Рішення № 78471147, 06.12.2018, Біловодський районний суд Луганської області

Єдиний унікальний № 408/1622/17

Провадження № 2/408/1/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

с.Біловодськ 06 грудня 2018 року

Біловодський районний суд Луганської області в складі:

Головуючого: судді Рукаса М.С.,

за участю:

-секретаря Мірошнік Г.Г.,

-позивача ОСОБА_1,

-представника позивача ОСОБА_2,

-представника відповідача ОСОБА_3,

-3-ї особи державного нотаріуса Анохіна О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Біловодського районного суду Луганської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третьої особи Біловодської районної державної нотаріальної контори, Нижньобараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати заповіт складений ОСОБА_6 в Нижньобараниківській сільській раді на користь ОСОБА_5 на будинок за адресою АДРЕСА_1, та земельні ділянки для ведення товарного виробництва зроблений, недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його мати ОСОБА_7, після її смерті, він успадкував 1/3 частки земельної ділянки площею 5,9200 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та знаходиться на території Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області. Інші частки по 1/3 частині успадкували його брат ОСОБА_5 та батько ОСОБА_6 Будинок, який належав матері він не успадкував, його успадкував батько ОСОБА_6 Відмови від отримання спадщини він не писав. Для оформлення його частки в спадщині він надав довіреність відповідачеві, але він не виконав свої обіцянки та не оформив спадщину на нього.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер його батько ОСОБА_6. Після смерті батька він дізнався, що будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, та був у власності батька та матері, земельні ділянки для будівництва та ведення особистого господарства, які знаходяться за зазначеною адресою, успадковує його брат за заповітом. Отримати копію заповіту із Біловодської державної нотаріальної контори він не зміг, він не бачив самого тексту, про його існування йому стало відомо зі слів брата.

Він вважає, що батько не складав такого заповіту. Після смерті матері не хотіли розтягувати будинок по частинах, в будинку залишався жити їх батько, тому вважає що має частину в будинку.

У нього з батьком були добрі відносини, він завжди тримався в курсі щодо особистого життя родини та сім'ї, наскільки йому відомо ні про які заповіти не йшла мова.

Після смерті ОСОБА_6 ним була подана заява до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що підтверджує його намір прийняти спадок після смерті батька. Він успадкував ? частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, оскільки є інвалідом ІІ групи та має обов'язкову частку. Земельні ділянки він не успадковував, так як всі документи знаходяться у брата та він їх не віддає.

Просить визнати заповіт складений батьком ОСОБА_6 недійсним, оскільки в нього є сумніви в належності підпису та почерку батькові, що містяться в заповіті. На його думку батько будучі людиною хворою, та перебуваючи в незадовільному психічному стані через травму голови, не міг прийняти такого рішення та відписати за заповітом все на користь його брата. Прохав суд через ці обставини визнати заповіт недійсним. Інших вимог не висував.

Представник позивача ОСОБА_8 підтримала покази позивача та прохала визнати заповіт, складений ОСОБА_6, недійсним.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав покази позивача та прохав задовольнити позов про визнання заповіту, складеного ОСОБА_6, недійсним, при цьому зазначив що крім пояснень заявника, інших доказів на підтвердження викладених обставин немає.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що він постійно проживав з батьком ОСОБА_6, доглядав його. Батько був у нормальному стані, він не мав ніяких психічних захворювань, був у ясному розумі та пам'яті до самої смерті. Будь яких важких захворювань він також не мав. У 2008 році він (відповідач) був головою Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області, тому нотаріальні дії, за волею батька, проводились в сусідньому селі, а саме в Нижньобараниківській сільській раді Біловодського району Луганської області. При оформленні заповіту він особисто не був присутній.

Батько за заповітом передав все належне йому майно, на його (ОСОБА_5.) користь.

Позивачу ОСОБА_1 видали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 обов'язкову частку житлового будинку АДРЕСА_1. Власником 3/4 частки вищевказаного будинку є він. Тобто ніяких порушень закону при спадкуванні допущено не було. Його брат (позивач ОСОБА_1.) отримав належну йому за законом частку спадщини і не має підстав піддавати сумніву заповіт батька.

Прохав суд відмовити в задоволенні позову, оскільки заповіт складений батьком, це була добровільна воля батька за життя на момент своєї смерті.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримав покази відповідача ОСОБА_5 та прохав відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи Біловодської державної нотаріальної контори - нотаріус Анохін О.О. в судовому засіданні пояснив, що з померлим ОСОБА_6 та зі сторонами він не був знайомий до моменту виконання своїх робочих функцій як нотаріуса. З представником відповідача ОСОБА_3 він знайомий по роботі, оскільки останній є відомим в районі адвокатом. Йому відомо, що надійшла заява від одного спадкоємця, потім від іншого, від кого саме яка заява надійшла він не пам'ятає. Під час з'ясування обставин вияснилось, що був складений заповіт ОСОБА_6, після ознайомлення з текстом заповіту, ним було встановлено, що все своє майно померлий заповідає відповідачу ОСОБА_5 Але відповідно до ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Ці вимоги були виконані. Сумніві щодо правильності та законності складання заповіту у нього не виникло.

Під час особистого звернення позивача, йому було роз'яснено його права і він їх реалізував. На той час у позивача питань до заповіту не виникало, і в нього особисто питань не виникало.

Представник третьої особи Біловодської селищної ради Біловодського району Луганської області, яка є правонаступником Нижньобараниківської сільською ради Біловодського району Луганської області, в судове засідання не з'явився, просить справу розглянути за їх відсутності, заперечень не мають.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вона знає добре, померлий ОСОБА_6 є старшим братом її покійного чоловіка. Коли помер її чоловік, то ОСОБА_6 ще був живий і вона йому казала, що після смерті свого чоловіка вона зробила від себе заповіт, та порадила і йому таке зробити щоб не було потім ніяких питань між синами. ОСОБА_6 їй відповідав, що він ще нічого не писав, але згодом на кого схоче на того і напише заповіт. Скаржився на старшого сина, говорив, що поки тримали свиней в домашньому господарстві, та допомагав ОСОБА_1, то старший син ОСОБА_1 приїжджав до нього і йому потрібен був батько, тобто він. А коли перестав допомагати, то і батько став непотрібний.

Позивач ОСОБА_1 виїхав в м.Суми в 1986 році, а у відповідача ОСОБА_5 навіть особисте життя не склалось через те, що він все життя мешкав з батьками, які часто хворіли та потребували допомоги. ОСОБА_5 відвозив на лікування батька в лікарню 3 рази на рік. Вона говорила ОСОБА_1, що у разі якщо не подобається, як доглядає за батьком ОСОБА_5, то нехай ОСОБА_1 візьме батька до себе в Суми. Але той не погодився.

ОСОБА_5 проживав з батьками доки не одружився, але продовжував доглядати за батьком. ОСОБА_1 переїхав в батьківську хату одразу, як помер батько.

Щодо заповіту, вважає що з точки зору моралі ОСОБА_6 був правий, коли заповів своє майно молодшому синові ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_5 доглядав за батьком до посліднього, і всі в селі знають про це. ОСОБА_1 не опікався справами батька, допомоги не надавав. Онуки ОСОБА_1 майже не відвідували дідуся.

Щодо стану здоров`я ОСОБА_6 пояснила, що він за життя віддавав звіт своїм діям, був працьовитий, не мав проблем з психікою, тобто був здоровою людиною і все розумів, хоча як людина літня, мав певні хвороби.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні вказав, що приблизно в березні 2008 року до нього з проханням звернувся ОСОБА_6, щоб відвезти його в Нижньобараниківську сільську раду. Мету поїздки обумовив тим, що хоче скласти на свого сина ОСОБА_5 заповіт. Він погодився відвезти ОСОБА_6 до Нижньобараниківської сільської ради. В обумовлений день він приїхав за ОСОБА_6 додому в с.Зеликівка, та вони поїхали в с.Нижньобараниківка. Приїхавши до с.Нижньобараниківка ОСОБА_6 пішов до сільської ради, де він знаходився приблизно годину. Коли ОСОБА_6 вийшов, то вони поїхали додому. По дорозі додому ОСОБА_6 розповів йому про складання ним заповіту на ім'я ОСОБА_5. На його питання чому заповіт не порівну між братами ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_6 тільки махнув рукою, та виразився несхвально про ОСОБА_1. На його погляд ОСОБА_6 при складанні заповіту знаходився в адекватному стані та віддавав оцінку своїм діям.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказав, що він був головою Нижньобараниківської сільської ради. Приблизно в 2008 році до нього звертався ОСОБА_5 з питанням, чи можна в Нижньобараниківській сільській раді скласти заповіт, який бажає скласти його батько ОСОБА_6 Оскільки ОСОБА_5 був головою Бараниківської сільської ради, то такий заповіт ОСОБА_6 за місцем мешкання скласти не може, тому він сказав, що ОСОБА_6 може скласти заповіт в Нижньобараниківській сільській раді. Він бачив, що до Нижньобараниківської сільської ради під'їжджав автомобіль, в якому знаходився ОСОБА_6, чи був там ОСОБА_5 він не бачив, та водія не знає. Коли він повернувся до Нижньобараниківської сільської ради, то запитав чому приїжджав ОСОБА_6, на що йому секретар Лунькова Л.І. повідомила, що ОСОБА_6 склав заповіт. Він не цікавився на чию користь ОСОБА_6 було складено заповіт.

Вислухавши учасників процесу та свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_6, що підтверджується ксерокопією повторного свідоцтва про смерть, виданого 15 серпня 2016 року Сумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області (а.с.5, т.1).

З ксерокопії свідоцтва про народження (мовою оригіналу) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що в графі батько вказано (мовою оригіналу) ОСОБА_6, тобто померлий є батьком ОСОБА_1 (а.с.4, т.1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.2012 року ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_7, 1/3 частки земельної ділянки площею 5,9200 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та знаходиться на території Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області. Свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частки земельної ділянки видано ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 27 лютого 2004 року (а.с.18, т.1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.12.2016 року ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_6, 1/4 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частки житлового будинку ще не видано (а.с.19, т.1).

Згідно повідомлення КЗ «Біловодська ЦРЛ» №715 від 30.05.2017 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкав за адресою: АДРЕСА_1, померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 за психіатричною та наркологічною допомогою до КЗ «Біловодська ЦРЛ» не звертався. На диспансерному обліку у лікаря-психіарта і нарколога не знаходився, даних про звернення за психіатричною та наркологічною допомогою немає (а.с.47, т.1).

З заповіту складеного 20 березня 2008 року ОСОБА_6 встановлено, що все його майно де б воно не було і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право, заповідає ОСОБА_5 (а.с.153, т.1).

Відповідно повідомлення Біловодської селищної ради Біловодського району Луганської області від 31.05.2018 року, в журналі реєстрації нотаріальних дій Нижньобараниківської сільської ради за №8 від 2008 року ведення, було зареєстровано заповіт 20.03.2008 року секретарем сільської ради Луньковою Людмилою Іванівною, заповіт громадянина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.105, т.2).

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, мешкав за адресою: с.Зеликівка Біловодського району Луганської області, протягом життя звертався за медичною допомогою з приводу (а.с.193, т.2):

1981 рік - двохстороння пневмонія;

1982 рік - забій лівого плечового суглоба;

1983 рік - хронічний бронхіт;

1989 рік - атеросклероз судин головного мозку. Аневризма судин головного мозку;

1990 рік - хронічний фарингіт;

1991 рік - церебральний атеросклероз ІІІст.;

1993 рік - церебральний атеросклероз;

1993 рік - наслідок субарохноїдального крововиливу;

1995 рік - церебральний атеросклероз;

1997 рік - атеросклероз судин головного мозку;

2005 рік - атеросклероз судин головного мозку ІІІст, наслідок інсульту;

2013 рік - ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, екстросистомічна аритмія;

2013 рік - ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія напруги;

2015 рік - ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, ГБ тяжка форма СН ІІ Б. Тобто слід дійти висновку, що померлий ОСОБА_6 за час свого життя, більше страждав захворюваннями пов'язаними з серцем, а за психіатричною та наркологічною допомогою жодного разу не звертався. Тобто немає підстав вважати що він не перебував в ясному розумі та при пам'яті, або піддавати сумніву його психічний або психологічний стан.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3, 5 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Як визначено в ст. 1234 ЦК України, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

В ст. 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, визначеними в ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі а також правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Разом з тим суд враховує наступне. Статтею 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним. При цьому визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином слід прийти до висновку, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому недійсним заповіт може бути визнаний у випадках в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

В той же час, жодної з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.

Фактів підробки підпису у заповіті також в судовому засіданні встановлено не було, хоча суд намагався провести почеркознавчу експертизу, але це не надалося можливим через недостатність піддослідного матеріалу та через несплату послуг експерта позивачем.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, покази свідків, враховуючи що позивач в свою чергу не надав достатніх доказів, які б підтвердили позовні вимоги, звертаючи увагу, що померлий ОСОБА_6 психіатричними захворюваннями не страждав за життя, та жодного разу за такою допомогою не звертався, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту, а тому із врахуванням наведеного вище позов не підлягає задоволенню в цілому.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.16, 203, 209, 1216, 1217, 1223, 1234, 1236, 1247, 1251, 1254, 1255, 1256, 1257 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 6 грудня 2018 року в присутності сторін.

Дата виготовлення повного тексту рішення 11 грудня 2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Луганського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

суддя М.С. Рукас