 р. № 921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено частину 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 р., проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 р. № 921- VІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", законодавець виключив п.5 ч.2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, п. 2 розділу II Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 р. "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Кабінетом Міністрів України 08.06.2016 р. прийнято постанови № 352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. № 509 та № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16.06.2016 р. Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист № 9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 р. щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13.01.2016 р. (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в подальшому - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.

Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13.01.2016 р., і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, в яких адресою місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає, діють до 20.07.2016 р. З метою уникнення випадків припинення виплат внутрішньо переміщеним особам після 20.07.2016 р. такі особи мають поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про своє фактичне місце проживання і до 20.07.2016 р. отримати нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Виплати, які станом на 11.06.2016 р. проводилися за дійсними довідками, продовжуються.

В термін до 14.12.2016 р. структурний підрозділ з питань соціального захисту населення проводить обстеження місця фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики Наступне обстеження проводиться протягом шести місяців з дати складання попереднього акту. Відновлення соціальних виплат за довідками, що були скасовані відповідно до ст. 12 Закону, здійснюється після видачі нової довідки відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365.

У випадках, коли скасування довідки з підстав, визначених у ст. 12 Закону, відбулося до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 (14.06.2016 р.), норма щодо повторного призначення соціальних виплат лише через шість місяців не застосовується. Виплати таким особам відновлюються з дати звернення особи до органу, що здійснює відповідні соціальні виплати.

Відновлення соціальних виплат (в тому числі пенсій) за довідками, які були чинними станом на 13.01.2016 р., але у яких була відсутня відмітка ДМС, здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 за рішенням Комісії з дня припинення виплати. До надходження у регіони доопрацьованого програмного забезпечення (орієнтовно - 30.06.2016 р.) необхідні реквізити до форми довідки вносяться посадовою особою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення в ручному режимі.

При цьому, запис до довідки затверджується посадовою особою та скріплюється печаткою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Таким чином, приписами постанови Кабінету Міністрів України № 352 від 08.06.2016 р. було виключено положення про те, що довідка повинна містити відмітку територіального підрозділу Державної міграційної служби України про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично наведений порядок призначення та виплати пенсії за даними обліку, як внутрішньо переміщеним особам, почав діяти з 08.06.2016 р. з моменту прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів України, і саме з цього часу довідка, яка була видана позивачу набула статусу безстрокової.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Частиною першою цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Судовим розглядом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Апелянт не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Посилання апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом та не може йому суперечити у відповідній частині.

Припинення виплати позивачеві пенсії у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема п. 54, зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдовської Республіки Придністровця (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захист гарантованих Конвенцією прав заявників. Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини, суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.07.2016 р., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо інших доводів апелянта, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 9, 243, 271, 283, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 по справі № 629/1691/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Курило В.Б. Русанова